Золотий баскетбольний сезон

11:05
924
views

Сьогодні ми знову повертаємося на десять років назад в найяскравішій та найпам’ятніший баскетбольний сезон, коли тоді ще кіровоградські команди здивували всю Україну. Про яскраву перемогу БК «Кіровоград» ми вже вам розповіли. А ще того, 2014 року були срібло та золото в жіночій та чоловічій Першій лізі. Але головним досягненням того чемпіонату для наших команд стала перемога в Вищій лізі жіночого баскетбольного клубу «Єлисавет-Баскет».

І знаєте, є щось символічне в тому, що цього року чемпіонками України в елітному дивізіоні стали гравчині БК «Франківськ-Прикарпаття». До другого поспіль золота елітного дивізіону своїх підопічних привів перший головний тренер «Єлисавет-Баскету», а нині ще й наставник збірної України U-23 з баскетболу 3х3 Юрій Процюк. А чемпіонками України стали срібна призерка чемпіонату Вищої ліги 2012-13 у складі нашої першої команди та сезону Першої ліги 2013-14  у складі «Єлисавет-Баскет-2», наставниця жіночої збірної України U-18 з баскетболу 3х3 Ольга Алексейчик (Сівакова) та володарка золота сезону 2013-14 років у складі «Єлисавет-Баскету» Оксана Моллова (Кисільова).

Згадати всіх

Не була б повною ця ювілейна, але трохи сумна, враховуючи нинішній стан підтримки єдиної нашої баскетбольної команди на професійному рівні, картина без розповіді про переможний шлях чоловіків у Першій лізі. У той сезон БК «Кіровоград-2», який фінансував та всіляко підтримував президент обласної федерації баскетболу й відомий підприємець Сергій Сухий, вступав з великим бажанням зійти на золоту вершину. Адже в чемпіонаті 2012-13, будучі фаворитами, хлопці Андрія Білозерського в домашньому фіналі доволі несподівано на останній хвилині поступилися «Спарті» з Дніпра. Після цього відбулися суттєві зміни у складі та підібрано тих баскетболістів, які підходили під ігрову концепцію Андрія Білозерського. Щоправда, на початку сезону гравцям довелося обходитися без свого суворого наставника, який переніс операцію на серці. Але директор клубу Людмила Сиділо та капітан команди Богдан Сосой змогли повести корабель у заданому головним тренером напрямі. Коли ж Андрій В’ячеславович одужав і знову став біля штурвала, то основне завдання – пробитися до фіналу восьми – було вирішено без особливих проблем. Ну а в другому поспіль домашньому вирішальному турнірі Першої ліги господарі спочатку впевнено розібралися з БК «Львів» – 104:72, а потім у півфіналі здолали суперників із запорізького «Ферро-2» – 90:76. Битва за золото вийшла символічною, адже команді Андрія Білозерського знову протистояли дніпровські «спартанці», серед яких були колишні гравці БК «Кіровоград» епохи Валерія Мельничука – Ярослав Гогієв та Олександр Подопригора. І в головному фіналі дніпряни ледь не повторили свій минулорічний подвиг, коли дотисли наших хлопців у кінцівці. І тут гості майже відіграли відставання в 20 очок. Але віддавати суперникам таке бажане золото кіровоградські хлопці не збиралися. У ці вирішальні миті свої найкращі якості виявили Сергій Глінчак, Богдан Сосой, Андрій Чайка та Гліб Бузько. Антон Мельник та Валентин Буткевич, мабуть, провели свій найкращий матч цього сезону. І показово, що яскраву точку в цій вирішальній дуелі поставив Владлен Бережний, який розігрався ближче до завершення матчу. І саме Бережний абсолютно заслужено був визнаний найкращим центровим і найкориснішим гравцем фінального турніру. А підсумковий рахунок – 94:82 (19:12, 35:26, 17:18, 23:26) – наочно продемонстрував, що саме наша дружина була справді сильнішою та заслужено вдруге у своїй історії, після перемоги команди Валерія Мельничука 2012 року, завоювала золоті нагороди у чемпіонаті України серед команд Першої ліги.

