Розлучення по-американськи

Емоції трохи вщухли, але осад залишився. Дуже багато осаду. Повна склянка, в якій десь на дні  поклади рідкісноземельних металів. Тепер можна спробувати проаналізувати, що трапилося і як із цим жити далі.

Сталася дипломатична катастрофа. Цілковитий провал дипломатичної місії президента України під час доленосних для нашої країни переговорів із президентом країни-лідера світової політики

Основних причин – три.

Перша – психологічна неготовність Зеленського вести дипломатичні переговори на такому рівні і під таким тиском. Провина за цей унікальний пройоб лежить персонально на Зе і його команді. В якийсь момент у Зеленському взяв гору не виважений лідер нації, а запальний криворізький пацан, якому важливіше довести свою правоту, ніж отримати потрібний результат.

Друга – особиста неприязнь Дональда Трампа до Володимира Зеленського плюс неймовірні амбіції, які не дають змоги визнати президента України рівним партнером у переговорах.

І третя причина – абсолютно не збігаються позиції сторін щодо надання Україні гарантій безпеки. Чому це питання не було узгоджене до переговорів або, як заведено робити в таких випадках, не винесене за дужки порядку денного – це відповідальність знову ж таки команди Зе.

Чи були такі скандали в новітній історії дипломатичних контактів найвищого рівня? Не знаю, не історик. Хіба що легендарний виступ Хрущова з трибуни ООН із черевиком у руці. Не раз різні делегації залишали переговори, не досягнувши результату, але в сучасному світі, як на мене, ще ніколи високим гостям так грубо не вказували на двері. А ось у літературі такі випадки описано досить точно. Цитую: «А тепер ти приходиш і кажеш: доне Корлеоне, мені потрібна справедливість. Але ти не просиш із повагою, не пропонуєш дружбу, навіть не хочеш назвати мене хрещеним».

Так, це «Хрещений батько» Маріо П’юзо, знамениті слова боса мафії дона Корлеоне. І Зеленському, Єрмаку, Сибізі та іншим членам української делегації треба було повторювати їх раз по раз, готуючись до зустрічі з Доном Трампеоне.

Про те, скільки відер поваги хотів отримати Дональд Фредович від Володимира Олександровича, останній усвідомив тільки через кілька годин після скандалу. А мав зрозуміти це ще в Києві – інакше навіщо взагалі було їхати до Вашингтона? Відправив би двох міністрів – Андрія Сибігу і Юлію Свириденко, нехай би вони підписали вже узгоджену «сдєлку» зі спільного видобутку рідкісноземельних металів. Задовольнили б дідуся і пішли б в перемовинах далі, step by step.

З моєї точки зору, це був не більше ніж меморандум про наміри із сильно роздутою PR-складовою. Ніхто нічого не продав би, ніхто нічого не купив би. Зовсім нема через що істерити і проклинати обох президентів. На випадок, якщо раптом ця тема у близькому майбутньому повернеться як привід для присутності тепер вже європейських країн в економіці України, наведу лише два аргументи як щеплення від побоювань втратити персонально вашу частку родовищ різних мінералів, які за Конституцією належать усьому українському народові.

Практично всі землі, в яких закопано наші національні багатства, вже комусь належать. Або олігархам, або борцям з олігархами. Тому почати на них видобуток руд буде майже так само складно, як відбити в росії окуповані території.

І ще. Дональд Трамп у своїй першій каденції 2017 року вже планував дуже схожий проєкт зі спільного видобутку рідкісноземельних металів як один із кроків до миру. З ким? Здивуєтеся, з Афганістаном! Чим це закінчилося? Нічим, афганці, зневаживши можливістю видобувати літій, віддали перевагу вирощуванню опійного маку.

Якщо зовсім коротко, треба було підписувати.

У своїх колонках завжди намагаюся відповісти не тільки на запитання «Хто винен?», а й на «Що робити?». І знов у нас із вами є мінімум три варіанти:

– проклинати Зеленського, який прирік країну на нові жертви, не стримав емоції, виявився абсолютно не готовим до хамської гри великих хлопців;

–  пишатися Зеленським, який не схилив голову перед хрещеним батьком світової політики, не піддався на шантаж, не став у позу винуватого прохача;

–  і третій, як на мене, найімовірніший варіант – проклинати і пишатися одночасно. І в цій нелогічності ми абсолютно схожі зі своїм президентом.

Насправді варіантів реакцій пересічного українця на скандал століття (це без жартів) набагато більше, ніж три. Але одне можу сказати абсолютно точно: нічого не закінчено. Життя триває, навіть таке.