«Сьогодні знову здав кров для наших захисників. Після двомісячної перерви, коли можна здавати кров за медичними показниками. Дай Боже когось із наших поранених воїнів моя кров врятує, комусь допоможе стати на ноги і вони знову зможуть бити ворога… Друкую пост не для хизування, а для розуміння моїх друзів і знайомих, що наша кров рятує комусь із бійців життя. Прошу, друзі, здавайте кров! Адреса для донорства крові: м. Кропивницький, вул. Преображенська, 88. Телефони публікую. Разом ми сильні, тому і переможемо!»
Так починався один із недавніх робочих днів волонтера і підприємця Геннадія Шевченка. А у волонтерському русі він разом з батьком ще з 2014 року. «Ми займаємося вантажними перевезеннями. Маємо гарний парк машин. Маємо гарних водіїв та автослюсарів. І ще тоді до нас почали звертатися військові з різних частин по допомогу. Але по 2022 рік то була періодична робота».
24 лютого 2022 року повністю змінило ритм такої роботи та й взагалі увесь образ життя. На той період автопідприємство мало 60 працівників різного профілю, з них 40 водіїв. Як розповідає Геннадій Шевченко, п’ятнадцятеро того ж дня забрали документи і пішли добровольцями на фронт. Коли вони потрапили у свої частини, одразу звернулися за допомогою. Комусь потрібні були бронежилети, комусь каски, комусь харчі, а згодом і машини для виїзду на бойові завдання. «Отже, в першу чергу ми надали її своїм хлопцям, – згадує Геннадій Шевченко, – потім почали допомагати іншим військовим частинам напряму та через наш військкомат». Загалом за два з половиною роки було придбано і передано військовим 14 автомобілів різного призначення. За всебічну допомогу у боротьбі з ворогом Геннадій та Володимир Шевченки мають понад 150 подяк від командування різних військових частин. І кожна подяка – це окрема історія окремої машини. Та найдорожча для них – почесний нагрудний знак «За сприяння війську» від головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного «за значний особистий внесок у наданні всебічної допомоги підрозділам Збройних сил України, активну волонтерську діяльність в умовах воєнного стану».
Якось Геннадію зателефонував знайомий з Кропивницького. Повідомив, що у військової частини, що переміщалася через нашу область, в районі Новоархангельська зламався автомобіль. Коли зв’язався з водієм, виявилося, що відірвалася коробка передач. Дистанційно протестував і з’ясував, що причина у кардані. Геннадій зранку зібрав свою мобільну групу, завантажив усе необхідне і поїхав на виручку. До пізньої ночі вони працювали, але КАМАЗ врятували. І таких випадків термінового виклику «автолікаря» вже не один десяток. Причому для Геннадія не має значення, робочий це день, вихідний чи його день народження.
«Коли щось виходить з ладу, навіть двигун чи міст, ми одразу надсилаємо “Новою поштою” куди треба. Але з кожним днем це робити складніше, – наголошує Геннадій. – Адже машини старі, вживані, запчастини на фронті швидко псуються чи просто знищуються. Добути їх важко, на ринку України їх майже не залишилося. Бо майже вся волонтерська техніка, що використовується на фронті, колишня російська чи білоруська».
Машини на передку живуть недовго. Тому, щоб їх замінити або відремонтувати, треба реагувати швидко. Але Геннадій щодня моніторить в Інтернеті цей процес. Ось нещодавно, наприклад, знайшов два буси в Одесі, вранці поїхав, в обід купив, а ввечері вже був тут. А ще раніше, коли до нього звернулися з проханням замінити колеса на КАМАЗі, не довго думаючи, зняв зі свого і поставив на військовий.
Як відомо, наше місто теж готувалося до оборони. Для цього створювалася ціла мережа блокпостів навколо та всередині міста. Одними з перших на звернення голови ОВА Андрія Райковича 26 лютого 2022 року до підприємців області відгукнулися і Шевченки. Їхня техніка одразу була задіяна у будівництві блокпостів, а це один автокран та десять вантажівок, які перевозили лісоматеріали, бетонні плити, мішки з піском. До цього додалося 1500 шин з власних запасів.
«Не важко було їх розвантажувати, – згадує Геннадій, – а от спробуйте завантажити їх в бортові машини взимку, якщо в них лід пополам з водою! І все це треба укласти стопками, і все це вручну! Цю роботу виконували вісім працівників. Максимум, що вони могли зробити за день – це завантажити два автомобіля. У такому режимі ми пропрацювали дванадцять днів.
Практично у будівництві кожного з місцевих блокпостів брали участь наші люди і наша техніка. Але це була спільна участь усіх підприємців, які відгукнулися. Практично усі згуртувалися навколо цієї роботи: хто давав матеріали, хто екскаватор, хто кран чи машини. А ті, що не мали техніки, працювали руками. Ручної роботи було дуже багато».
Отже, з перших днів повномасштабного вторгнення Геннадій Шевченко живе в новому режимі. На жаль, таких людей з кожним днем все менше. Схоже, що громадянська і соціальна активність відповідального бізнесу пішла на спад. Ось який погляд має на це Геннадій: «Тут просто треба мати совість. Люди кажуть, що втомилися. Іще якісь причини називають. Але це відмовки. Хіба ті хлопці, які з перших днів на війні, не втомилися? Моїм двоюрідним братам і кумам відпусток практично не дають. Два-три дні – і назад. А живуть вони у бліндажах, у норах. То вони не втомилися? Деякі навіть не хочуть додому приїжджати. Кажуть, тут поваги до нас мало. Просто серце розривається. Майте совість! Хлопці життя за нас віддають, а тут їх на заправці не пропускають без черги».
Коли я запитав, до якої волонтерської організації він належить, Геннадій відповів:
– Я не волонтер, я меценат.
– Чому?
– По-перше, волонтери – це ті, хто роблять збори, проводять аукціони, акумулюють кошти і, відповідно, щось купують, допомагаючи військовим. А ми з батьком допомагаємо напряму. Від себе, як можемо. По-друге, війна – це теж мистецтво. Тому я можу називатися меценатом. Моя ціль – допомагати хлопцям на фронті усім, чим можу. До самої перемоги. До мене, буває, телефонують три-чотири рази на день. Майже вся моя телефонна книга – номери ЗСУ.
Щодо волонтерства, то Геннадій скромно умовчав, що є активним членом ГО «Фундація духовного та національного відродження “Чорний Ворон”».
Промені «Світанку»