І після того фіналу, та й зараз ми довго спілкувалися з наставником чемпіонської команди Андрієм Білозерським, який наразі виховує юних баскетболістів у Львові. Андрій В’ячеславович наголосив, що запросив хлопців, від яких відмовилися інші наставники. І цим баскетболістам було що доводити і чого прагнути. Найбільш «примхливою дитиною» за складом свого характеру був у цій команді Влад Бережний, але й до неї, хоч і не повністю, вдалося підібрати необхідні ключики. На жаль, надалі Влад, який грав у Краматорську, Тернополі, Києві, Житомирі, Тернополі, а останній сезон у львівській «Політехніці – Галичині», знову ж таки через характер, так і не зміг повністю реалізувати свій гарний потенціал. А ось Сосой, Петров і Мельник принесли надалі багато користі кропивницькому баскетболу і зараз  продовжують свої виступи у вищій лізі за БК «Самбір», «Селф Мейд» та БК «Кривбас» (Суперліга). Воробйов грав у Львові, Одесі, Хмельницькому, Чернівцях, Ужгороді, а зараз виступає за «Самбір». Олексій Мохонько працює дитячим тренером у рідному Кропивницькому. Тим же шляхом намагався йти Євген Мутель, але потім зосередився на бізнесі. Сергій Глинчак грав у Сумах і Коростені й наразі вже намагається розвивати баскетбол. Як і Андрій Чайка, який ще грає, але більше сприяє розвитку улюбленої гри у Білій Церкві. Бузько ще, разом із Сосоєм, став срібним призером Вищої ліги в складі кропивницького «Золотого Віку», потім грав у Сумах і Маріуполі, а зараз працює тренером у Китаї. Валентин Буткевич після нашої команди залишив баскетбол і поїхав за кордон. А разом ці хлопці були класним ігровим ансамблем, який отримував задоволення від своїх дій та радував грою шанувальників баскетболу.

Невже це було?..

Так, минуло вже десять років з того часу, коли жіночій баскетбол у Кропивницькому досягнув свого піку, яким стало золото елітного дивізіону. Головними подіями тих двох сезонів, коли наш «Єлисавет-Баскет» радував своєю грою численних уболівальників у залі факультету фізичного виховання КДПУ та й в інших містах України, були, безумовно, битви з київськими динамівками, а також те, що саме в кіровоградській команді грала одна з найкращих баскетболісток сучасності Аліна Ягупова.

До речі, зараз назва клубу виглядає для багатьох із нас суперечливою. А тоді, в 2012-му, коли під час спеціального конкурсу ми з моєю дружиною Світланою запропонували десять різних варіантів, саме це повернення до історії міста здавалося доречним і найбільше сподобалося спеціальному журі. Я навіть планшет за перемогу в конкурсі назв від керівництва області та клубу отримав. Зараз, безумовно, такого варіанта вже не було б. Але час неможливо повернути назад.

