Золотий час нашого спортивного ТВ

Коли головний редактор «УЦ» запропонував зробити в передноворічний номер щось цікаве, ми якраз обговорювали останні спортивні події і роботу коментаторів. І тут я згадав деякі власні перли часів коментування всього, що можливо, в ефірі колись дуже популярної в тодішньому Кіровограді телерадіокомпанії «ТВ-Центр». Тож пропоную вам свої спогади про те, як прийшов до коментування, золотий час нашого спортивного телебачення та про мій подальший коментаторський досвід.

Дитяче захоплення

Скільки себе пам’ятаю, мені завжди подобалося коментувати спортивні події, і я мріяв стати коментатором. Ще в дитинстві захоплювався репортажами Миколи Озерова, Володимира Маслаченка, Євгена Майорова, Володимира Перетуріна, Коте Махарадзе та інших коментаторів, намагаючись їх повторювати. Тоді телеканалів було лише два, і кожен, хто з’являвся на ТВ, вже був зіркою. Але тоді кожен спортивний коментатор (на відміну від більшості однакових нинішніх, яким футбол, баскетбол чи інші види просто заважають самолюбуватися) мав свій власний стиль, і їх неможливо було переплутати.  І кожен з них був профі, адже майже всі прийшли з великого спорту й мали за плечима власний спортивний досвід. Це стосується й українського телебачення, де Юхим Шарпанський, Фарід Дасаєв і тоді молодий Валентин Щербачов та інші працівники спортивної редакції УТ мали власне коментаторське обличчя. Та й, скажіть, чи можна було сплутати Савелія з Семененком, а Дерепу з Кардашем чи Бондаренком?

Ну й, звісно, важко було сподіватися з Кіровограда потрапити у вищій телевізійний спортивний світ. Тому певний час мрія залишалася мрією, але різними спортивними подіями продовжував цікавитися досконало. Іноді це викликало певне незадоволення батьків, які все життя пропрацювали в спортивній галузі, але хотіли для сина кращої долі. Тим не менш, у дитинстві та юнацтві я отримав незабутні життєві та спортивні уроки від своїх футбольних наставників – Віктора Третьякова, Олексія Кацмана, Юрія Горожанкіна, Валерія Повстенка, Вадима Даренка, які навчили  бути відданим улюбленій справі.

Мрії збуваються

Але від долі, як то кажуть, не втечеш. І вже за часів незалежності України я таки отримав шанс втілити дитячу мрію в життя. Сталося це, коли ми разом із нашою кавеенівською «скіфською» братією на запрошення засновника «УЦ» та майбутнього міського голови Кіровограда Олександра Нікуліна почали робити своє авторське телебачення. На жаль, тільки читачі «УЦ» із досвідом згадають телерадіокомпанію «TV-Центр», або «43-й канал», як називали нас глядачі. Нема навіть допису про її роботу в українській Вікіпедії. Можливо, хтось напише про той неймовірний творчий час загальні спогади – як робили політичні та кримінальні новини, гумористичні програми та навіть серіал.  Але багато відомих нині в Україні саме кропивницьких телевізійників, акторів, журналістів, гумористів, поетів, кіношників розпочинали свій шлях саме на «ТВ-Центрі». Я ж сьогодні розповім про спортивну складову нашої роботи.

І творили, що хотіли

Створити спортивну редакцію запропонував мій друг і колега, також великий шанувальник багатьох видів спорту Юрій Смірнов. Це був квітень 1996-го року. Перший матч ми робили у запису в монтажній студії. Це був чемпіонат Франції і поєдинок за участі «Бордо», за який тоді виступали майбутні чемпіони світу й суперзірки Зінедін Зідан, Крістоф Дюгарі та Біксант Лізаразю. Тоді ми гарно підготувалися для того, щоб переконати керівництво, що це потрібно. Перший млинець не вийшов гливким. Пішли гарні відгуки. І наступним нашим спортивним проєктом став чемпіонат світу з хокею в елітному дивізіоні, який тоді не транслювався українськими телеканалами. Ми його відкоментували від старту й до фіналу, і це викликало позитивний резонанс. Єдине, що в нашому розпорядженні було, – це лише сигнал із англійського «Євроспорту» (російського тоді ще, задається, не було) з великою кількістю реклами. За це ми отримали на горіхи від глядачів. І потім, допоки користувалися «Євроспортом», просили вирізати чи закривати їхню рекламу.

