З таким концертом в нашому театрі корифеїв нещодавно виступив актор Київського Національного театру імені Івана Франка, телеведучий, гітарист, вокаліст і автор пісень Михайло Кукуюк. Кошти, зібрані під час виступу, направлені на користь його колег, котрі вюють в ЗСУ. Зі сцени присутні почули дошкульні, сповнені драматизму, вірші про війну та саркастично-сатиричні пісні на адресу ворога. І тут автор не добирав виразів, за що раз по раз просив вибачення у корифеїв та присутніх дам.
Після виступу пан Кукуюк погодився дати невеличке інтерв’ю.
– Михайле, ви вперше виступали на кропивницькій сцені? Як вам наша публіка?
– Так. Все добре. Особливо враховуючи час і обставини. Дуже гарна публіка. Добре підтримувала.
– Чи працюєте ви нині над новими ролями в театрі та кіно?
– Нині я живу дещо іншим життям. В основному виступаю перед бійцями в різних місцях. Кіно не цікавлюсь. Як і раніше, працюю в театрі Франка. Нещодавно зіграв Клеанта у виставі за всесвітньо відомою п’єсою «Тартюф, або Облудник». Прем’єра її відбулась близько місяця тому.
– Якщо не секрет, чим пояснюється кілька ваших переходів з театру в театр?
– Це довга історія. Окрема історія для окремого інтерв’ю. Тим більше, це було до повномасштабного вторгнення.
– Цей виступ ви самі спланували і придумали?
– Так. Але я думав, що в залі будуть насамперед військові. Та через ці тривоги я розумію… І збиття було… І я розумію всі ці обставини. Таке і на концертах в Києві буває теж.
– Коли ви виступаєте на «передку», які маєте відчуття? Як там сприймають ваші виступи?
– Є відчуття, що ти не даремно приїхав, що ти розрадив хлопців, що у них є тепер певна мотивація. Це не описати словами… Коли подяка іде від воїнів…
– Ваші приорітети в мистецтві, зокрема в акторському?
– Я завжди хилився в бік англійської літератури. Мене цікавить і нині споріднення та нашарування британської та ірландської культури. Мене цікавлять Шекспір і Діккенс. Мене цікавить англійський театр. Для мене Англія якось ненавмисно є взірцем. Зрозуміло, що є Мольєр, є Чехов. Але для мене Шекспір завжди буде першочерговим. Так само сучасні їхні автори – Ірвін Велш, Мартін Макдонах, Рейвен Хілл. Я розумію, що британська та ірландська – різні культури, але для мене вони споріднені. Вони перетікають одна в одну. Там що театр, що рок-н-рол, що футбол на високому рівні. Скільки б Елвіс не співав, а все одно найчастіше згадують «Бітлз» і «Роллінг Стоунз». Що б там французи не робили в сенсі моди, але лондонський денді закарбувався надовго.
– Якими мовами ви володієте?
– Польською та англійською.
– Чи можна підрахувати, скільки коштів ви зібрали на потреби ЗСУ за ці два роки війни?
– Мільйони. Але я лише дотичний до деяких зборів. Це ж я не сам їх роблю. Це все колективна робота. Насамперед, нашого театру, волонтерських організацій. Нещодавно ми зіграли «Конотопську відьму», зібрали близько двох мільйонів, які передали на дрони.
– Про яку роль ви мрієте?
– Тев’є-Тевеля у виставі за мотивами збірки Шолом-Алейхема «Тев’є-Молочар».
Коли кривдять найближчі: як юристи можуть допомогти захиститися від домашнього насильства