Від війни до війни

Продовжуємо наші подорожі країнами, куди виїхали від війни наші співвітчизники. На цей раз мова піде про Ізраїль. Чи тільки люди з єврейськими коренями мали змогу виїхати до Землі Обітованої, як їх приймали, чи є якась допомога, чи можна знайти там роботу, скільки коштують продукти – тобто вже традиційні для нас питання.

У перші тижні війни, звісно, ми всі були розгублені, бо не розуміли, куди та як ховатись під час повітряної тривоги, а сирени, пам‘ятаєте, вили ледь не цілодобово. Та ще й бомбосховищ або хоча б пристосованих приміщень майже не було. Моя подружка Ляля, яка теж жила разом зі старенькою мамою, вирішила-таки виїхати в Ізраїль. Тобто навіть не вона сама, а її змусила дочка, яка на той час вже декілька років жила там.

– Соня на той час працювала в невеличкому, але елітному готелі. Її подружка жила у Харкові і розповідала про бомбардування й обстріли міста, як вони жили у підвалі, як страшно їй, як вони ловили моменти, аби щось вхопити дома з речей. Одна ридає там, інша в Ізраїлі, а ще ми з мамою тут, у Кропивницькому, бігаємо у непристосований підвал… І якось хазяїн цього готелю поцікавився, чому вона заплакана. Соня розповіла йому все, і він пообіцяв їй допомогти. Через декілька днів він дав їй номер телефона, куди їй треба зателефонувати. Вона сказала, що мама не хоче, бо не розуміє, як вивозити бабусю – це треба їхати на Польщу або Угорщину, там десь треба жити, бабусі вже за 80 і в неї хворе серце. На це він відповів, щоб вона негайно телефонувала, він про все домовився, і їм там допоможуть. Тобто він сам оплатив усі розходи по перевезенню нас с мамою в Ізраїль. Соня подзвонила мені і просто змусила збирати речі, адже це був останній безкоштовний евакуаційний рейс для громадян України. Тобто він для нас безкоштовний, бо його оплатили люди, які живуть в Ізраїлі. Далі – тільки за власні гроші.

Мені зателефонував чоловік і на поганій українській розповів, на коли я маю бути готова. Але я ще вагалась. Тоді мені знову зателефонувала донька і буквально накричала на мене… Ми зібрались за вечір, і наступного ранку до нашого під‘їзду під‘їхала автівка, в якій було два молодих чоловіки. Як з‘ясувалось, вони були представниками єврейської громади Умані, причому один – водій, а другий – лікар! Вони довезли нас до кордону з Молдовою. Про перетин кордону й про відношення наших прикордонників і митників промовчу, а коли ми вже майже перетнули сіру зону, нам назустріч вже підійшли волонтери, які допомогли нести речі. Хочу сказати, що вже на той час ізраїльські волонтери допомагали Україні – розвернули перший польовий шпиталь, вивозили людей, забезпечували продовольством, засобами гігієни, ліками. Нас довезли до Кишинева, знову-таки у супроводі лікаря. Ми почекали в готелі пару днів на повному забезпеченні – їжа, напої, дитяче харчування, памперси дитячі та дорослі, їжа для тварин, бо багато хто їхав з тваринами. Ми, наприклад, везли свою кицьку. У лоббі готелю постійно чергували психологи й лікарі.

До речі, ті, хто виїжджали до інших країн, дивувались, як ізраїльські волонтери піклуються про виїжджаючих в Ізраїль. Потім нас також у супроводі лікаря відвезли в аеропорт, посадили в літак – і ми долетіли до аеропорту Бен-Гуріон, що в Тель-Авіві. Там нас уже зустріла донька.

Її подружка, до речі, так і не виїхала з Харкова. Я пропонувала їм переїхати хоча би в нашу квартиру в Кропивницькому, причому безкоштовно, тільки комуналку за себе платили би. Але вони так і не наважились.

Катя, знайома моєї подружки, опинилась в Ізраїлі зовсім по-іншому: її чоловік з 2021 року працював на будівництві за конт­рактом, і фірма-роботодавець також запропонувала тим, хто бажає, перевезти родини з України.

– Виїжджати в Ізраїль мали право тільки люди єврейської національності чи будь-хто?