Ну й ми скористалися тим, що в той час, у всякому разі в Кіровограді, можна було обходити авторські права. Ні, ми не крали готові трансляції. Ми підходили до процесу творчо. Я не знаю, скільки часу провів на телецентрі, де розташовувалася наша маленька випускова студія й де на даху розміщалися наші супутникові тарілки, технічний редактор Юрій Шевченко. Але він, а також інші випускові режисери, завжди примудрялися знаходити нам необхідну телекартинку переважно з інтершумом, але без коментаря. На перших порах, коли не було інтернету, ми вимагали, щоб на початку були склади команд. Але іноді трансляції починалися зі стартового свистка й склади залишалися поза кадром. Добре, коли це італійська серія А й ти, більш-менш, знаєш гравців. А бувало так, що коментувати потрібно було чемпіонат Бразилії. Там вже мені доводилося імпровізувати  й вигадувати за перший тайм два склади, а в другому – вже не було складнощів. Бразильських гравців все одно ніхто не знав.

Звісно, легше стало, коли в нас з’явився інтернет і ми придбали спеціальний тюнер, який дозволяв отримувати якісний технічний спортивний сигнал без реклами. І ось під  цю картинку в тій же студії на телецентрі  ми виходили в прямий ефір. Спорт в ефірі в нас по буднях ввечері був майже щоденно, а вихідними – по три – чотири години. Ніхто, може, зараз не повірить, але за три роки ми переважно разом із Юрієм Смірновим (ще до нас доєднувалися Руслан Мусієнко, Сергій Поліщук і Сергій Осадчий) повністю відпрацювали зимову Олімпіаду 1998 року в Нагано, три сезони автоперегонів Формула-1, усі значущі боксерські мегафайти, особливо бої братів Кличків, чемпіонати світу та Європи з баскетболу, коментували матчі НХЛ та НБА, італійської серії А періоду її найбільшого розквіту та інших європейських футбольних чемпіонатів, Кубок світу з біатлону, найкращі світові тенісні турніри, а ще бейсбольну МЛВ та багато іншого. При цьому фінальну серію Мейджор Бейсбол Ліги ми показали взагалі першими серед усіх країн колишнього СНГ. Легендарний півфінал Олімпіади в Нагано, в якому Буре закинув п’ять шайб фінам, взагалі в Україні повністю ніхто, окрім нас, не транслював. Ну і саме тоді в перший та єдиний раз мені довелося коментувати фігурне катання. Оскільки фахівців цього чудового виду спорту в нас не було, прийшлося більше мовчати й розповідати про загальне. Я, звісно, знав, що в фігурному катанні є стрибки сальхов, рітбергер, тулуп, фліп і лутц, а ще є підтримки, підкрутки, твізли, тодес і викидання. Ще знав про елемент Більман. Та все ж не настільки, щоб видавати з себе знавця й давати оцінки виступам фігуристів. Та все одно – це був цікавий досвід.

Ну і назавжди запам’яталося, як під час тієї ж Олімпіади в Нагано, трансляції якої починалися о четвертій – п’ятій ранку за Києвом, ми за відсутності транспорту втрьох зі Смірновим та Русланом Мусієнком щодня йшли до телецентру пішки. Вони з Новомиколаївки, а я з Полтавської. А оскільки шахтарський район, через який доводилося йти, був дуже, м’яко кажучи, неспокійним, то доводилося озброюватися (без вогнепальної зброї), хто чим може. І пару небезпечних інцидентів було, але, на щастя, ми залишилися цілими та здоровими. І хочу підкреслити, що за цей ентузіазм нам ніхто не доплачував, а були часи, коли працювали виключно з любові до спорту та глядачів.

Також до коментування ми залучали відомих в області фахівців із видів спорту Саміра Гасанова, Олега Бойка, Олександра Ручина, Віктора Зверева та інших, якщо потрібно було розібратися в нюансах. Ну й до оглядів європейських футбольних чемпіонатів, юніорських та юнацьких чемпіонатів світу, тенісних турнірів, етапів кубку світу з біатлону, показових виступів представників східних єдиноборств знову залучали фахівців. Це все готувалося завдяки нашим неперевершеним режисерам монтажу – Сергію Петренку, Олегу Кувакіну, Павлу Кудашову, Руслану Мусієнку. Саме тоді, готуючи сюжет про юнацькій чемпіонат світу, я вперше побачив в грі й розповів про неймовірного Ліонеля Мессі. Але то був лише початок кар’єри геніального аргентинця, на якого не особливо звернув увагу. А ось битви Міхаеля Шумахера з Мікою Хакіненом, гра суперзірок НХЛ і НБА, легендарний фінал «Ролан Гаррос» Андрія Медведева проти Андре Агассі й багато чого іншого надовго закарбувалося в пам’яті.

