Над чим працюєте, Майстре?

11:02
762
views

Продовжуємо рубрику, в якій наші земляки, представники різних кіл творчої інтелігенції, розповідають, над чим вони нині працюють, які мають плани, про що мріють. Сьогодні на запитання відповідають…

Поетка Оксана Шпирко:

– Зараз життєві плани переважають над творчими. Позаду залишилися презентації, зустрічі, редагування… На сьогодні для мене це стало неактуальним, тому нині перебуваю у стані вільного поета. Поезія – це не проза, де треба щоденно гарувати. Я просто чекаю, коли Муза сяде на плече, адже, як сказав класик: «Вірші не пишуться – трапляються…»

Останнім часом тематика віршів була пов’язана із закордонням, оскільки, дякуючи робочим рейсам чоловіка, довелося побувати в 14 країнах Європи, пройти тими стежками, які зберігають дух Маланюка та інших представників Празької школи.

Сьогодні у свідомих українців мрія одна на всіх. А в глобальному розумінні – щоб покоління наших дітей, внуків і всіх наступних поколінь ніколи не знали слова «війна».

 

Академічний співак, лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів, викладач Олександр Безай:

– Основний вид моєї діяльності – знаходити талановитих вокалістів в нашій області, удосконалювати їхні здібності й робити все можливе для того, щоб їхні голоси були почуті, побачені й далі розвивалися у вищих закладах освіти. Принагідно хочу сказати, що протягом навчального року я і мої колеги проводимо безкоштовні консультації з різних фахів для усіх бажаючих спробувати себе в нашій професії чи з’єднати своє життя з музикою та отримати професійну освіту.

Саме зараз іде активний репетиційний процес до концерту з нагоди 40-річчя творчої діяльності директорки Кропивницького музичного фахового коледжу Лариси Іванівни Голіусової, який відбудеться 23 квітня о 18.00 в залі обласної філармонії.

7-8 травня за моєю ініціативою та підтримкою КМФК буде проведено обласний конкурс вокального мистецтва імені Володимира Стратьєва. В ньому учасники зможуть представити свої здібності у трьох манерах співу: академічній, народній та естрадній. Також іде активна підготовка до державних іспитів студентів мого класу, у цьому році маю трьох випускників!

Безумовно, перлиною концертного життя Кропивницького та області була постановка оперети Імре Кальмана «Королева чардашу» в концертному виконанні, у супроводі симфонічного оркестру та зведеного хору КМФК. Нам вдалося показати виставу на сценах театру корифеїв, Олександрійського театру та Будинку культури міста Новоукраїнки. Заходи мали благодійну складову і змогли акумулювати понад 200 000 гривень на закупівлю дронів для ЗСУ.

Щойно закінчився ІІ Всеукраїнський конкурс вокального мистецтва Solo Classic, який я разом з командою однодумців організували і провели у форматі онлайн! Загалом були представники з 17 областей України, члени журі представляли 3 області нашої країни (Київ, Кропивницький та Дніпро) і 4 країни світу (Україна, Італія, Грузія та Англія).

Мрію про життя без війни! Про спокій та впевненість у завтра! Про сильну та процвітаючу країну, в якій хочеться розвивати мистецтво, виховувати покоління музикантів та досягати поставлених цілей! Вірю в те, що цей час настане дуже скоро!

Письменник Василь Бондар:

– Художню прозу в даний час не пишу, бо роблю це тільки влітку, коли ховаюся в рідному селі на межі Київщини й Вінниччини від мирської суєти. Поміж писанням художньої прози (восени, взимку, весною) читаю переважно те, що пройшло повз мою увагу у молодості та в роки громадської активності, стежу по можливості й за сучасним розвитком літератури краю, країни, світу – дещо коментую для себе, аби затримати в пам’яті, з чого потім формується читацький щоденник. Пишу також спогади: ось ближчим часом маю намір згадати трьох Шевченківських лауреатів, зустрічі та листування з якими дарувала мені доля: Олесь Лупій, Олександр Сизоненко, Михайло Слабошпицький.

У 2022 році не написав і рядка художньої прози: був приклеєний до телевізора і смартфона. Караюся тим, що народився рано для цієї війни з москалями: гніву до одвічного нашого ворога в моєму серці за життя накопилось багато; і військовий фах офіцера мотострілецьких військ здобув під час навчання в Шевченковому університеті, але мало гніву і фаху, коли фізична сила в такі високі літа кульгає на обидві. То це моя найбільша печаль.

Нинішнього року в січні сповнилось сімдесят, і Господь та добрі люди подарували мені під ювілей дві книги: «Пекельні гонитви» і «Блекаут» (київські видавництва «Ліра-К» і «Ярославів Вал»). Майже всі твори, що ввійшли до цих книг, публікувались протягом десятиріччя у літературних газетах і журналах Харкова, Львова, Києва, Чернігова та в кропивницьких часописах. І надалі готові для друку оповідання й повісті надсилатиму в журнали, хоч вони виходять нині невеликими тиражами, бо такі публікації апробують твої писання та творять літературний процес, який, на жаль, тепер ніким не аналізується. Нинішня ж літературна молодь здебільшого несе свої школярські витвори одразу у видавництва, які не мають ні редакторів, ні коректорів. А нащо, коли автор приносить з собою гроші?

Мрій багато. Насамперед мрію про перемогу Збройних сил України. Та таку перемогу, щоб це сатанинство ніколи більше не звелося на прямі копита: лиш тоді, коли росія розпадеться на дрібні державні утворення, вона перестане бути загрозою всьому світу. Європейські держави, США, інші світові демократії мають скоординувати свої зусилля, аби превентивно знищити кремль та бункер, аби на земній кулі запанували мир і благодать. Мрію дожити до таких часів. А всі інші мрії тоді додадуться і в міру можливості здійсняться.

 

Художниця Марія Ачкасова:

– Нині я займаюсь вивченням психології, психосоматики для допомоги постраждалим.

І вивчаю біохімію для того, щоб знати, як саме відновлюється організм і як допомогти тим, хто далеко від Батьківщини і страждає від зміни клімату, харчування тощо. А, наприклад, сьогодні я зайнята шумними справами – спорт, прибирання, звукозапис мого голосу, пошук музики до авторських курсів йоги, до моєї нової хореографії.

Маю за плечима безліч виставок. Мої картини є в Канаді, Германії, Естонії. Проте зараз здебільшого займаюся відеозустрічами з перспективними людьми, з метою продажу моїх картин для закупівлі дронів.

У мене є початі 52 полотна, та я за них не беруся. Вважаю, не на часі. Я не можу писати картини, поки хлопці гинуть…

Я 13 років працювала вчителькою і 6 років педагогом, нині не працюю за станом здоров’я. Але діти, у яких я викладала, приходять до мене, і ми шиємо обереги для воїнів, шкіряні сумки. Отже, я займаюсь нині тільки тим, що принесе реальні гроші, здоров’я. Якщо не допомагати хлопцям з фронту, то фронт буде тут.