Ще влітку ми вболівали за Ігоря Радівілова на Олімпіаді в Парижі, як за діючого гімнаста. А зараз вже Ігор Віталійович приїхав до Кропивницького на Кубок України в якості головного тренера жіночої національної команди. І саме про складнощі цього переходу від діючого атлета до тренера, рівень відповідальності та проблеми, з якими доводиться зіткнутися на новій посаді, ми й поговорили з бронзовим призером Олімпіади 2012 року в опорному стрибку, багаторазовим переможцем і медалістом чемпіонатів Європи та світу, а зараз молодим керманичем жіночої збірної України.
– По-перше, вітаю вас учергове у Кропивницькому. Але раніше ми спілкувалися з вами про ваші виступи та змагальні плани. Цього разу ви вже самі оцінюєте та аналізуєте виступи дівчат і робите необхідні висновки. Скажіть, будь ласка, як вам дався цей перехід?
– Скажу так, це не було спонтанне рішення. Ще до Олімпійських ігор я планував йти з професійного спорту. Було після повернення з Парижу кілька варіантів розвитку подій в моєму житті. Я вирішив відгукнутися на пропозицію очолити жіночу збірну. Останні три роки тут не було головного тренера. І жіноча команда, на жаль, розпадалася. Мені захотілося спробувати врятувати ситуацію та відновити той авторитет, який колись був в української жіночої спортивної гімнастики. І зараз в мене є команда тренерів, спеціалістів, які дійсно професіонали своєї справи й також палають бажанням досягти успіху. Ми наразі формуємо жіночу команду, підтягуємо молодих спортсменок, які на наступний сезон вже будуть брати участь у чемпіонатах Європи та світу. Ці змагання стануть відбірковими до Олімпійських ігор. Я вже бачу, що потенціал є. Зараз йде процес адаптації дівчат і тренерів. Це складно, тому що система нова. Але я впевнений, що вона буде працювати.
– Хто спонукав вас прийняти це рішення? Не дружина? –
Ні, не дружина (дружина Ігоря – відома українська гімнастка Ангеліна Радівілова (Кисла) – Авт.). Ангеліна лише підтримує мене в усіх моїх ідеях, які в мене в голові формуються. Пропозиція була від керівництва Міністерства молоді та спорту й Федерації гімнастики України. Я довго думав і прийняв нелегке рішення. Звісно, що це новий виклик та величезна відповідальність. Ви ж самі знаєте, що в жіночій гімнастиці у нас не все гаразд. Але ми не просто ризикуємо своїм авторитетом, а знаємо, яким шляхом нам потрібно йти.
– Чи не важко людині, яка все життя була пов’язана з чоловічою гімнастикою, очолувати жіночу команду?
– Скажу, що на початку року дуже цим переймався. Але в мене є чіткий план, і він вже потроху працює.
Тут треба розуміти правильно. Це не боротьба, не фехтування, це все ж таки спортивна гімнастика. Тому лише треба регулювати правильно навантаження і розуміти, що дівчата ще і плачуть, і таке інше. Але мені подобається, і я вірю, що дівчатам теж наш процесс співпраці почав подобатися.
– Що для вас наразі головне?
– Головне, що команда однодумців вже сформована, я вважаю. Є люди, спортсмени, тренери, які чітко знають цілі, які я намітив. Наше основне завдання – це потрапляння на Олімпійські ігри, саме командою. Адже з 2008 року жіноча збірна України не брала участі в Олімпійських іграх. Це наша велика проблема. Але зараз є потенціал. Я бачу, що шанси є, але це гімнастика, це живі люди. І часи зараз такі складні, ніхто не застрахований ні від чого. Тому ми сьогодні працюємо, згідно нашого плану, і будемо дивитися, як воно буде далі.
– І лідери є в цій команді, адже ви ж з нуля фактично все будуєте?
– На жаль, лідерів потрібно виховувати. Багато провідних гімнасток вирішили завершити кар’єри. Ми сподіваємося на талановиту молодь. Лідер – це ж не той спортсмен, який більше всіх медалей приносить. Лідер – це той, хто веде всіх за собою. Але поки що немає у нас такої досвідченої спортсменки, яка взяла б на себе таку відповідальність. Але обов’язково виховаємо. І нещодавні успіхи на Всесвітній Гімназіаді, де українські дівчата перемогли в командному заліку, свідчать про те, що у нас підростає гарне покоління в жіночій гімнастиці.
– Ваш план – це поступовий рух?
– Звичайно. Головний тренер – це ж не просто тренер, який перевертає дітей. Тобто займаюся стратегією, розробляю плани підготовки, веду статистику по кожній спортсменці збірної. Я чітко за цей квартал зрозумів, хто тримає яке навантаження і так далі… Це дуже складно, тому що це більше паперова робота, ніж щоденна тренувальна праця в залі зі спортсменками. А тут саме ти відповідальний за 10-14 гімнасток, яких потрібно направити в єдине командне русло, зробити їх єдиним цілим. Це дуже складно, але я вже адаптувався, і мені це приносить задоволення.
– Що ви хочете тут побачити у Кропивницькому?
– Це заключний відбор на потрапляння у команду на чемпіонат Європи. Тут нам необхідно обрати п’ятірку спортсменок і двох резервісток, які потраплять до складу збірної України на чемпіонат Європи. Так що це дуже важливі старти. Тут ми зможемо оцінити наших чемпіонок Гімназіади, які в наступному році переходять в дорослу гімнастику. І я вважаю, що з цими трьома дівчатами і ще двома, які є вже зараз, нам реально потрапити на Олімпійські ігри.
– Ви сподіваєтесь на Лос-Анджелес чи дивитесь трошки далі?
– У нас задачі наче дуже прості й одночасно надзвичайно складні. У цьому олімпійському циклі потрібно сформувати таку збірну, яка потрапить на Олімпіаду 2028 року. Ми для цього зробимо все можливе.
– А в нашому залі умови сильно змінилися з того часу, як ви тут виступали?
– Ні, усе те ж саме.
– Снаряди старі, так?
– Я працював довгі роки на таких приладах і робив максимум своєї програми, з яким перемогав на чемпіонатах Європи, світу і так далі. Тут важливі бажання і навички спортсменів.
– Це один з найкращих залів в нашій країні?
– На сьогодні – так, тому що для проведення змагань тут є два зали. Є розминочний і змагальний зали. На жаль, зараз в Україні немає таких умов, як на Кіровоградщині.
Звісно, проблеми є. Але дуже радує те, що міністерство і федерація завжди за нас, вони нас чують і все, що в їхніх силах, роблять. Зараз процес іде, і це дуже подобається, це дуже гарно видно і спортсменкам, і тренерам. Є змагання, є де тренуватися, збори проводяться, отже створюються непогані умови для розвитку спорту. Для сучасної надскладної ситуації, в якій зараз живе наша держава, вважаю, цього достатньо для того, щоб ми намагалися виконувати поставлені перед собою завдання й радувати наших численних уболівальників,
Щиро подяка директору ОСДЮСШОР «Надія» Станіславу Рою за сприяння в підготовці матеріалів з Кубку України зі спортивної гімнастики.
В Україні зареєстрували законопроєкт про наставництво: підтримку зможуть отримати діти з...