Найцікавіше та найкумедніше

До речі, заради того тенісного фіналу «Ролан Гаррос» довелося руйнувати телевізійну сітку нашого каналу. Ми тоді активно працювали з СТБ і першими почали транслювати на Кіровоградщину їхні програми. Але фінал тенісного матчу затягнувся більше ніж на чотири години, і довелося «посунути» СТБ, щоб довести репортаж до завершення. Тоді я коментував один, і в мені боролися два почуття. З одного боку корту грав українець, який отримав шанс усього життя. З іншого боку був мій найулюбленіший на той час тенісист, який мав можливість з цією перемогою виграти усі чотири турніри «Великого Шолому».

Взагалі то кажуть, що коментатор повинен бути безпристрасним. Але він же людина, і свої відчуття та емоції важко сховати. Зокрема «Мілан» часів Андрія Шевченка я називав нашим, а це дуже не подобалося шанувальникам «Юве», яких у нас було чимало. А ще на деякий час мене навіть відсторонювали від коментування Формули-1, де я не вболівав за Шумахера. І саме шанувальники Михаєля наполягли на такому покаранні того, хто в ефірі віддає перевагу супернику їхнього кумира – Хаккінену. Але в цілому Формула-1 на нашому телеканалі – це було неймовірно. Юрій Смірнов розповідав, що його дружина в ті часи пішла з подружкою до кафе «Гранд Піцца» – а там сиділи хлопці з Дніпра, які спеціально приїхали до Кіровограда, щоб подивитися нашу трансляцію. Думаю, що це був непоодинокий випадок.

З Формулою-1 у мене пов’язаний і кумедний епізод, за який трохи соромно. Я тоді вів репортаж не дуже в формі, і коли колега наголосив, що починається дощ, то відповів «Так, безумовно». Але згодом декілька разів знову перепитав «Колего, вам не здається, що йде дощ?». Потім цими «безумовно» і «дощем» мене ще довго колеги притравлювали.

А ще пригадалося, що я, коментуючи матч кіровоградської «Зірки», був настільки повільним в ефірі, що навіть тодішній головний тренер нашої команди Юрій Коваль телефонував на телецентр і питав, чи все в нас із сигналом гарно й чи не випереджає картинка коментатора.

До речі, на показ матчів «Зірки» у нас були ексклюзивні права, і домашні поєдинки ми показували за декілька годин по їх завершенню, а виїзні – наступного дня в вечірній програмі. Ми з оператором  їздили, а було, що й літали, разом із командою на виїзд.  Я коментував по ходу поєдинку. Спеціального місця особливо не виділяли, і часом в репортаж потрапляли фрази місцевих уболівальників, які потрібно було видаляти. При цьому зауважу, що знімали ми на звичайну SVHS, а бувало, що й на VHS-касету. Одного разу, після повернення з виїзду пізно вночі мене побили й пограбували. Але найстрашніше – забрали касету з матчем. Так що команда втратила можливість для аналізу поєдинку, а ми – трансляцію.

А цих трансляцій чекали, їх обговорювали, вони навіть приносили більше популярності, ніж інші. Саме після домашніх поєдинків «Зірки» переважно юні вболівальники очікували й мене, щоб взяти автограф. Мені навіть було соромно перед футболістами.

Героїчна трансляція та дружня зустріч

Ще саме з «Зіркою» пов’язана чи не найгероїчніша подія в історії нашого каналу. 12 квітня 2000 року «Зірка» у чвертьфіналі Кубку України мала приймати донецький «Шахтар». У «гірників», окрім тоді ще регіональної ТРК «Україна», ще не було власних медіаресурсів, а матч вони хотіли в себе показати. Але ексклюзивний контракт на висвітлення поєдинків кіровоградської команди був лише в «ТВ-Центру». Були суперечки з обласним телебаченням, але ми відстояли свою правоту. До того ж часи були важкі, і від можливості заробити ніхто відмовлятися не збирався. І ми ціною героїчних зусиль таки організували цю трансляцію. Кабель для того, щоб поєднати три камери з телепультом, який синхронізував відео, ми віднайшли в гаражі тещі нашого колеги Сергія Осадчого. Головний пульт, за яким був Руслан Мусієнко, розмістився в дикторській, де  працювали ще й коментатори. Знімали, знову ж таки, на касети SVHC, а готовий матеріал відправляли на машині до телецентру, де він переганявся в Донецьк. Трансляція почалася, здається, за 30 хвилин після стартового свистка. А тут ще додатковий час і серія пенальті. Тож поїздок з касетами до телецентру було декілька. Працював у той день майже весь колектив. Був ще екстрим, коли якась дівчина зайшла до коментаторської й ногою витягнула з розетки сітьовий шнур від пульту. Ми зніяковіли, але наші технарі майже миттєво відновили картинку й синхронізацію. Тож репортаж особливо не постраждав.