Перші кроки

Жіночий баскетбольний клуб у колишньому Кіровограді був створений в 2012 році за ініціативи тодішнього керівника області Сергія Ларіна, на фоні поступового розвитку чоловічого баскетболу. Президентом клубу став відомій підприємець Руслан Згривець, який до цього підтримував футбольні команди на Знам’янщині. Та створення професійного баскетбольного клубу, який відразу заявив про серйозні наміри, – це кропітка та дуже важка робота в усіх напрямках. Я знаю про це не з чуток. Мені пощастило майже з самого початку допомагати в розвитку клубу й пройти весь срібний та золотий шлях. Адже у дебютному сезоні своїх виступів на вищому рівні наша команда посіла друге місце. Першим головним тренером БК «Елисавет-Баскет» став молодий, але доволі перспективний спеціаліст Юрій Процюк. Він запросив до колективу декількох своїх вихованок із Івано-Франківська (Пазюк, Фрасінюк), ще кількох талановитих молодих виконавиць (Сівакова, Назаревич, Гаїв), а головні ролі відводилися американці Ешлі Грехем та досвідченій колишній збірниці України Олені Жержеруновій. А вже після другого туру сезону, участь в якому в елітному дивізіоні брали шість колективів, до кіровоградської команди приєдналися Ксенія Кириченко та Аліна Ягупова, яка в 2012 році була визнана найкращою молодою баскетболісткою Європи. Але навіть Аліна, зміна Юрія Процюка на Людмилу Коваленко, яка працювала з молодіжними збірними країни та мала досвід роботи в Сербії, запрошення класних легіонерок-сербок Відовіч та Джуріч й капітана збірної Сенегалу Аї Траоре, зміна однієї розігруючої американки Грехем на іншу не менш класну Стефані Реймонд, не допомогли у першому сезоні здобути таке бажане золото. Хоча головних конкуренток, динамівок із Києва, які мали більш збалансований та зіграний склад, тон у якому задавали американки і яких очолював син нашого легендарного наставника – Володимир Рижов–молодший, ми в рідному залі ФФВ КДПУ за фантастичної підтримки уболівальників двічі в сезоні обіграли. Причому  другу вікторію баскетболістки «Єлисавет-Баскету» відсвяткували в золотій фінальній серії до трьох перемог. Але в двох інших головних протиборствах у Києві сильнішими виявилися динамівки, і саме вони стали чемпіонками України. Та те срібло лише зміцнило бажання рухатися далі до головного титулу.

Наша команда мрії

У міжсезоння 2013 року в БК «Єлисавет-Баскет» відбулися великі зміни. Першу команду очолила Вікторія Большакова, а другим тренером залишився кіровоградський наставник Олексій Остроухов. Свого часу наш нинішній головний тренер керувала дніпропетровським «Дніпром» та «Регіною», працювала у запорізькій «Козачці». Важливим був і той факт, що саме Вікторія Юріївна виховала Аліну Ягупову, Ксенію Кириченко та наших новачків Ольгу Дубровіну та Оксану Кисільову, які стали справжніми лідерками колективу. А ще нова наставниця «Єлисавет-Баскету» є представником тренерської династії Большакових. Адже її чоловік Кирило Большаков, до речі, випускник факультету фізичного виховання нашого педінституту, небезуспішно працював із чоловічим «Ферро-ЗНТУ» та іншими українськими та зарубіжними командами.

Виходячи з власного бачення гри, головна тренерка формувала колектив однодумців на майбутній сезон, в якому головною ціллю було чемпіонське звання. При цьому акцент робився на тому, щоб за можливості повернути додому з-за кордону українських баскетболісток. З Казахстану запросили форвардів, здатних закрити позиції 3-4 номерів – екс-гравця запорізької «Козачки» та київського «Динамо» Катерину Римаренко, а також колишню гравчиню дніпропетровського «Дніпра» та срібного складу «Регіни» Оксану Кисільову. На позицію центрової до нас переїхала з першості Угорщини ще один срібний призер чемпіонату України у складі «Регіни» Олександра Чек. Улюбленицею публіки, як і її попередні співвітчизниці Ешлі Грехем і Стефані Реймонд, стала ще одна наша американка Тані Робінсон. Тані мала досвід виступів у жіночій НБА, а в студентському чемпіонаті США була одним із найпомітніших гравців. Її лідерські якості привернули увагу нашого тренерського штабу, коли запрошували американку із болгарського «Нафтохіміка», де виступала і Ольга Дубровіна. Зі срібного складу минулого сезону в команді залишилися Аліна Ягупова, яка мала серйозні пропозиції з-за кордону і з київського «Динамо», а також Ганна Ніколаєва, Наталія Фрасинюк, Ольга Сівакова та Ксенія Кириченко. Для того, щоб розвивати молодих баскетболісток, серед яких була й нинішня збірниця України Вікторія Кондусь (Балабан), та надати ігрову практику тим дівчатам, які б не потрапляли до основного складу, була створена друга клубна команда, яка заявилася до Першої ліги й яку очолила Людмила Коваленко.

