Олег Верняєв: «Я розвиваю спортивну гімнастику в рідній країні»

Коли наш земляк Руслан Мезенцев говорив, що серед учасників змагань на Кубок України в Кропивницькому є олімпійські чемпіони, то він у першу чергу мав на увазі Олега Верняєва. І дійсно, олімпійський чемпіон Ріо-де-Жанейро у вправі на брусах, срібний призер Олімпіади-2016 у багатоборстві та фіналіст Олімпіади в Парижі виступив у нашому місті, виконавши вправу на коні – махи, ще раз підтвердивши, що продовжує свою спортивну кар’єру. Та наша розмова з видатним атлетом і з недавнього часу керівником Київської федерації спортивної гімнастики не обмежилася виключно спортивними аспектами, адже й проблемні моменти розвитку спортивної гімнастики в Україні ми також обговорили.

– Як вам змагається у Кропивницькому?

– Настрій нормальний, ностальгічний. Давно не змагався в Кропивницькому. Останній раз це було у 2020 році на чемпіонаті України. А зараз задача дуже проста. Після хвороби я доволі сильно не в формі. Приїхав, щоб відчути змагальний адреналін, щось спробувати. Я такий спортсмен, що на змаганнях трохи більше прогресую, ніж на тренуваннях. Іноді мені потрібен цей ривок. Я знав, що тут буду робити тільки коня – махи. Але я розумів, що на тренуваннях спробую інші снаряди. Це поштовх, щоб я швидше входив в форму.

– І як, вам самому сподобалося те, що ви зробили?

–Зважаючи на те, що я останній раз комбінацію на коні робив у минулому році, то цього разу виконав непогано. Так, помилився на зіскоку та приземленні, але думаю, що в фінали я попаду. І в фіналі, може, буду ускладнювати програму. Тому що моя задача не виграти вправу на коні – махи на Кубку України, а підготуватися до чемпіонату Європи. Тому, якщо фізично зможу, буду ускладнювати і пробувати іншу комбінацію.

– Тобто, судячи по вашому настрою, ви будете йти наступний олімпійський цикл?

– Так. Я вже заявляв, що хочу спробувати. Сили є, бажання є. Якщо організм дозволить, не буде якихось великих травм, проблем, то так.

– Складнощів додає, що ви тепер ще й чиновник?

– Ні, я не чиновник. Я керівник міської федерації, але не чиновник. Я просто людина, яка хоче зробити щось для розвитку спортивної гімнастики та її популяризації.

– А як ви бачите цю роботу й що для цього потрібно робити?

– Потрібно багато працювати, шукати спонсорів, створювати команду, яка б дійсно сприяла розвитку нашого виду спорту в столиці України. Багато чого потрібно змінювати, багато чого робити, щось ламати, щось створювати нове. Потрібно працювати і йти вперед.

– Скажіть, будь ласка, у вас зараз є бачення того, якою буде наступна наша олімпійська команда?

– Ні, таке питання немає сенсу ставити за три роки до Олімпійських ігор. Сьогодні когось немає, завтра він є. У 2010 році я ще не був в команді, навіть в збірній, грубо кажучи. А в 2012 році в мене вже була медаль на чемпіонаті Європи, я був у фіналі багатоборства і претендував на медалі в Лондоні. Тобто за 2 роки можна багато чого змінити. Зараз є хлопці, молоді, яким по 19-20 років, у них є час протягом цього року позмагатись, повиступати, набратися досвіду, повірити в себе і додати в майстерності для того, щоб боротися за потрапляння до олімпійської команди. Я думаю, що відібратися ми зможемо. Зараз Назар Чепурний (переможець і призер останніх етапів Кубку світу. – Авт.) додає й непогано працює в багатоборстві. Владислав Грико вже в цьому сезоні повернувся та відновився від травм. На 2028-й рік у нас додається юний Володимир Головін, який вже зараз має неймовірно складну програму. Так що, якщо все буде нормально, то Головін може бути лідером збірної та одним із претендентів на медалі.

– Віце-президентка Федерації гімнастики України Стела Захарова, з якою ми щойно спілкувалися, сказала, що Головін не потрапляє ще за віком на наступні Олімпійські ігри.

