У мирний час поспілкуватись із керівником області було набагато простіше: тоді були звітні періоди, важливі дати, великі прес-конференції. Тепер час так ущільнився, що знайти можливість навіть для півгодинної розмови з начальником Кіровоградської ОВА дуже складно. Проте наша розмова з Андрієм Павловичем Райковичем відбулася.
– Андрію Павловичу, як ви оцінюєте ситуацію в Кіровоградській області в економічній, політичній та соціальній сферах?
– Зважаючи, що ми є тиловою областю й ми говоримо з вами, Юхиме Леонідовичу, у той час, коли вже практично два з половиною роки йде повномасштабна війна, ситуація в області є стабільною і контрольованою. Саме так я нещодавно доповідав Президенту. Безумовно, якби не війна і область не працювала і на тил, і на фронт, напевно, наші показники були би і ґрунтовнішими, і вищими, було би більше соціальних та інфраструктурних проєктів. Але в умовах війни головне – стійкість громад.
– Які проєкти та напрямки роботи сьогодні для вас пріоритетні?
– Безумовно – допомога фронту, найперше – нашим частинам, якими ми опікуємося. У нас є певні завдання, дуже серйозні, пов’язані з організацією фортифікаційних споруд. Ми працюємо в Запорізькій області, не маю права оприлюднювати деталі, але можу сказати, що це напружена робота, і вона вже на фініші. Я контролюю цю роботу особисто, буваю там практично по кілька разів на місяць, радимось з військовими фахівцями. Ви собі уявіть, яка зараз погода, що таке запорізькі степи, а обстріли не припиняються… В таких умовах працюють будівельники та комунальні бригади з Кіровоградщини. Я щиро вдячний всім простим роботягам, які працюють в дуже складних умовах, але захист і оборона країни і на полі бою, і в прифронтових областях, є для нас найважливішими, тому кошти обласного бюджету й бюджетів громад, за що я їм теж вдячний, ми скеровуємо на те, щоб укріпити оборону – в широкому смислі. Ви ж розумієте, що завдання приходять з різних центрів. Офіс Президента, профільні міністерства, і, безумовно, це Генеральний штаб. Тепер – мінімум паперів і нарад, комунікація по суті: задача, термін і виконуємо.
Як, з погляду керівника ОВА, працює вертикаль влади в країні та в області? Чи є постійна комунікація зверху та знизу?
Коли над тобою літають ракети, зв’язок у загальному розумінні – це головне, як на фронті, так і тут, в тилу. І, як начальник обласної військової адміністрації, я можу твердо сказати, що комунікація у нас постійна, ділова і системна. Я переконаний, що і мої колеги з інших областей, начальники ОВА, це теж підтвердять. Не можу пригадати такого випадку, щоб я звернувся в Офіс, до Кулеби Олексія Володимировича чи до іншого заступника і не отримав відповіді. Відповідь буде якщо не одразу, то протягом дня. Обов’язково. Це точно. Практично на тижні відбуваються кілька грунтовних селекторних комунікацій, де ти не просто сидиш для галочки, а мусиш відповідати за кожну цифру, за кожен показник і зроблену роботу. Аналітики в ОП і військові працюють грамотно. Пилу в очі не напустиш, відмовки не приймаються. Міністри також на зв’язку. Взагалі Офіс Президента напрацював низку комунікаційних інструментів з територіями, які дозволяють системно бачити і відчувати кожну область.
– А стосовно комунікації знизу, з районами і громадами?
– Я не міняв традиції, коли прийшов сюди. Апаратні наради ми проводимо щодватижні. У нас є багато обласних проєктів, по яких ми комунікуємо і співпрацюємо з начальниками районних військових адміністрацій, з керівниками, лідерами усіх громад. Щотижня я проводжу Раду оборони, на якій присутні всі керівники районів, правоохоронних органів, начальники ТЦК, комендатура. Війна, навіть в тилу, суттєво змінила формат, стиль, термін вирішення навіть найскладніших задач. Не лише я, так працюють мої заступники, вся команда, без різниці – який напрямок. Ви ж не забувайте, що ми прихистили 90 тисяч переселенців, і в нас багато роботи з ними. Ми інтенсивно працюємо з проєктами реабілітації поранених бійців, військових, ветеранів. У нас серйозні завдання по будівництву якісних укриттів. І це нелегко, тому що дуже велика кількість кваліфікованих будівельників, як і аграріїв, водіїв, пішли на фронт. Ми за 2 роки війни 6 важливих мостів добудували і пустили рух ними. Я розумію всі нарікання, побоювання батьків. Але ми максимум зусиль докладаємо скрізь для того, щоб на шкільних укриттях виконати будівельні роботи.