Головними суперницями наших дівчат, які ще більше підняли ажіотаж навколо жіночого баскетболу в Кіровограді, знову стали динамівки з Києва. І коли ми почали з поразки від команди Володимира Рижова-молодшого, за яку виступали класні американки, стало зрозуміло, що наш колектив ще потребує підсилення. І президент клубу Руслан Згривець разом із Вікторією Большаковою знайшли гравчинь, які б змогли допомогти. Спочатку запросили Кері Гардін, а згодом на майданчику з’явилися Ребекка Брушевськи та Рене Тейлор. І тут в справу втрутилася складна політична ситуація в Україні. Чемпіонат був під загрозою зриву. І цим скористалися головні конкуренти. Після того, як незадовго до завершення регулярного чемпіонату «Динамо» було розгромлене підопічними Вікторії Большакової в Києві з різницею в 20 очок, керівництву столичного клубу стало зрозуміло, що з такими суперницями їм боротися буде складно. І киянки знайшли дуже суперечливий привід для того, щоб знятися з чемпіонату. Та все ж чемпіонат у Вищій лізі вдалося завершити. І хоча одеситки з «Інтерхіма» та київський «Тім-СКУФ» намагалися створювати гідну конкуренцію, але того сезону зупинити БК «Єлисавет-Баскет» вже ніхто не зміг. Найкориснішою гравчинею того сезону була визнана Аліна Ягупова, яка отримала цей приз вдруге поспіль. А найкращею захисницею стала наш капітан Ольга Дубровіна.

Враження минулого та спогади

Вікторія Большакова – головна тренерка, надалі працювала наставницею БК «Запоріжжя-2» та жіночого БК «Прометей». Наразі у тренерській відпустці:

– Заради цього чемпіонського титулу ми працювали цілий рік. Дівчата горіли бажанням завоювати перше місце і свого досягли. Шкода, звичайно, що не дограло київське «Динамо», адже успіх у матчах з такою титулованою та амбітною командою виглядав би ще більшим. Не секрет, що «Динамо» було трохи сильнішим за інших наших суперниць. Втім, ми були готові перемагати будь-якого конкурента. Наша команда була одним цілим. Чи то Ольга Дубровіна, Аліна Ягупова, Катерина Римаренко, Оксана Кисильова, які давно знають одна одну, чи то наші американки Беккі Брушевськи та Рене Тейлор, які чудово вписалися в команду. Весь шлях від початку до золотого фіналу пройшла з нами Тані Робінсон, яка стала тут по-справжньому своєю. Впевнена, що чудовою школою став цей сезон для нашої перспективної зміни – Саші Чек, Вікі Кондусь, Наташі Покровенко, Тані Лисенко, Ольги Колядюк, які набували досвіду з першою командою та допомогли завоювати срібло «Єлисавет-Баскету-2». Ми безмежно вдячні президенту клубу Руслану Згривцю за все, що він зробив для підкорення цієї чемпіонської вершини.

Руслан Згривець, президент БК «Єлисавет-Баскет»:

– Ми зробили те, до чого йшли протягом двох років, незважаючи на всі проблеми та складнощі. Я щасливий, що цю радість разом із нами розділили наші вболівальники. Думаю, що команда протягом усього чемпіонату радувала любителів баскетболу не лише результатами, а й гарною грою. Ми, разом із баскетболістами, зробили так, щоб баскетбол у нашому місті став справжнім соціальним явищем, коли на ігри ходили всі – від малого до старого. Ми, без хибної скромності, можемо назвати «Єлисавет-Баскет» народною командою. На прикладі«Єлисавет-Баскету» ми довели, що класні гравці із задоволенням повертатимуться додому та гратимуть в Україні, якщо побачать, що їм тут раді й вони тут потрібні.

