Не таємниця, що в зоні активних бойових дій військові заробляють чимало. Окрім зарплатні, вони отримують бойові, дуже по-різному – де стабільно плюс сто тисяч, де – тридцять за перебування в зоні та окремо за кожен вихід на нуль за кожен день додатково десь дві триста.
Звісно, бійці ці гроші витрачають, і саме на військових тримається чимала частина економіки прифронтових міст і сіл, та й саме наявність «заможних» клієнтів і можливість непогано заробити також утримує від евакуації багатьох залишившихся місцевих. І геть не тільки на автозаправках, СТО (дуже затребуваний бізнес), кафе, магазинах, перукарнях, таксі офіційно заробляють жителі Донбасу (не знаю, як в інших гарячих регіонах на півдні та сході, думаю, схоже). Є й дуже багато нелегальних способів заробити добрих грошенят, які компенсують ризики та негаразди (до речі, у прифронтових населених пунктах нема графіків, черг і т.ін., якщо не прилетіло вчергове по об’єктах енергетики, світло є завжди).
Тільки на Донбасі працює «сухий закон», повна заборона на торгівлю алкоголем та його ввезення. У Запорізькій, Херсонській та Харківській областях, де також лінія фронту, такого нема, є де-не-де якісь обмеження. Але знайти випивку на Донбасі не проблема. Явище торгівлі масове. Бійці знають, де і по чім самогон, у якій хаті чи магазині. Кожен другий таксист (це оптимістично, що кожен другий) привезе вам горілку чи коньяк та пиво, і навіть шампанського. Звісно, все проходить дуже обережно, можуть відмовити незнайомцю, бо штрафи за це діло величезні. По хатах йдуть по рекомендації. Ціни, з урахуванням всіх обставин, непогані. Пляшка горілки з акцизною маркою – 250 грн, саморобна вдвічі дешевше, у таксистів ще націнка, літр міцного напою з доставкою може й 400 коштувати. Одиниці можуть і вночі привезти в нелюдне місце, дуже дорого, комендантська година для цивільних сувора. ВСП, звісно, намагається ловити, переодягненими чергують поблизу відомих точок, але чомусь неефективно. Ще є аптеки, де продають медичний спирт, настоянку глоду та бальзам «Вігор», це ж ліки! Черги більші, ніж у торгашів, дешевше набагато ці «напої». Але аптеки, як і вся торгівля, працюють лише до 15-16 години, тому вечір – це зірковий час самогонщиків.
Також таксисти – помічники у бізнесі на втечі. Рівень СЗЧ в армії – це страшна таємниця, але скажу чесно, він дуже високий. Деякі таксисти беруться вивезти, минуючі блокпости, за непоганий гонорар в кілька тисяч. Якщо один, машина до Дніпра може коштувати 12-15 тисяч. Їдуть часто саме до Дніпра, звідки просто куди завгодно добратися, на блокпостах майже не перевіряють, на відміну від Донбасу, де все доволі суворо з перевірками, хоча по гражданці чимало просто автобусами тікають, як пощастить.
Є на Донбасі у містах такий бізнес, як обналічка. Гроші солдатам приходять на картки, а працюючих банкоматів дуже мало, частіше побачиш труп закинутого чи пошкодженого банкомата, діючі всі знають, їдуть до них кілометри, стоять черги, гроші не встигають заряджати банкіри. На базарах – готівка, полюбляють її і там, де є термінали в магазинах, зв’язок тут поганенький з відомих причин війни. Тому за 5 відсотків вам дадуть готівки скільки треба.
Окрема тема – контрабанда. Яким чином, з якими ризиками з так званої днр доправляють на нашу частину Донбасу цигарки, невідомо. Але їх не складно купити, і вони майже вдвічі дешевші за легальний табак! Пачка «Мальборо» за 60 гривень, якість не фірмова, але курити можна. Що казати, якось в Дружківці на базарі мені дали сірники російської Балабанівської фабрики.
Де гроші, там і повії. На специфічних сайтах – галереї з сотень (!) повій у наших донецьких містах. Хоча майже завжди це розвод грошовитих, часто підгулялих солдат. По телефону частіше за все відповідає чоловік якийсь, вимагають спочатку перевести гроші на картку, лише потім привезуть дєвочку. Це кидок, є знайомі, які втратили так по кілька тисяч (година – 2500-3000). Є й реальні дами, звісно; хлопці казали.
Спокійно, здається, простіше, ніж в тилу, кому треба, дістають наркотики, в основному так звані «солі». Через їх споживачів в Констасі, наприклад, в дефіциті звичайні лампочки розжарювання, які ці люди використовують для вживання. Це все майже на поверхні, усім, хто там пробув певний час, добре відомо. Певно, є ще якісь тіньові розклади прифронтового буття, які не так на поверхні. Все є. Що робити, у війни зовсім не дитяче обличчя, і це також її бік…
Промені «Світанку»