Раніше чужа дурість мене дратувала, а тепер смішить.
Єжи Штур.
Маю гріх, про який знають близькі друзі, а тепер дізнаєтесь і ви, шановні читачі. З юності й до сивини не люблю дурнів. Не відчуваю до них толерантності, терпимості, стриманості. Вони мене, як і чудового польського актора Єжи Штура («Дежа вю»), лише дратують. По-науковому це називається ідіосинкразія. Гарне слово, не кожен вимовить.
Більшу частину життя я жив із цією проблемою, не раз мав через неї неприємності, і тільки на початку 2010-х трохи попустило: мабуть, дається взнаки вік. А ще нарешті прочитав книжку історика світової економіки Карло Чіполли «Основні закони людської дурості» і знайшов багато відповідей на складні запитання. Нещодавно книжку видали українською під назвою «Закони дурості людської». Дуже рекомендую.
Для переконливості наведу п’ять законів Карло Чіполли.
Люди завжди недооцінюють кількість дурнів навколо – їх більше, ніж здається.
Ймовірність того, що людина дурна, не залежить від інших її рис.
Дурень – той, хто шкодить іншим без вигоди для себе, а то й собі на шкоду.
Розумні завжди недооцінюють руйнівну силу дурнів.
Дурень – найнебезпечніший тип людини, гірший лиходія.
На мою думку, дуже точно викладено. А далі, як завжди, з прикладами і не без моралі.
Після голосування у Верховній Раді за заборону в Україні російської православної церкви радник керівника Офісу президента Сергій Лещенко прирівняв Володимира Зеленського до князя Володимира Великого. «Історичне рішення для українського християнства: від князя Володимира Великого до президента Володимира Зеленського», – написав колишній журналіст у соцмережах.
Лестощі, звичайно, – солодка отрута, вона поступово руйнує критичне мислення навіть найрозумніших та найіронічніших людей. Але лизнути теж можна по-різному. Цей випадок – явно не з великого розуму. Ну де Володимир Великий, а де Володимир Зеленський? Не знаю, чи дозрів президент України для прийняття таких дурних компліментів, але якщо це так, то справа кепська.
Далі. Днями прем’єр-міністр Денис Шмигаль звернувся до Міністерства оборони з проханням надати територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки пояснення щодо, здавалося б, цілком очевидного питання: «Неприпустима ситуація, коли їде просто рейсовий автобус та водія забирають. Я попрошу Міноборони попрацювати з ТЦК, щоби такі ситуації не повторювалися».
У мене запитання до співробітників ТЦК: а без цінних вказівок Шмигаля та Умерова у вас не вистачає мізків, щоб не зупиняти на півдорозі рейсовий автобус, повний жінок та дітей (а хто ще нині їздить?), та знімати водія, прирікаючи пасажирів на багатогодинне стояння під палючим сонцем? Просто класичний випадок, який підпадає під усі закони Карло Чіполли.
А ось ще один чудовий зразок дурної словотворчості: «СГАВ та ГАВ відміняються взамін ГПВ». Це з нами спілкуються енергетики, попереджаючи про зміни графіків подачі електроенергії. Не між собою, а з нами! «За наказом НЕК ГАВ відмінено, натомість запроваджено додаткову чергу ГПВ».
Приїзд президента України до нашого міста – завжди подія. Особливо для журналістів. Ми висвітлювали приїзд кожного з шістьох, і не раз. І щоразу обурювалися якимись новими безглуздими вимогами, які висували організатори високих візитів. Наголошу: не наші, місцеві, а столичні.
Ретельно відібраних, досліджених, зважених та виміряних кропивницьких журналістів пропустили через рамки металодетектора й зачинили у приміщенні з великим телевізором разом із двома співробітниками обладміністрації. Президент брав участь у п’яти публічних заходах, журналістів не пустили на жоден.
А вже через кілька днів президент провів прес-конференцію, на якій була присутня сотня київських та закордонних журналістів. І навіть емоційно відповідав на їхні запитання. А ми, тутешні, мабуть, чимось не вгодили – чи IQ не вистачило, чи одягнені гірше? Хтось із президентської обслуги так вирішив. Прикро, образливо, та Бог з ними. Чого на дурнів ображатися?
Ну й наостанок. За це отримаю окремо, і ще пощастить, якщо капцями. Дурень – слово чоловічого роду, і у вас може скластися неправильне враження, що дурні – це виключно чоловіки. Але це не так…
Промені «Світанку»