Наш символ вічності

– А ми в минулому чи в майбутньому? – запитала Аліса.

– Ми в дупі, – відповів Кролик.

– А «дупа» – це сьогодення? – запитала Аліса.

– А «дупа» – це в нас символ вічності.

Цей старий анекдот найточніше відповідає настрою більшості українців після  переговорів Трампа з Путіним. А ви чого чекали, шановні? Що один дід махне чарівною паличкою, а інший тут же перетвориться на милого віслючка? Мені іноді здається, що наша фірмова національна наївність цілком гідна Книги рекордів Гіннесса.

У принципі, наївність – не найгірша людська риса. Але тільки не в політиці та не під час війни. І тих, хто безжально маніпулює легковірністю українців, добре було б забезпечити окремою сковорідкою самі знаєте де.

Ну хай акула капіталізму містер Трамп – він і своїх американців не шкодує, виносить їм мозок без жодної лоботомії. Нас йому навіщо берегти? Він же одразу пообіцяв: «Україна буде трохи нещасною», і не обдурив. Гірше, коли добивають свої.

Передивився емоційні коментарі президента України до телефонної «дідівщини» і замислився: кому він це все розповідає? А потім згадав історію з Планом Перемоги та майже заспокоївся. Тоді, у жовтні 24-го року, країна з дитячою довірливістю кинулася вивчати геніальні п’ять пунктів і… розгублено розвела руками. А тим часом усі численні ради – від Верховної до найменшої сільської – в одностайному пориві за вказівкою з ОП демонстрували «одобрямс».

Розгубленість народу швидко перейшла в обурення. Довелося владі різко змінювати диспозицію: План Перемоги оголосили орієнтиром виключно для міжнародних партнерів, а для внутрішнього користування нашвидкоруч cклепали інший план – для «любих українців». Але його вже ніхто не читав – вистачило першого.

Здається, сьогоднішні емоційні заяви про те, що переговори Штатів і ерефії безумовно проваляться, що рашисти готують нові наступи, що путін вже переграв Трампа, – теж розраховані на американців і європейців. Але б’ють по головах вони виключно українців.

Так, перший раунд переговорів Трампа і путіна не приніс Україні довгоочікуваного полегшення. Так, нас поки що не покликали за спільний стіл переговорів. Так, поки що наша доля вирішується без нас. Але істерити передчасно у соціальних мережах навіщо? Маймо терпіння і зваженість.

Не хочеться нікого персонально ображати, але менше слухайте представників влади та диванних експертів. У кожного з них –  своя мета та власні резони. Радше іноді згадуйте отой безглуздий піар із Планом Перемоги і не піддавайтеся емоціям. Нічого доброго з цього не виходить. Не вірите – запитайте при нагоді у Володимира Олександровича.

І що за дикий підхід: якщо не по-моєму, то погані всі – і Трамп, і Зеленський, і Байден, і Макрон. Особливо Макрон! І неодмінно – матом! Певен, ніхто з них не потребує моєї адвокації, краще пожалійте себе – нахіба по десять разів на день смикатись від кожної їхньої заяви? Невже вважаєте, що ті заяви вони роблять з урахуванням ваших прокльонів і матюків?

Упевнений, одну війну ми вже виграли, причому у всіх. І в Америки, і в росії, і в Китаю, і в Німеччини. Війну в мемах, образах і анекдотах. Їхнім лідерам злоязикі українці врізали так, що ті тепер разом із усім цим увійдуть в історію. Олаф Шольц – ліверна ковбаса. Запитання: за що?

А за хокей як дісталося Дональду! Ну сказав – і сказав, чого не ляпнеш, коли потрібно підтримати розмову з ким говорити бридко. Зрозуміло ж, це – домашня заготовка. Коли-небудь дізнаємося, спрацювала вона чи ні…

Хоча б після варварської атаки на Кропивницький у ніч на четвер, шановні земляки, нарешті визнаймо чесно: наша країна нині – у дуже поганій місцині. Саме в тій, про яку говорили Аліса і Кролик. І найгірше, коли перебуваєш там, – втратити самовладання. Шукати внутрішніх ворогів, звинувачувати міжнародних партнерів, чіплятися до кожного їхнього слова, нехай навіть невдалого, битися в припадках об клавіатуру.  Ми з вами можемо щось змінити? Можемо, звичайно, але не зараз. Доживемо до виборів і спробуємо ще раз. А зараз головне – допомагати країні і дожити самому. І не до інсульту, а до миру. Чого нам усім бажаю.

P.S. Якщо когось із читачів слово «дупа» зачепило сильніше, ніж зміст колонки, прийміть мої щирі вибачення.