– Виїжджали різні люди. Проблема в тому, що Ізраїль не надає статусу біженця. Вони надають тільки право знаходитись на території Ізраїля. Це типу туристичної візи, а потім термін поновлюють. На 22-й рік, я читала, без статусу громадянина тут проживало десь 450 тисяч українців. Вони не мають права на репатріацію. Їх селили в готелях, кормили, давали телефонні карти й проїзні документи на транспорт. Їм також допомагали знайти роботу. Але ніяких виплат, як в інших країнах, тут немає. Працювало багато благодійних організацій, куди достатньо було прийти, сказати, що ти з України, – і тобі давали пайки, одяг, взуття, побутову техніку, посуд, якісь необхідні в побуті речі. Тепер працюють декілька центрів гуманітарної допомоги, куди ти можеш по середах прийти і незалежно від того, хто ти й звідки, за 20 шекелів набрати собі потрібних речей.

Тобто люди без доведеного єврейського походження не мають права на ізраїльське громадянство, але живуть тут, працюють в різних містах, на власному забезпеченні. Роботи в Ізраїлі дуже багато, щось знайти – не проблема.

– Ляля, у тебе вже було ізраїльське громадянство, бо ти вже декілька разів їздила до Соні в Ізраїль. А як з мамою?

– У нас же єврейство по моїй мамі, тому це не було проблемою. В березні ми приїхали, у квітні вона вже мала громадянство.

– А як вирішується проблема з житлом? Чи надають щось біженцям?

– Перші місяця чотири вони жили в готелях, причому в дуже комфортабельних, ледь не на першій лінії біля моря. Але за цей час знайти роботу не є проблемою, і люди переїжджали в інші міста й там орендували собі житло. Наприклад, Катя з чоловіком і дітьми живуть в орендованій квартирі неподалік від нас. А ми з мамою тепер живемо в одній квартирі з Сонею, нам вистачає.

– Наскільки дорого жити в Ізраїлі? Розкажи про ціни на основні продукти.

– Країна входить в п‘ятірку найдорожчих країн світу, а Тель-Авів пару років тому зайняв перше місце серед найдорожчих міст. Щодо продуктів, то в зв‘язку з бойовими діями на Близькому Сході ціни почали рости. На сьогодні хліб коштує від 10 до 17 шекелів (по середньому банківському курсу на 31.05.24 1 шекель дорівнює 7,5 гривень. – Ред.), молоко – в середньому 8 шекелів, помідори – 10 шекелів, огірки – до 8, картопля – 5-6, морква й капуста – 3, яйця – 11-18 шекелів за 12 штук, куряча грудка – 35-60 шекелів за кіло, яловичина – до 110 шекелів, ковбаси – десь від 70 до 150 шекелів/кг, яблука – 8-15, апельсини – 6-10…

До речі, в п‘ятницю, напередодні шабату, деякі магазини роблять дуже великі знижки на фрукти і овочі, можна набагато дешевше купити. А ще іноді на базарах в кінці робочого дня, особливо в п‘ятницю, фрукти і овочі, які не продані й швидко псуються, просто залишають на прилавках, і можна безкоштовно це все брати. Багато українців цим користувались. Але останнім часом, через підвищення цін, торговці намагаються не купувати зайвого, щоб не втрачати доходи через фактично викинутий товар.

– А щодо комуналки?

– Нам добре, що у мами є пільги. Наприклад, за воду ми в місяць платимо 100 з копійками шекелів, тобто це 3 кіло курки. Електрика теж недорога. Але ж треба порівнювати із зарплатами. Середня на сьогодні – тисяч 8-9. Мінімалка – до семи. (За даними сайту europortal.biz.ua мінімальна зарплата в Ізраїлі становить 26,88 шекеля (7,56$) за годину. Якщо людина працює до 43 годин на тиждень, його ставка буде 5000 шекелів, тобто 1405$. – Ред.)

– А як ви проводите вільний час?

Тут дівчата почали мені розповідати наввипередки, тому узагальню почуте.

