Нам всім дуже не вистачає масштабних заходів типу AgroExpo, що проводилися до війни. Це була не лише виставка техніки та продукції, а й панельні обговорення проблемних питань, підписання контрактів, спільні плани на майбутнє і просто спілкування з однодумцями. Якщо деякі галузі економіки під час війни пригальмували розвиток, то аграрії працюють попри все. Тому, мабуть, виникла необхідність зібрати їх на всеукраїнському аграрному форумі, що відбувся на базі товариства «Агроресурс» у Кропивницькому.
Метою заходу, здається, було не банальне «почути одне одного», а щоби представники влади почули сільгоспвиробників, бо вони на другій передовій – у полях. Сслоганом форуму організатори обрали три важливих слова: «Захистили! Виростили! Зробили!». Офіційні особи, яких було чимало, у своїх виступах дякували аграріям за стійкість і волю.
– Український агросектор, кожен з вас, зіштовхнувся з новими викликами, – зазначив заступник керівника Офісу президента України Олексій Кулеба, який звернувся до учасників форуму онлайн. – Зруйновано інфраструктуру господарств, виробництв, порушено логістику. Маємо втрати, пов’язані із знищенням та пошкодженням сільськогосподарської техніки. Сума збитків вимірюється мільярдами доларів вже сьогодні. Але ви не зупиняєтеся, розуміючи важливість вашої роботи для продовольчої безпеки держави та світу.
Виконувач обов’язків міністра аграрної політики та продовольства Тарас Висоцький подякував сільгоспвиробникам за те, що в умовах війни вони цього року втретє провели весняно-польову кампанію і втретє восени збирають врожай. Він зазначив, що у всіх регіонах країни обробляються сільгоспугіддя (за винятком територій, де поля несамовито заміновані ворогом, та ділянок, виділених для фортифікаційних споруд).
– Я побував у сільгоспвиробників багатьох регіонів, скрізь є впевненість, що ворог нас не здолає, що ми продовжимо працювати. Але потрібна підтримка з боку держави, – сказав Висоцький і подякував аграріям за те, що залишаються незламними і активними у формуванні державної політики. І виказав подяку ЗСУ за те, що дали можливість зібратися на форумі й відчувати певну безпеку.
Кіровоградщина традиційно серед лідерів вирощування зернових культур. Вона є центром вітчизняного сільгоспмашинобудування. Ці слова повторювалися неодноразово, тому що є істиною. Говорив про це і начальник Кіровоградської ОВА Андрій Райкович:
– Аграрний форум – важлива подія не лише для Кіровоградщини. Ми є індикатором економічного зростання аграрного сегменту економіки. Незважаючи на агресію росії, живемо, працюємо, розвиваємо фундаментальні напрямки економіки, забезпечуємо людей роботою, продуктами харчування власного виробництва, і це дорогого варте.
На відносно спокійній території ми також страждаємо від ворожих ракет і дронів. Тому що хліб – це теж зброя, ворог це розуміє, але він не здатний зрушити нашу стійкість і зламати нашу волю до життя, свободи і безмежну тягу до землі.
Правильні та обнадійливі слова говорили голова Комітету ВР з питань аграрної та земельної політики Олександр Гайду, заступник міністра фінансів Олександр Кава – владні мужі, які мають донести думки аграріїв до високих кабінетів.
Була на відкритті форуму своя родзинка. Традиційний коровай гостям подарувала не дівчина у вишиванці, а людина у пікселі. Це був Віктор Чумаченко з Аджамки, керівник СФГ «Чумак», який воював, звільняв Харківщину і повернувся додому, на поле – вирощувати хліб. З ним ми записали ексклюзивне інтерв’ю. Стало зрозуміло, чому саме до нього була така увага на форумі: відкритий, щирий, мудрий, з чудовим почуттям гумору.
– Вікторе Володимировичу, почнемо з початку, з народження.
– Не маю заперечень. Народився в Аджамці, тут ріс, навчався і весь вік тут живу. Відлучався лише у зв’язку із службою в армії. Служив у Литві. Це був єдиний тривалий виїзд з рідного села. Після армії відучився в технікумі, працював у рідному колгоспі, де працювали мої батьки. Згодом закінчив уманський інститут, я за освітою агроном.