Коментував я цей поєдинок разом із одіозним В’ячеславом Шарафутдіновим, який пізніше увійде в історію після голу Андре Палопа. Так ось, мені здалося, що я своїми емоціями просто загнав тоді ще поважного колегу. А тут ще й «Шахтар» Віктора Прокопенка поступився в серії пенальті «Зірці», яка в тому сезоні не виграла жодного поєдинку в Вищій лізі. Вже наступного разу, коли «Зірка» приймала «гірників» у рамках чемпіонату і ми знову транслювали матч, Шарафутдінов виказав бажання коментувати самостійно. Ну й тоді гості впевнено виграли.

Що стосується футболу, то був ще незабутній товариський матч між «ТВ-Центром» та ТТV, який на стадіоні «Зірка» привернув чималу увагу й транслювався на обох популярних телеканалах. Тоді в складах обох команд було чимало відомих журналістів, операторів, навіть керівників.  І коментували ми разом із Миколою Ковальовим, який тоді очолював ТТV. У нього настрій був кращим, адже вони виграли в футбол, але перемогла дружба. І саме на такій хвилі ми провели той репортаж.

Не помиляється той…

Завершуючи спогади про цей найкращій період моєї коментаторської кар’єри, який тривав із 1996-го по 2000 рік, приведу ще декілька кумедних епізодів. Одного разу, коментуючи матч НБА й побачивши на екрані статистику з написом англійською «Бенч Скорінг», я видав фразу про те, який результативний матч проводить цей гравець. Юра ледь не під стіл поліз зі сміху, а потім вже сказав мені, що то кількість очок, які набрали запасні гравці. А ще одного разу я випустив на поле в чемпіонаті Італії нападника Анні Атаканте. З форвардом я точно не помилився, адже італійською це означає «нападник». Ще тоді замислився на необхідності коментатору знати декілька іноземних мов, але лише замислився…

А ще в ті часи на дуже популярному інтернет-порталі «Динамо від Шуріка» йшло жваве обговорення європейських чемпіонатів. І один із наших глядачів похвалився, що в Кіровограді транслюють не лише футбол, а ще багато чого цікавого. Тоді людей двадцять закликали його «не палити контору».

І кожен фініш – це по суті старт

Але все найкраще колись закінчується. Припинила існування і наша телекомпанія, яка фактично дала мені поштовх у спортивній журналістиці. Далі був насичений різними дуже цікавими подіями журналістський шлях.

А ще ми з Юрієм Смірновим можемо пишатися тим, що Сергій Поліщук, якого ми навчали фактично з нуля, згодом працював спортивним журналістом у провідних українських телекомпаніях в Києві.  Зараз він викладає в Києво-Могилянській академії і вже намагається навчити мене, як гарно знімати й якісно монтувати свої сюжети. Надалі коментувати мені доводилося лише на YouTube футбольні поєдинки за участі ФК «Олександрія», суперфінал  Другої ліги та благодійні турніри. Двічі коментував біля кромки поля для вболівальників на трибунах матчі за участі ветеранів київського «Динамо». Перший раз це було на стадіоні «Зірка» разом із легендарним київським колегою Олександром Липенком, а вдруге нещодавно на святі футболу в Первозванівці. Туди завітали Віктор Леоненко, Олександр Заваров, Сергій Коновалов та інші дуже відомі гравці.

I love this game

Окрема мова – про поєдинки кропивницьких баскетбольних команд у Вищій та Першій лігах. На жаль, у нетривалу епоху розквіту нашого баскетболу трансляцій не було. Тож намагався допомагати вболівальникам у якості інформатора та журналіста, розповідаючи про ті визначні перемоги БК «Кіровоград», «Золотого Віку» та  «Єлисавет-Баскету». Але, як тільки з’явилася потреба та можливість, повернувся до коментування ігор у прямому ефірі. Тут також є цікава історія.

Не знаю, чи є ще подібний випадок, коли коментатора дискваліфікували за те, що він говорив у ефірі. А мене цілий Директорат Федерації баскетболу України відсторонив на п’ять матчів і оштрафував клуб за критику рішень арбітрів, які фактично вбили кропивницьку команду в вирішальному матчі проти «Хмельницької Політехніки» в сезоні 2020-2021 років. Гучна була історія, і про неї навіть писали всеукраїнські спортивні ЗМІ. Та все минуло.

І зараз я вже знову коментую баскетбол у Кропивницькому. Ось минулими вихідними відпрацював дев’ять поспіль матчів чергового туру Вищої ліги. Тут головне – не заважати глядачам насолоджуватися улюбленою грою. І я щасливий, що моя майже тридцятирічна коментаторська історія продовжується…