Це потрібно живим

Відновити традицію почесних поховань на Фортечних Валах у Кропивницькому пропонує ветеран війни Ігор Козуб. А от архієпископ Кропивницький і Голованівський ПЦУ Марк (Левків) не взявся б визначати, хто достойний поховання в такому місці, а хто – ні.

Повернувшись з фронту, Ігор Козуб підтримує зв’язок з редакцією «УЦ». Запропонував нам тему – про поховання захисників України, загиблих у теперішній війні. На думку пана Козуба, найдостойніших слід хоронити на Фортечних Валах. Зокрема Героїв України та таких, як, наприклад, Вік­тор Шарий (крайовий отаман Українського козацтва, у складі Української добровольчої армії воював з 2017 року, у грудні 2022-го героїчно загинув під Бахмутом).

– Це позиція багатьох учасників цієї війни, – каже ветеран. – Героїв Радянського Союзу теж ховали на Фортечних Валах. Останнє таке поховання – 2009 року.

Згадав пан Козуб і про православну традицію поховань поблизу церков, і про те, що учасники АТО за кілька років до великої війни заклали на Фортечних Валах символічний камінь – там планувалося побудувати кафедральний собор помісної української церкви. 2018 року міська архітектурно-містобудівна рада навіть схвалила передпроєктну документацію стосовно майбутнього собору 33-метрової вишини у стилі українське бароко. Міський голова Андрій Райкович запевняв, що храм стане окрасою міста. Схвально висловився про цю ідею президент Петро Порошенко, відвідавши Кропивницький 2018 року. Навесні 2019-го мало розпочатися будівництво. Але не вистачало дозволу Міністерства культури. Без його згоди не можна будувати на території пам’яток національного значення, до яких належать наші Вали. Утім, владика Марк висловлював надію, що бюрократичні перепони буде подолано.

І справді, Фортечні Вали – священне місце. У День перемоги над нацизмом, у день визволення міста від нацистів ми, кропивничани, ідемо на Вали. Вклоняємося могилам Героїв Радянського Союзу. Вдивляємося в портрети загиблих учасників теперішньої війни. Алею слави зі стендами на їх честь створено 2015 року.

– Колись там буде і меморіал на честь героїв цієї війни. Але нині треба гроші на оборону. Перш за все – на безпілотники. Щоб росіяни не прийшли сюди нас убивати – така небезпека є, – каже Ігор Козуб.

Архієпископ Кропивницький і Голованівський Марк теж вважає, що під час війни запускати масштабні будівництва – неправильно. От і про будівництво собору на Фортечних Валах каже: не актуально.

– На це є різні причини. По-перше, кошти потрібні на оборону, на лікування воїнів. Крім того, може прилетіти ворожа ракета і зруйнувати. Спорудження житла ще можна пояснити, а великого собору – не на часі. З іншого боку, змінюється ситуація щодо православ’я в Україні. Якщо все правильно розвиватиметься і Україна вистоїть у цій боротьбі, місця тут російській церкві не буде. Тому постане питання про належність усіх храмів, які є в місті. І чи доцільно будувати великий собор на Валах, якщо всі собори й храми будуть соборами і храмами Православної церкви України? Це буде марнотратство. Ресурс у нас – невеликий, якщо щось будуємо, то на пожертви парафіян і благодійників.

Також владика Марк розповів, що обговорює з міською владою питання про розірвання договору, на підставі якого церковна громада орендує земельну ділянку на Валах (там, де планувався кафедральний собор).

– Хочемо, щоб місто передало цю ділянку в постійне користування нам як релігійній організації. Чому хочемо зберегти цю ділянку за собою? Там була колись невелика церковця. Якщо відпаде потреба у будівництві кафедрального собору, то символічно буде відновити на Валах той храм.

До ідеї ховати на Валах найдостойніших із загиблих воїнів керуючий єпархією ставиться критично:

– Як обирати найдостойніших? Мають бути критерії. Я не взявся б ділити загиблих на більш і менш гідних. Не можна сказати, що життя цього цінніше, ніж іншого. Так, присвоюють почесні звання Героя України. Не знаю критеріїв, за якими присвоюють. Ми теж нагороджуємо військових. За великим рахунком, нашої медалі заслуговує кожен боєць. Але знаємо не про всіх. Нагороджуємо тих, про кого є клопотання від людей. Так само – і в державі. Є люди, які гідні звання Героя України, але не удостоєні його і, можливо, ніколи не будуть удостоєними. У США на комплексах військових поховань ховають усіх воїнів, які гідно служили, незалежно від того, мали відзнаки чи ні. Усі вони об’єднані служінням країні. Я читав, що в Києві мають створити меморіал, на якому ховатимуть усіх учасників цієї визвольної війни – і військовослужбовців, які загинули в боях, і померлих від поранень, і тих, хто помре природною смертю. Цього принципу маємо дотримуватись і ми.

Про сектор на Далекосхідному кладовищі, де з лыта 2022 року з почестями хоронять загиблих захисників, владика Марк каже так:

– Вважаю, місто виходило з реальних можливостей, коли відвело цю ділянку під погребіння воїнів. Наголошую: це – не околиця. Це – місце слави, звитяги і журби. Треба розуміти: не місце красить людину, а людина – місце. Це місце має стати святим, щоб люди йшли туди вклонитися, щоб побачили масштаб трагедії. А якщо шани немає, то її не буде, якщо й у центрі міста ховати.

І – про незадоволення кропивницьких активістів тим, що прощання із загиблими воїнами відбувається не в центрі міста:

– У кожного – своя думка. Але є представники влади, яких громада обрала. Вони враховують питання безпеки людей. Це ж не робиться з метою зневажити воїнів. Ми вже ніби дійшли думки, що братиметься до уваги позиція рідних. Бо тіло померлого воїна – це не загальне надбання, це – біль конкретних людей, трагедія конкретних родин. Похорон – це справа рідних, з одного боку. З іншого, місто допомагає організувати поховання. Тут навіть ми, церква, не втручаємося. Якщо запрошують провести християнський обряд, то йду. Байдуже, чи в храмі, чи біля домівки, чи на цвинтарі. Ще є ритуал військовий. І якщо хочете вшанувати загиблого, прийдіть на цвинтар. Важливо бути там, із рідними полеглого воїна, побачити, скількох там уже їх поховано, роздивитися їхні обличчя на портретах, задуматися, яких людей втрачаємо. Щоб зрозуміти, яка велика відповідальність на тих, хто виживе у цій страшній війні, у побудові такої країни, за яку не буде соромно перед Захисниками. А сваритися – це негідно.