– Ви – серед незмінних керівників ОВА в країні? У вас склалися якісь особливі стосунки з президентом? Як ви ставитесь до своєї можливої ротації?
– Знаєте, я вам скажу так, Юхиме Леонідовичу, будь-яка керівна посада не дається довічно. Я спокійно поставився до призначення мене й спокійно поставлюся, якщо прийде час ротації. Абсолютно. Головне зараз – зробити усе можливе і більше, щоб встояти. Я сказав з першого дня: я прийшов сюди служити. Ось так.
– Питання до інженера-енергетика Райковича…
– Це мені зараз доводиться згадувати на кожному кроці…
– На Кіровоградщині практично немає власної генерації електроенергії. Чи не поставить це нашу область у гірші умови порівняно з сусідами?
– З точки зору енергозабезпечення ми є більше транзитною областю, я про це казав не раз. У нас відбулося багато фахових комунікацій з центром, з енергетиками, з Міненерго. І повірте, я дуже предметно і доволі часто на підвищених тонах захищаю територію, захищаю наші можливості. Я не можу говорити тут детально про всі проблеми, які існують, а вони серйозні. І мої перестороги теж серйозні – як інженера-енергетика, але вам можу сказати, що бувають такі дні, коли разом з провідними фахівцями обленерго і Укренерго ми сидимо ось тут, де сидите ви зараз у моєму кабінеті, і дуже предметно розглядаємо кожну позицію, щоб захистити інтереси області – і аграріїв, і виробничників, і медицину, і жителів області теж. Це нелегко. Справді, це нелегко. І коли я читаю, що десь якісь міста під час ось цих масових відключень жили повністю зі світлом, повірте, це не так.
Моя ж задача, наша спільна задача, щоб електроенергія все ж таки приходила до області, тому повторюю – це жорсткі розмови з енергетиками, щоб справедливо розподілялась енергія, як в мікрорайонах міст, так і в населених пунктах сільських, у громадах. Тому що люди живуть скрізь, і я розумію потреби кожної території. Але я хочу, щоб і жителі наші розуміли, що й наша область щодня під прильотами, інфраструктура енергетична області вражена також, і для нас це дуже великі втрати і ризики. Центр про це знає, я доповідав про це особисто і президенту, і голова уряду знає, і Укренерго знає, і Міненерго знає, які у нас втрати, які у нас можливості і які виклики перед нами стоять. Захист, відновлення таких об’єктів не менше в полі зору, ніж саме поле бою з ворогом. Бо це – життя країни.
– Ще одне болюче питання. Як наша область виконує свої мобілізаційні завдання?
– Напружено, Юхиме Леонідовичу, як і кожна територія. Ми є серед тих областей, які еквівалентно до свого населення, до чисельності, найбільше мобілізували на фронт воїнів. І я завжди кажу, що Кіровоградщина –це край воїнів і хліборобів, і я низько вклоняюсь кожній родині, кожному солдату, який пішов на фронт, який не ухилився, який відкрив двері ТЦК і сам прийшов мобілізувався, особливо нашим першим добровольцям. Я низько вклоняюсь кожній родині і кожній матері, яка не дочекалася свого сина з фронту. Але війна – це боротьба. Страшна, виснажлива і жорстока. І ті мобілізаційні завдання, які перед нами ставить Генеральний штаб, військове командування, ми зобов’язані виконувати.
– А чи допомагає ОВА зберегти за допомогою бронювання життєво необхідних фахівців в різних сферах?