Довгий час був бригадиром тракторної бригади у колгоспі. Працював на фірмі, яка торгувала гербіцидами-пестицидами. У 2000 році почав створювати власне господарство. Два роки був одноосібником, потім створив фермерське господарство, набрав людей, кредитів, взяв техніку.
– Не боязко було в ті роки влазити у кредити?
– Боязко. Але ж людина для чогось крокує вперед. І, як кажуть, дорогу здолає той, хто йде. Але ми подолали. З колективом у 20 чоловік створили господарство. Повірили мені. Тоді кожна людина хотіла гарантій, що їй за роботу заплатять. Я дав слово, що платитиму, і повірили. Якщо ти тримаєш слово, виконуєш обіцяне, звертаєшся з посмішкою, відверто, люди будуть поряд, підтримають. Якщо цього немає, одразу помітно.
– Почали з 20-ти чоловік, а потім розширилися?
– Зараз близько 20-ти – це сталий колектив. А взагалі починав з трьох. Потім додавалися люди, бо техніка додавалася, землі більше ставало. Люди довірили мені свої паї. Допоміг тоді голова сільради Павло Валько, мудрий чоловік, який бажаючим надавав землі резерву для обробітку. Великих доходів від землі тоді не було, а землю обробляти було потрібно.
До 2005 року не було доходів, якось всі топталися на місці. А при Ющенку трохи веселіше стало. Сталася світова криза – все трохи занепало. А потім прийшло розуміння ціни землі, і люди або ставали одноосібниками на своїх паях, або йшли до того, хто пропонував кращі умови по орендній платі. Я пропонував кращі умови, тому до мене йшли.
– Як ви обирали назву для свого господарства?
– Ви маєте на увазі «как вы лодку назовете, так она и поплывет»? Назва стала похідною від прізвища: якщо я Чумаченко, то господарство стало «Чумак».
– Є такий товарний знак. Вас це не хвилює?
– Мене – ні. Нехай це їх хвилює, бо це плагіат. Це назва мого господарства з 2002 року. Вони створилися пізніше.
– Ваше господарство чимось відрізняється від інших? Чимось краще?
– Не вважаю, що краще. Я працюю по совісті. Посіяли, постаралися, щоб вродило, зібрали, хлопцям премію дать, щоб було що в родину понести, щоб веселіше було, щоб діти їхні до школи були гарно вдягнені, щоб вони в клубі виступали красиві, сценки ставили, в хорові співали. Коли мене запрошують на концерти, дуже приємно бачити, які діти або онуки моїх співробітників талановиті.
Робота об’єднує. Сільська починається рано, закінчується пізно: сонце ще не зійшло, а трактор вже гуде, заходить, а трактор ще гуде. А гуде він, коли там є людина. Якщо людина толкова, розумна й совісна, усе сходить, дає врожай і якийсь прибуток. А прибуток – це те, за рахунок чого людина живе. Вона дивиться на свої руки і думає: скільки їм треба працювати, щоб на все вистачило? Дружині на гарну сукню, дітям на кеди та спортивний костюм, у школу на ремонт здати, щоб дитина не сиділа в обідраному класі. Без людини нічого не обходиться!
– Літо спекотне, без дощів. Як у вас із врожаєм?
– Сіяли все: ріпак, сою, пшеницю, ячмінь, горох, кукурудзу, соняшник. Набір культур досить великий через те, що якась просяде по врожаю, інша підтягне. Цього року в тих, хто дотримувався технологій, ще байдуже. У когось буде фінансова яма в господарстві, бо не підібрали технологічну карту. Я коли бачу, що в сусіда кращий врожай, питаю, який сорт сіяв. Один скаже, інший ні. Орати чи дискувати? Радимося, зазвичай ділимося один з одним. Покійна бабуся казала, що наука по людях ходе.
– Немає сумнівів, що допомагати захисникам ви почали з 14-го року.
– Саме так. Тоді хлопець з нашого села, наш робітник, пішов воювати. Потім другий, третій… Допомагав. Коли повномасштабна почалася, як не допомагати?
– А потім і ви пішли на фронт.
– Так, у травні 22-го. Добровольцем, як має бути. Херсонський напрямок, 127-ма бригада, 7-й батальйон. Пішов рядовим. Був стрілком. Позивний можете здогадатися який. Демобілізувався за віком. Працюю й допомагаю хлопцям, яких ми всі чекаємо додому з Перемогою.
Промені «Світанку»