Але, на жаль, надалі утримувати команду не бачив сенсу. Ми ставили лише найвищі цілі й запрошували найкращих. Але найкращим потрібна гідна конкуренція для росту майстерності. Грати з вихованками дитячо-юнацьких спортивних шкіл, а саме з них були складені команди у нашій наступній національній першості, таким баскетболісткам, як Аліна Ягупова, Ольга Дубровіна, Катерина Римаренко, Олександра Чек, Оксана Кисільова, не кажучи вже про класних легіонерок, було просто нецікаво й навіть згубно з погляду зростання майстерності. Ось і вирушили наші лідери підкорювати Францію, Казахстан, Польщу та інші країни, збираючись разом лише у національній збірній. Та все ж зараз ми можемо просто пишатися тим, що бачили становлення гри нині однієї з найкращих баскетболісток Європи – Аліни Ягупової, яка вже двічі визнавалася МVP жіночої Євроліги, запрошувалася до WNBA й продовжує вести за собою молоде покоління в національній збірній, де є капітаном. І головне – ми дарували людям радість в той нелегкий час, і це того вартувало.

Ольга Дубровіна – капітан БК «Єлисавет-Баскет», надалі грала за болгарські «Хасково 2012» та «Монтану 2003», казахстанську «Астану» та українській «Прометей». Завершила кар’єру в 2022 році. Наразі мешкає в Болгарії та виховує діточок.

– Я тепер із чоловіком та двома дітками живу в болгарському Пловдиві. Зараз, можна сказати, у декретній відпустці. Якщо згадувати часи виступу в «Єлисавет-Баскеті», можу сказати, що тоді це було щось неймовірне. Я абсолютно не пожаліла, що відгукнулася на пропозицію Вікторії Юріївни Большакової. Я не могла їй відмовити. А Катя Римаренко вже не могла відмовити мені (сміється). Саме наша наставниця створила цей дуже класний колектив. Дуже гарна команда в нас була, як по клімату в колективі, так і по підбору гравців. Зібралися молодь та досвід. Саме завдяки головній тренерці у  команді була Аліна, яка вже тоді мала чимало пропозицій з-за кордону. І саме Вікторія Юріївна іноді виводила з шоку нашого президента, коли ми, відверто кажучи, провалили деякі ігри… А нам і прилітало за них… Але це ті емоції, які ніколи не забудеш і не купиш ні за які гроші.

Той сезон був важким як у фізичному, так і в моральному плані. Адже ми переживали всі політичні події разом із країною, і переживали дуже сильно. Хоч би що там казали наші недоброзичливці, але чемпіонство є чемпіонством. І здобуто воно було, повірте, нелегкою працею на тренуваннях та повною самовіддачею у всіх матчах. Наш колектив вирізнявся справжнім українським характером, і я просто щаслива, що ми радували грою своїх уболівальників. Вдвічі приємно, що це українське золото, а не нагороди, здобуті в чужій країні для когось. Це була дуже гарна атмосфера, а нас підтримували дуже багато глядачів. Але найяскравіші емоції для мене залишалися від нашої групи підтримки… Це дійсно був постійний драйв. Скажу більше, що ні до, ні після я більше такого не зустрічала. У мене залишилося дуже багато спогадів, і можу вам сказати, що вони тільки позитивні… Пригадується дуже багато історій про нашого президента клубу Руслана Федоровича Згривця. Він, мені здається, був трошки в шоці від ТАКОГО ЖІНОЧОГО КОЛЕКТИВУ… Він полюбив нас назавжди. І можу сказати, це взаємно, бо, де б ми не грали, якщо в нього є можливість, завжди приїде повболівати за нас. І ЗАВЖДИ ПРИНЕСЕ ЩОСЬ СМАЧНЕНЬКЕ. Востаннє ми бачились у 2021 році в Києві. Це були матчі за збірну. Користуючись нагодою, хотіла б ще раз подякувати Руслану Федоровичу за ті незабутні миттєвості та всім уболівальникам, які нас підтримували. Вони в Кропивницькому просто неймовірні. Сподіваюся, що після нашої перемоги над ворогом великий баскетбол повернеться до вашого чудового міста, яке завжди з радістю буду згадувати.