В Ізраїлі дуже розвинутий туристичний бізнес. Багато турагенцій, де можна купити екскурсію куди завгодно. Ціні різні. Недорого коштують екскурсії в Єрусалим, Віфлеєм, Назарет – тобто місця, пов‘язані з Ісусом Христом. Але зараз у Віфлеєм екскурсій немає, бо це палестинські території. Мертве море, фортеця Масада, Ейлат – це Червоне море. Взагалі в Ізраїлі дуже різноманітна природа – від безлюдної пустелі до ледь не наших українських лісів на півночі країни. Дуже багато природних заповідників. До речі, там заборонені зоопарки в нашому розумінні – тварини живуть у природних умовах, у дуже великих огороджених загонах, але під наглядом спеціалістів. Велика кількість різних птахів. Декілька днів тому у своєму дворі Ляля побачила пташку, схожу на колібрі. Подивилась в Інтернет – точно вона! А ще у її дворі живуть папуги, і це велика проблема для їхніх котів, особливо для дочкиного сфінкса. Він справжній мисливець, тому зайнятий цілий день, бо вони навмисне дражнять його.

Культурне життя теж вирує: у Тель-Авіві проводять масу фестивалів – і вуличної їжі, і мистецькі акції, також дуже часто бувають якісь концерти. Тобто весело та з користю провести час не проблема. До речі, Ляля сказала, що нещодавно з Бат-Яму до Тель-Авіва зробили так званий легкий трамвай – щось на кшталт нашого метрополітену. У Бат-Ямі він іде по поверхні, а в столиці уходить під землю, як метро. Тепер доїхати в столицю зовсім не проблема, бо зупинка біля сусіднього будинка.

В Ізраїлі також дуже розповсюджений такий відпочинок: до себе запрошують кібуци, які спеціалізуються на виготовленні якоїсь сільгосппродукції. Тобі проводять екскурсію, а потім цю продукцію можна купити. Наприклад, виноробні кібуци проводять екскурсії з дегустацією вина. Ляля побувала на таких екскурсіях, а ще у кібуці, який займається бджолярством, і купила екзотичний мед із авокадо та лайма, а Катя – у кібуці, де вирощують оливки. Вони продають як самі маслини й оливки, так і масло та продукти з нього – наприклад, мило ручної роботи. Наступного дня вона збиралась їхати у кібуц на черешню. Ти збираєш її для держави – на продаж, а їсти можна скільки завгодно, можна безкоштовно взяти декілька кілограмів, та якщо хочеш багато – тобі продадуть вдвічі дешевше, ніж у магазині. Пам‘ятаєте наші сади навколо Кропивницького?

Ще в Ізраїлі вирощують дуже багато квітів, у тому числі тюльпанів. Кажуть, що більша частина цибулин знаменитих голландських тюльпанів селекціонована й вирощена саме в Ізраїлі! Ляля, коли я їй вислала фото нашого дендропарку, у відповідь розповіла мені, що була на тюльпанових полях. Це неймовірна краса!

Не могли ми не затронути однакову для нас тему – війну. Так сталось, що вони виїжджали звідсіля від війни і приїхали в ту саму війну. Що розповіли дівчата? Відношення до повітряних тривог зовсім різне. Якщо в нас, особливо в містах, далеких від лінії фронту, люди перестали звертати увагу на сигнали й ніхто вже нікуди не біжить, то в Ізраїлі нікому навіть на думку не спадає не зреагувати на тривогу. Нові будинки обладнані кімнатами безпеки, такі ж, якщо є можливість, роблять при ремонті й перебудові старих будівель, як ще у однієї моєї подруги в Тель-Авіві. Є бомбосховища. Але, якщо до нього далеко, люди виходять просто на сходові майданчики. У під‘їздах старих будинків немає вікон, і сходи мають витримати, якщо щось прилетить. Щодо самої війни. Держава Ізраїль існує з 1948 року, і весь цей час їм не дають мирно і спокійно жити. Майже не буває місяця, щоб не було якогось теракту з боку арабів. Мітинги на підтримку Палестини майже всі проплачені, туди часто йдуть «за компанію». На думку дівчат, уся проблема в тому, що дуже мало людей знають історію Ізраїля, а ще менше – вдавались у подробиці арабо-ізраїльського конфлікту. Але довіра до ізраїльської армії дуже велика.

У Бат-Ям, де мешкають дівчата, не так часто «прилітає», але минулого тижня було чутно, як збивали ракети, що летіли на Тель-Авів.