Незабутній місяць в Сіетлі

Чотирнадцять підлітків Олександрійської громади із сімей загиблих українських захисників відвідали Америку. Протягом місяця жили в американських родинах, знайомилися з культурою США, відвідували провідні компанії, університети, бізнес-центри, спілкувалися з українцями, які знайшли успіх за кордоном.

Ну як про це не написати детально та емоційно, від перших осіб? Ми зв’язалися з секретарем Олександрійської міської ради Вікторією Косяк.

– Вікторіє Олександрівно, у кого виникла ідея відправити дітей до США?

– Цей проєкт здійснюється в межах програми Children of Victory. Директор проєкту Анатолій Коломієць – наш земляк, виходець з олександрійської громади, багато років живе у Сіетлі. Саме він запропонував нашим дітям розвантажитися, відволіктися від війни, трошки відійти від втрати батьків.

У програмі вже брали участь підлітки з великих міст – Одеси, Львова. Ми не сподівалися, що наше невелике містечко може потрапити до проєкту. Але дякуючи Регіні Пилипенко, волонтерці, керівниці благодійного фонду «Міжнародне Служіння Благодійності IMOCE», наша громада потрапила у поле зору організаторів програми.

– За якими критеріями обирали дітей?

– Була вимога по віку – від 12 до 16 років. Потрібне було офіційне підтвердження, що батько загинув на війні. На цьому етапі багато дітей не потрапило до програми, адже через паперову рутину не всі родини мають відповідні довідки.

Я як секретар міськради особисто обдзвонила родини дітей. Деякі батьки відмовилися, побоялися відпускати дитину одну на цілий місяць в іншу країну. З чотирнадцятьма, що погодилися, ми почали працювати.

– Якою була підготовка до поїздки?

– Ми розповіли батькам, що діти будуть проживати в родинах, де хоча б один з членів сім’ї україномовний. Це унеможливлювало мовний бар’єр. Олександрійські родини познайомилися з американськими, де мали жити діти.

Зазначу, що для олександрійських родин все було абсолютно безкоштовно. Всі витрати взяла на себе американська сторона. А наша міська влада взяла на себе організаційні моменти: зустрічі, підготовку документів, погодження питань в консульстві. Останнє виявилося трішки проблематичним, але й у консульстві поставилися із розумінням, і зустріч з дітьми на предмет перевірки документів влаштували в Києві. До цього інші групи дітей виїжджали за кордон, здається, в Румунію.

Документи підтвердили, квитки придбали, і діти вирушили. До Львова бусом, звідти до Варшави потягом. Там їх прийняли представники благодійного фонду, нагодували й обігріли, як то кажуть. Відпочили й вилетіли до Франкфурту. Звідти вже до Сіетлу.

Батькам надали контакти родин, в яких житимуть діти. Вони зв’язувалися ще на етапі підготовки до поїздки. І в аеропорту Сіетла кожна родина з плакатом зустрічала конкретну олександрійську дитину.

– Місяць – це немало. Чим вони там займалися?

– Програма була достатньо насиченою. Діти відвідували офіси великих компаній, різноманітні майстер-класи. Їх водили по музеях. На три дні виїжджали на природу в заміський старовинний замок. Кожна дитина розповіла про свою мрію – ким вона хоче стати в майбутньому. З урахуванням цього їм влаштовували зустрічі з професіоналами й відвідування місць роботи. Каталися на тюбінгу – надувних санках, ватрушках для снігу. Їздили в контактний зоопарк. Навіть пройшли цікавий майстер-клас по бюджетуванню.

– Що діти везли туди? З чим повернулися? Можливо, якісь сувеніри.

– Ми від міської ради підготували сувеніри з логотипом нашої громади. І обов’язково українські прапори. А діти казали, що поїхали з однією валізою, а повернулися з трьома. Американські родини зробили дуже багато приємних подарунків. І солодощі, і одяг, і кросівки, і планшети.

Підлітки продовжують контактувати із сім’ями. Багато хто запрошує цих дітей до себе на літо. Не виключено, що поїдуть, адже віза до США у наших дітей відкрита на десять років.

І, власне, враження олександрійських мандрівників.

Сергій Папуша разом з братом Павлом гостював в родині українців, що давно живе у США. Каже, що вони волонтери, з початку війни доправляли для наших захисників безпілотники.

«Добрі люди, хороші, я б ще до них поїхав», – сказав Сергій. Хлопець поділився мрією стати льотчиком, і йому влаштували політ на літаку. Він сидів за штурвалом поряд з пілотом. «Важко було керувати, потрібні сили, щоб повертати штурвал, але я впорався», – зазначив майбутній льотчик.

З найяскравіших вражень – відвідування Спейс-Нідл (Космічна голка): «Ліфт підіймає на висоту 184 метри. Така швидкість, як у літаку, аж вуха закладало». Триденний відпочинок на віллі за містом: «Ми жили кожен в окремому номері. Ходили в ліс, до озера, дивилися на гори». В родині п’ятеро дітей, тож наші брати з ними потоваришували. Спілкуються по відеозв’язку й зараз.

Уляну Береснєву радо зустріла родина, де глава сім’ї українець. Виховують трьох хлопчиків, молодших за українську гостю. З вдячністю згадує, що родиною їздили «на ранчо, де утримуються домашні тварини, до водоспаду, в зоопарк з акваріумом».

Родина активна, непосидюча, небайдужа. Регулярно збираються вдома в когось з прихожан церкви і обговорюють останні події та проповідь. Брали з собою Уляну. А повним складом олександрійської групи побували в офісах компаній Amazon та Microsoft.

Уляна мріє в майбутньому стати кардіохірургом. Американські друзі організували для дівчинки зустріч з відомим лікарем, який пообіцяв сприяти, якщо вона захоче навчатися в університеті Штатів.

На згадку про чудовий місяць, проведений в США, дівчинка привезла прапор Америки. А ще Уляні подарували ланцюжок з її ім’ям і купу різних корисних речей.