Подальша доля найкращих із переможного складу

Асистент головної тренерки Олексій Остроухов –  працював викладачем фізичного виховання в ЦНТУ, після повномасштабного вторгнення став на захист України в лавах ЗСУ.

Аліна Ягупова – у подальшому виступала за «Астану Тайгерс» (Казахстан), бельгійський «Касторс Брейн», французький «ЄСБ», турецькі «Чукурова» та «Фенербахче». У цьому сезоні грає за іспанську «Валенсію». Дворазова чемпіонка Казахстану, чемпіонка Франції. З 2017 року виступала в Туреччині, де тричі ставала чемпіонкою в складі «Фенербахче». У сезоні 2022/23 вперше в кар’єрі виграла Євролігу з «Фенербахче». Двічі визнавалася MVP турніру у 2020-2021 роках. Зі збірною України брала участь у чотирьох Євробаскетах. У середньому приносить збірній 23,8 очка в офіційних поєдинках.

Катерина Римаренко – після золотого сезону виступала в Угорщині, за різні польські клуби, в яких вигравала золото та срібло національної першості та була фіналісткою національного Кубку, завершила кар’єру в кам’янському «Прометеї». Зараз працює дитячим тренером у Києві.

Оксана Моллова (Кисільова) – в подальшому грала в Польщі (2015-19), вигравала чемпіонські трофеї в Україні в складі «Динамо-НПУ», «Прометея» та двічі БК «Франківськ». МVP чемпіонату Суперліги України 2023-24 років. Гравець збірної України з баскетболу 3х3.

Тані Робінсон – після золотого сезону в Україні завершила кар’єру й повернулася до США, де зараз проживає з родиною.

Рене Тейлор – далі грала в Пуерто-Ріко, а зараз тренер у США.

Ребекка Брушевськи – грала в Пуерто-Ріко.

Замість епілогу

Потрібно додати, що саме в БК «Єлисавет-Баскет» непоганий старт своєї професійної кар’єри отримала Вікторія Балабан (Кондусь), яка наразі грає за литовський «Нептунас» і поступово доросла до ролі однієї з лідерок національної збірної. А ще з того складу з номінальних резервісток в Харкові до 2019 року грала Ксенія Кириченко. І там же до 2021 року – Наталка Покровенко (Козорезова). Досі продовжують виступати Тетяна Гаїв (БК «Франківськ-ПНУ-ДЮСШ-2»), Тетяна Лисенко («Винниця-Медуніверситет») та Надія Телешик («КСЛ-Київ-Баскет»), а після тривалого київського етапу кар’єри шукає себе за кордоном Оксана П’янтак.  Повернулася до баскетболу після перерви Ганна Ніколаєва («Венето» Черкаси). І чомусь здається, що кожна з них із теплотою згадує час, проведений в БК «Єлисавет-Баскет», як час отриманих можливостей. Та й для наших уболівальників це був щасливий час насолоди чудовою грою.

На жаль, далі, через певні обставини, спочатку жіночий, а потім і чоловічий баскетбол знову повернувся до того, що тримається на плечах ентузіастів. «Останнім із могікан», який ще сподівається на дивовижне відродження, є перший президент і головний тренер БК «Кіровоград» Андрій Бабенко. Завдяки саме його зусиллям та наполегливості кропивницька команда, за яку грали переважно юнаки 2007 року народження, ще зіграла в цьому сезоні в Вищій лізі. І тут мова про гарний результат вже не йшла. Останній тур регулярної першості через фінансові труднощі ми не змогли прийняти в Кропивницькому й не віднайшли можливості виїхати на заключні матчі. Тож подальше існування великого баскетболу в нашому обласному центрі під великим питанням. Зрозуміло, що зараз усі наші думки про перемогу в цій жахливій війні. Але дуже не хотілося би, щоб після перемоги ми б залишилися у баскетбольного «розбитого корита» і тільки зі спогадами про славетне історичне минуле.