Блекаут, спека, фронт

Колись ми казали, що війна стала маркером – люди відкрилися, продемонстрували свої сильні та слабкі риси. Раптом ще один маркер: світло вимикають, інтернет-зв’язок нікчемний, у декого води немає, та ще й аномальна спека. Хтось ниє, хтось закликає до «рішучих дій», а хтось терпляче все це переносить, розуміючи, що захисникам на фронті в рази важче.

Ми зв’язалися з декількома військовими і запитали, як почуваються та що думають вони. Відповіді були настільки різними, що побудувати статтю у форматі «запитання – відповідь» не вийшло. І виявилося, що проблеми, які ми озвучили, для них – не проблеми. Вони дивляться і відчувають глибше.

Кропивничанин Володимир Смірнов (був секретарем міської ради) порадував своєю відповіддю. Ми давно просимо його про інтерв’ю, відмовляється. А цього разу відповів:

– У нас все нормально. Просто змістились пріоритети між необхідним, комфортом і задоволенням. Якщо раніше душ був необхідним, тепер це задоволення, для гігієни вистачить шести вологих серветок, по одній на кінцівку, одна для обличчя і шиї і одна на все інше. Для комфорту ще можна пів пляшки води зверху, в долоню наливаєш і обмиваєшся. А плескатись в душі – то вже чисто для задоволення, тобто можна спокійно і без цього обійтись.

Якщо річка поруч є – це взагалі кайф, купайся там. Звісно, у нас є генератори і «старлінки». Але якщо немає ні світла, ні інтернету, можна комусь подзвонити і поспілкуватись голосом, як у 2000-х. Якщо спати з 21.00 до 05.00, то і виспишся, і світло особливо не потрібно. Взагалі на третьому році війни всі мали би вже пристосуватись і переусвідомити це все. На фронті це все сприймається як норма. Більше всього турбує освітній процес для дітей. Вже ні офлайн, ні онлайн толком не понавчаєш їх, от тут треба думати, як краще зробити.

А Дмитро Лінько завжди відгукується на наші прохання щось прокоментувати. Не підвів і цього разу:

– На жаль, боротися зі спекою важко, кондиціонер в бліндаж не поставиш. Тому активність зараз в основному вранці та ввечері, коли спадає температура. Зі світлом у прифронтових населених пунктах завжди буває проблематично, тому вже звикли – генератори і акумулятори рятують. Зараз в них теж є велика потреба, бо ціни значно зросли, а техніка ламається, втрачається регулярно.

Зв’язок в умовах блекауту забезпечується завдяки «старлінку». Ця технологія стала справжнім порятунком для військових на цій війні.

Наш колега-черкащанин Ростислав Супрунов був не по-журналістськи лаконічним. Він написав:

– Та в нас майже так само, як і у вас. Але ще комарі і КАБи.

Готується до відправки у військо Олександр Костюченко:

– Я на навчанні в лісі. У нас вже три тижні немає світла. Купили генератор. Воду привозять. Душ зроблений надворі. Спека є. Вода питна є. Тренуємось.

Колега Андрій Лисенко відреагував швидко. Ось його допис:

– Спека, немає світла, проблеми з водою, інтернет нестабільний… А ще іноді взагалі немає зв’язку. І прилітає щось регулярно. Коротше кажучи, відсутність основних благ цивілізації я сприймаю філософськи. Аби на голови нічого не падало.

Несподіваною стала відповідь Павла Федчишина, командира роти РЕБ 21-ї ОМБР:

– З чого ви взяли, що ми без світла, газу і води? На Донбасі є все з перерахованого. Світло тут не вимикають від слова «зовсім». На передовій так, складно. Але інтернет забезпечується «старлінком» завжди. Воду підвозять, завжди так робили. Світло від генераторів. Спека? Так і минулого літа було спекотно. Так, в «броніках», але це вже звичка, в цьому немає нічого жахливого. Якщо хлопці не на роботі, в побутовому плані тут все нормально. Багато свердловин, можна насос ставити. Навіть кондиціонер за бажання можна встановити. Не треба гіперболізувати саме побутові проблеми. Ми всьому даємо лад.

А це допис хлопця з самого «передку»:

– Вологі серветки! Цим і рятуємося. Знаєте, у солдата на передовій руки, ложка та дупа мають однаковий запах – морської свіжості.

Не могли не запитати у танкістів, як вони витримують спеку всередині машини. Нам відповів командир другої танкової роти танкового батальйону 110-ї ОМБР Вадим Каганець з позивним «Кацо»:

– Волонтери нам здорово допомагають. Рятують генератори та «старлінки». Без інтернету ніяк, тому що потрібен зв’язок задля комунікації, взаємодії. Спека – так, тяжкувато. Хлопці працюють по 15-17 годин, машина нагрівається. А клімат-контролю в танку немає, і там гаряче. Вдягнені по формі. Щоправда, бронежилети не надівають, вони ж і так у броні знаходяться.

І наостанок. Трапився у Фейсбуці просто крик душі молодої жінки, яка перебуває в лавах ЗСУ. Її звуть Ірина Коваленко. Слів не підбирала. Спробуємо навести її допис більш-менш літературно:

– Сидить… в комфортіку, попиваючи лате чи лимонадік, і розказує, що нити на спеку не треба, бо он наші в окопах та броніках. Ти в окопі і броніку? Нє! Навіщо про це кажеш? Це моя п’ятирічка має думати, що мамі погано, і тому їй погано має бути? Я тут, аби вона там жила. Повноцінно на хрін. Ясно? І не приплітайте мене у свої тупорилі пости, про те, як нам тут важко. Нам! Не вам на аукціонах з холодним шампанським, на кінофестивалях, на балах. Ясно? Нам. Не вам. І ми не бажаємо цього іншим. Ясно? Я не бажаю цього своїй сестрі, у якої астма. Ні спеки, ні відсутності світла і ходіння пішки в таку спеку сходами. Мамі з немовлям та навіть старшою дитиною. Пенсіонерам, хворим, кволим, тваринам. Ясно? Велкам до нас. Тоді свої роти відкривайте…