– Теж складне питання, бо далеко не все залежить від нас, але ми постійно в цьому питанні. Є певні рішення в Міністерстві економіки, є урядові певні узгоджені позиції. Щотижня працює комісія з бронювання. Безумовно, мені б хотілося, щоб кожне підприємство, щоб кожна галузь, кожна сфера була захищенішою, тому що я добре знаю, як важко сіяли, як важко зараз збирають урожай, дуже добре знаю. Цей урожай, цей хліб воєнних років дійсно политий потом і кров’ю. І це вже не красиві слова. Тут битва теж. А додайте посуху, коли з квітня жодного дощу… А коли ще комбайнери перед собою можуть побачити і дрон збитий, і ракету… Ми по галузях збирали представників і бізнесу, і великих підприємців, і аграріїв, абсолютно всі категорії, тому що успіх і перемога можливі тоді, коли працюватиме економіка. Вона є фундаментом перемоги у цій війні.
– Андрію Павловичу, давно минули ті часи, коли інформація про здоров’я керівництва була державною таємницею. Відомо, що ви перенесли важкий ковід, і не тільки ковід. В якій зараз ви формі, тільки чесно?
– Ну ви ж мене бачите. Чесно? Схуд, хоча волейбол закинув, на жаль, немає мені часу займатися цим, сплю мало, працюю багато, без вихідних і свят. Нещодавно вперше мабуть, більше ніж за три роки мені дозволили один тиждень відпустки. І я якраз його використав на те, щоб підремонтувати своє серце, скажімо так. Усе нормально. По окопах і ВОПах рухаюсь швидко.
– ЗМІ пишуть, що ви один із найзаможніших керівників областей. Як ви ставитесь до такої інформації?
– Так вони мені нічого нового не розповіли. Моя декларація давно публічна. Я йшов у владу небідною людиною. Впевнено можу сказати, що всі свої статки заробив чесно. Я ні в кого ніколи нічого не вкрав і не віджав. А щодо такої «сенсаційної» в лапках інформації, то я вже навчився ставитися до всього абсолютно спокійно.
– У продовження попереднього питання. Який ваш особистий внесок у допомогу ЗСУ?
– Коли я працював міським головою, всю свою зарплату до копійки віддавав на благодійність. Коли прийшов служити в обласну військову адміністрацію, я написав заяву і всі свої кошти, теж до копійки, віддаю на ЗСУ. Ну порахуйте, я тут з березня 2022 року, скільки це коштів. Бухгалтерія може сказати точно. Але я цим не обходжусь. І, коли бачу, що ось це треба швидко купити, і тут треба допомогти, і в повітрі, і на землі, а ось ці вояки приїхали і ось ці… Я на це коштів не жалію. Як мені моя мама казала і мій батько казав: «Ділися, Бог бачить». Я думаю, що бачить.
– Про Охматдит пару слів, як він вас зачепив?
– Дуже зачепив, дуже. У мене теж є діти, є онуки. І коли я побачив тільки перший репортаж, я навіть і не вагався, одразу перерахував гроші з особистої картки. Звернувся до бізнесу, до депутатів, до всіх – хто скільки може. Не лише я, і обласна військова адміністрація, і Кропивницька міська рада, і в громадах. Цілі трудові колективи: медики, енергетики. Я всім-всім дякую за таку людяність… Ви знаєте, війна як ніколи показала, що українці, більшість, скажімо так, українців вміють ділитися.
– Ну і останнє питання, хоча, можливо, найважливіше. Сьогодні дуже багато почали говорити про закінчення війни. Про переговори з росією. На ваш погляд, мають під собою основу ці розмови?
– Будь-які слова вагомі, коли вони підкріплені ділом. Зараз іде війна. І ту неймовірну ціну, яку платить наш народ у цій війні за те, щоб Україна залишилася як держава, як нація, як народ, не оцінити ні зараз, ні, мабуть, через десятиліття. Це вже скаже історія, але ми свідки цього. Та все ж історія свідчить про те, що війни здебільшого завершуються. І переговорами теж. Головне – щоб всі жертви та втрати українців не були марними. Ми всі хочемо миру.
Промені «Світанку»