На тлі весни

11:46
890
views

Якщо нічого не можна вдіяти, потрібно все бачити, все розуміти, не дати обдурити себе і ні з чим не погоджуватися.

Аркадій Бєлінков

 

Цьогорічна весна б’є всі температурні рекорди – з погодою на нашій земній кульці вочевидь щось відбувається. Глобальне потепління, циклони Ель-Ніньо, пісок із Сахари – здається, всі могутні кліматичні чинники вирішили об’єднатися і сказати людству щось дуже важливе для нього.

Коли таке було, щоби буквально все в наших садах цвіло одночасно? Який у біса «апрель» – справжній квітень! Уся ця буйна краса захоплює та радує, але й лякає одночасно. Напевно, не тільки мені згадуються слова бабусі про те, що така ж неймовірна весна була 1941 року.

Найбільше вражає моторошний контраст між весною і війною – слова схожі, і букви (три) одні й ті самі, а відмінність настільки глибинна, кардинальна, діаметральна. Чи є страшніший злочин, ніж вбивство мирних людей на тлі цієї квітучої краси?

Усі розмови про досягнення людської цивілізації, про колективний розум землян не важать нічого для тих, хто вирішив вбивати своїх сусідів. «Як лушпиння з насіння, злітає з людей наліт цивілізації», – казав про війну один із героїв Ремарка.

Нещодавно читав повідомлення з Папуа – Нової Гвінеї, це райські острови у Тихому океані на північ від Австралії. Там у високогірній провінції Енга одне з місцевих племен вирішило напасти на сусіднє та захопити його територію, але потрапило у підготовлену засідку, загинуло близько сотні воїнів. Вам нічого не нагадує цей військовий конфлікт папуасів, які ще недавно жили в умовах кам’яного віку?

Надії на швидке закінчення російсько-української війни вже не залишилося, і шансів на її подальше загострення набагато більше, ніж навіть на короткий перепочинок. Це в Стародавній Греції під час олімпіад війни припинялися, а в наші дні Олімпіада в Парижі стає величезним ризиком через велику кількість бажаючих здійснити теракти. А ініціатива Макрона призупинити на місяць російсько-українську війну нагадує пропозицію кота Леопольда «Хлопці, нумо жити дружно!».

Скажу чесно, викладати такі думки не менш тяжко, ніж їх читати, і додавати свою ложку гіркоти у вируючий котел нашого життя – невдячне заняття, але що робити, якщо навіть після Бучі та Ірпеня, Маріуполя та Краматорська, Харкова, Дніпра, Одеси, Умані, Чернігова у багатьох наших співвітчизників ще залишаються марні та нічим не виправдані ілюзії? Війна ХХI століття виявилася страшнішою і довшою, ніж пандемія коронавірусу, яка загрожувала знищити чималу частину людства. Ядерна загроза на наших очах із гіпотетичної стає реальністю. А питання виживання – актуальним буквально для кожного, незалежно від його поглядів та переконань.

У зв’язку з цим повернуся до контрасту між війною та весною. Так само, як уживаються поруч ці, здавалося, несумісні поняття, так у голові середньостатистичного українця співіснують речі несполучні. Як можна проклинати путіна і росію, але при цьому вважати, що воювати має хтось інший? Як можна присягатися в любові неньці-Україні, рвати вишиванку на грудях і при цьому наживатися на війні? У психіатрії подібний плюралізм в одній голові називають шизофренією. На жаль, подібне соціальне роздвоєння особистості стало не рідкістю в нашій країні. І якщо окремим «пересічним» громадянам такий самообман можна іноді списати на недалекість розуму, то у владних структурах це неминуче призводить до зради та руйнування держави.

Офіційне телебачення перестало бути джерелом достовірної інформації, ми ведемося на повідомлення якихось лівих Телеграм-каналів та невідомих блогерів. Чим більше хайпу, тим краще – завтра буде новий скандал. Звичайне критичне мислення стало такою ж рідкістю, як абсолютний слух. Інформаційний простір заповнено «білим шумом», який глушить все навколо.

Багатьом із нас цієї весни необхідно терміново подорослішати та позбутися ілюзій. Усі ці історії із затримкою Штатами допомоги, блокуванням кордону з Польщею, особливою думкою Угорщини, пустопорожньою діяльністю ООН однозначно дають зрозуміти: у цьому божевільному світі Україна нікому, окрім нас самих, не потрібна. І якщо не усвідомимо це зараз, то до наступної весни країна може й не дожити.