Назавжди наш А.К.

Світ і нас залишив Анатолій Михайлович Кривохижа, педагог, засновник заслуженого ансамблю танцю України «Ятрань» і академічного театру народної музики, пісні й танцю «Зоряни». Йому було 99. Народний, шанований, відомий, видатний, почесний, легендарний… А ще принциповий і мудрий.

Журналістська вдача – ми багато писали про Майстра. Пощастило бути в нього вдома, спілкуватися. Наше з ним велике відверте інтерв’ю було опубліковано в «УЦ» в листопаді 2021 року, напередодні його 96-річчя. Перечитайте, це дуже цікаво. Тоді Анатолій Михайлович зазначив, що це його останнє інтерв’ю. А коли ми прощалися, сказав, що підготував чотиривірш на свою могилу:

«Він “Ятраню” себе віддав,

Торуючи йому дорогу.

І, щиро дякуючи Богу,

Він радість людям дарував»…

Анатолій Михайлович був активним користувачем інтернету. Надсилав електронною поштою свої роздуми, спогади. Йому хотілося встигнути сказати найважливіше. Листи завжди підписував «Ваш А.К.». Один з таких листів він назвав «Відверта розмова». Маємо за честь навести його текст.

«Доживши до своїх років, маю сповідатися порадами молодим колегам, аби ті зрозуміли причинність моїх переконань не чекаючи своєї старості. Десять років армії, ще встиг повоювати, тому маю нагороди. Після закінчення інституту створив ансамбль “Ятрань”, з яким багато років бував на урядових заходах у Києві та Москві. Гастролював в Європі, США та Канаді. Отримав всі почесні звання та найвищі нагороди: ордени Трудового Червоного Прапора та орден Леніна.

Сьогодні я “вільна людина”, колективу “Ятрань” давно немає, і на мене попиту ніякого. Я не спілкувався з військовими ветеранськими організаціями, бо політруки, які їх очолюють, надоїли ще в армії. Старші колеги повмирали, молодших теж мало залишилось. Всі ми, хто тягнув на еталон, і ті, кого вважали кращими, були помітними для свого часу і сприймались глядачем і керівництвом на рівні сприйняття того часу. Так було і так буде завжди, бо життя не стоїть на місці, весь світ у постійному русі.

Закінчення на стор. 2.

«Головним недоліком у нашій творчій роботі сьогодні у більшості випадків є відсутність причинності сценічної дії, коли немає відповіді на питання: де? Коли? Чому? Зміна костюмів та музичного супроводу на черговий номер не відтворять національного та регіонального колориту конкретного образу. Відсутність образності в ансамблях, на жаль, робить всіх виконавців однаковими, а це вже метода казарми, яка дивує лише чіткою одноманітністю та темпом. За таких умов глибокі людські емоції неможливі. Якщо сценічна дія в театрі хвилює глядача правдою людських взаємин, то це має бути і в сценічному мистецтві танцю.

Не дивуйте глядача дорогими костюмами, темпом та накрученими складнощами в рухах, бо все це не тягне на правду, про що ще 300 років тому писав Ж.Ж. Новер. Рецензент світового рівня Клайв Барнс (США) в обрядовій календарності та регіональній достовірності програми ансамблю “Ятрань” помітив і високо оцінив правду простоти та природності. Ще Василь Верховинець переконував колег, що техніцизм в танці має використовуватися, як мелізми в музиці, в основі творчого процесу хореографа має бути смак та почуття міри.

Шановні колеги, все, що я говорив і писав, це мої переконання, результат прожитого у професійній творчій роботі. Мистецтво народного танцю після смерті Мойсеєва та Вірського зупинилося у своєму розвитку. Великі практики, які народили нову форму – ансамбль танцю, в кінці свого життя шукали своє творче продовження в формі театру танцю. На жаль, у нас поки ще немає нових продовжувачів творчих задумів наших великих практиків. Тому тим, хто переріс можливості ансамблю танцю, раджу звернути увагу на вічне мистецтво театру, де і народився народно-сценічний танець.

Театр – це синтез мистецтв слова, музики, пластики та художнього оформлення. Слово несе думку як причинність дії з відповідними емоціями, музика – це настрій і атмосфера для сценічної дії, пластика – це слово в русі, художнє оформлення – це відповідь на питання: де і коли. Перші вдалі рішення в театралізації танцювальних композицій я побачив у колишній Чехословаччині (фестиваль у Стражниці) за темою “пори року”. Колектив тодішньої Югославії показав свої регіони з їхньою традиційною природністю від народного костюма до конкретних народних звичаїв. Сьогодні імпресаріо не беруть фольклорні колективи, бо за формою вони всі однакові, а на повторах баченого не заробиш. Вже є приклади пошуків театральної форми національного мистецтва, це вистави Михайла Ванівського у Львові. Якщо нації вважаються вічними, то вічним має бути і національне мистецтво.

Колектив «Зоряни» при нашій обласній філармонії починав з програми зримої пісні, а зі зникненням ансамблю «Ятрань» скористався його програмою вже як театр народної музики, пісні і танцю. За проєктом віцепрезидента української федерації Америки Тараса Левицького та за участю американського балетмейстера Марка Моріса були підготовлені варіанти програм для майбутніх гастролей. Ідея нової форми захопила всіх, і я був готовий зробити перший в Україні справжній театр народної музики, пісні і танцю. Але контракт співпраці з американською стороною було розірвано, і від нової форми як театру залишилась лише його назва.

Закінчуючи поради молодим колегам, хочу нагадати життєву істину: все, що сприймалось геніальним у свій час, відповідало рівню нашого сприйняття того часу. Життя не стоїть на місці, все живе в русі розвитку, відфільтровуючи краще як еталон для продовження набутого. На жаль, досягнення попередників часто вмирають разом з авторами і меценатами їхньої творчості. Леонардо да Вінчі писав: “Поганий той учень, який не перевершив вчителя”. Але не так часто народжуються учні, які перевершують своїх вчителів.

Ваш А.К.»