Продовжуємо рубрику, в якій наші земляки, представники різних кіл творчої інтелігенції, розповідають, над чим вони нині працюють, які мають плани, про що мріють. Сьогодні на запитання відповідають…
Художниця Марія Лук’яненко:
– Нещодавно нарешті здійснила давню мрію про персональну виставку. Вона мала назву «Стежками України».
Нині працюю над новими персонажами та розробкою суцільної історії для гри типу Dungeon and dragons, щоб мати можливість грати усім разом та розвиватися в цьому плані.
В перспективі планую розробити настільну гру, випустити декілька наборів особистих стікерів. Мрію також прийняти участь у артбуку від мальопису.
Журналіст, письменник Роман Любарський:
– Як і раніше, активно займаюся журналістською справою: відшукую волонтерів та творчих людей, які діляться досвідом роботи в умовах війни. Продовжую літературну діяльність, в основі якої художнє осмислення минулого і сьогодення. Вважаю, що Слово – це матеріал творення, а художнє слово – одиниця духовної енергії. Художнє слово відображає, характеризує і формує глибинний зв’язок між людьми і світом. Брутальне слово руйнує його.
За останній час підготував до друку дві книги. «Бузковий рай» – свого роду вибране – складається з двох частин, поетичної і прозової. У першій частині зібрана антивоєнна і громадянська лірика. Друга – це оповідання і новели. На цей рукопис маю відгук літературознавиці Надії Гармазій: «Тексти сповнені символізму та прихованих смислів, які постають перед читачем поступово, розкриваючи всю глибину авторського задуму – дати не лише відчути, а й насититись отим бузковим раєм, бо насправді бузковий рай – то все те, що лишилося за межею вибухів, то наші теплі спогади про інше життя, спогади, завдяки яким у дні війни ми сильні й наповнені…».
Кілька місяців тому Видавничий дім «Другое Решение» (Молдова) запропонував мені видати книжку російською мовою. Я зібрав туди пародії, каламбури, епіграми, скоромовки і назвав «…И не играть словами». Значну частину її складають твори антипутінського, антирашистського змісту.
Мрію, щоб обидві книги побачили світ, а презентація їх відбулася вже у мирний час.
Волонтерка, художниця Наталія Ткаченко-Єрнік:
– Нещодавно в Олександрії пройшли дві мої персональні виставки. Минулого року брала участь у декількох колективних виставках. На початку цього року мою виставку запланували в музеї спочатку на липень, але з певних причин вона відтермінувалася. Але в мене вже майже була готова експозиція, і мені запропонували відкрити персональну виставку в Центральній бібліотеці. Ця виставка і справді підходила більше для бібліотеки, бо мені хотілося намалювати роботи, які чекали своєї черги уже давно. І так вийшло, що довелося готувати нову експозицію для музею. Паралельно в мене ще були масштабні творчі роботи, тому до другої виставки роботи малювалися в авральному темпі. Але встигла і радію, що все вдалося. Ця виставка уже про наше сьогодення у війні, про загиблих захисників та наших волонтерів. За останній час малювала і знайомилася з нашими талановитими співаками (бо плету сітки у нашій «Світлополці»), акторами. До речі, моя робота, яку я подарувала Аді Роговцевій, у творчій групі набрала майже 34 000 вподобань, це для мене було дуже неочікувано.
Найбільша мрія, звичайно ж, щоб закінчилася війна. Щоб мені не приходилось малювати наших загиблих воїнів (а я їх малюю, щоб не забували, якою ціною дається нам відносно спокійне життя), а малювати тільки щасливих людей нашої гарної країни. Мрію, щоб мій меншенький онучок жив у мирній країні без тривожних сирен. Мрію частіше бачитися зі старшим онуком, щоб він мав змогу приїхати в нашу країну. Прагну, як завжди, встигнути виконати замовлення, щоб задонатити, щоб вистачало часу, окрім домашньої жіночої роботи, ще сходити допомогти плести маскувальні сітки.
Промені «Світанку»