– Це показник її професійності. Якщо людина, яка каже, що вона керує федерацією, не знає, хто потрапляє до олімпійської команди, то це дивує. Головний тренер знає, старші тренери знають, спортсмени знають, а вона не знає.

– Ви з нею не будете шукати спільну мову?

– Мені це не цікаво та не потрібно.

– А з чим це пов’язане?

– Запитайте в неї, що ж ви у мене запитуєте. Це не до мене питання. Я не можу на це відповісти. Мабуть, тому, що ми хочемо розвитку, а там хочуть, я не знаю, самопіару, чемпіонати України у Палаці спорту проводити.

– Вона каже, що це вимоги сучасного часу. Що в усіх провідних гімнастичних країнах проводяться великі турніри саме на таких помостах.

– Так, це круто, що ми намагаємося бути в тренді, але коли ми приїжджаємо до Кропивницького, а в коні дірка й він хитається, і всі прилади вже дуже застрілі… Я не знаю, скільки поколінь тому на таких снарядах змагалися. І постає питання доцільності витрат таких коштів на заходи, які не на часі. Можливо, краще оновити обладнання, облаштувати нові зали… Тобто ви вважаєте, що чемпіонат України для 50 людей у Палаці спорту на помості важливіше, ніж прилади для того міста, де гімнастика працює, розвивається і де проводиться чемпіонат України?

– Мене теж здивувало, коли Стела Георгіївна казала про Одесу, куди вони передали прилади, а коли я спитав про це, то почув відповідь про поступові кроки до поставлених цілей.

– Слухайте, які поступові? Ну реально, зараз проводити чемпіонат України в Одесі?!! Ну що ж казати, ви самі все розумієте. Ви ж можете запитати це не тільки у мене, а ще запитати всіх тренерів, ви можете поспілкуватися з гімнастами чоловічої збірної України. Не з жіночою, адже вона бачить наразі тільки жіночу команду, тому що там склалася для неї зручна та комфортна компанія, яка її слухається. А ми працюємо на результат. Вони кажуть, що в жіночій гімнастиці все класно, але медалей немає. А в нас все погано, але є медалі. Ну як це працює, розкажіть мені? Меджик, так? Я не розумію, як воно так. Ось, хлопці зараз поїхали на Кубок світу, стільки фіналів…

– Стела Георгіївна дійсно сказала, що бачить зараз більше олімпійської перспективи в жіночій команді, а ось у чоловічій поки що немає впевненості. Ваша думка?

– Якщо вона вважає, що на Олімпіаду 2028 року потрапить українська жіноча збірна, а чоловіча має менше перспектив, то запам’ятайте, будь ласка, ці її слова. Зробіть окремий абзац і пришліть мені. А ми в 2027-му році подивимось. Нема питань.

– І останнє дуже непросте питання. Вибачте, для вас Ілля Ковтун – зрадник?

– Я вам скажу так, що в такій ситуації краще вже мовчати, ніж казати, що в Хорватії його олімпійському сріблу раділи більше, ніж в Україні. Зрадник не зрадник, це не я вирішую, а совість кожної окремої людини. Знаєте, хтось і може в цей час шукати щось краще для себе. Але казати такі речі про країну, яка тебе виховувала й фінансувала, попри всі проблеми, ти не маєш права. Краще було просто піти й нічого не казати, якщо ти вже це вирішив. Але для мене це не питання, тому що я в Україні. У мене були пропозиції з інших країн, досить непогані пропозиції з приводу грошей, з приводу умов, з приводу всього, повірте мені. Але я в Україні, я тут, я розвиваю спортивну гімнастику в рідній країні.

– І ви вірите в її перспективи?

– Я не просто вірю, я роблю це, і я знаю. Та не тільки я, так, як і мій тренер, так, як і вся інша наша команда тренерів, так, як і Дніпро, і Харків, і Київ, і Хмельницький, і всі інші міста, всі інші області, які працюють на розвиток гімнастики, а не на розвиток чемпіонату України в Палаці спорту.

– Дякую, Олеже, і успіхів вам!