Сергій Мигалатій був незвичайним. Школярем захопився журналістикою. Навчаючись у юридичному виші, писав вірші й оповідання. У перші дні війни став на захист країни. Починав командиром взводу, а торік йому, тридцятирічному (!), довірили батальйон. Воював і продовжував писати. Минулого тижня з ним попрощалися навіки.
У війську Сергія Мигалатія називали Філіном. У Facebook він користувався іншим псевдо (ще довоєнним, письменницьким) – Олег Мрієнко. На початку квітня нинішнього року опублікував рядки, в яких – і любов до життя, і відчай, і недобре передчуття:
«КОЛИ Я ЗНИКНУ
Мої кроки шелестітимуть лісами. Мою тінь не зможе змити найсильніша злива. Голос мій буде співати баритоном в хорі гірської ріки.
Не кожному вдається врізати уламками душі своє ім’я в граніт реальності. Й закарбувати вогнем так, щоб навіки лишитись невловимим перехожим на вулицях улюблених міст.
Тому я пишу кров’ю на сторінках свого дуже дивного буття.
Серце моє, пошарпане й оповите цигарковим димом, штовхає краплини життя в ритмі сатанинського крещендо.
Саме тому я пишу, живу, люблю і воюю.
Та завжди буду радий тим, хто стане поруч. У марній, але відчайдушній, спробі згоріти якнайяскравіше.
Тільки так можна досягнути безсмертя».
26 травня майор Сергій Мигалатій загинув на Харківщині. 29 числа зранку кропивничани стали на коліна, зустрічаючи на головній вулиці траурний кортеж з його тілом. Поховали героя на Далекосхідному в Кропивницькому. Як і заведено, прозвучала розповідь про основні етапи життя покійного. Яким же воно було яскравим! Як багато він устиг!
Сергій Мигалатій народився 27 вересня 1994 року у Кіровограді. Був допитливою, позитивною, щирою дитиною. Навчаючись у гімназії № 5 та Науковому ліцеї, виявив літературний хист, старшокласником захопився журналістикою. 2011 року вступив до Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого у Харкові. Студентом почав писати оповідання та есеї, узяв псевдо Олег Мрієнко. Тексти вдавалися глибокими, сповненими символів і загадок. Мав намір створити роман. Здобувши вищу освіту, Сергій Мигалатій працював в Херсоні у Службі безпеки України, слідчим. 2016 року одружився, 2017-го народився син. Сергій старався для родини. Згодом із сім’єю повернувся в Кропивницький, зайнявся бізнесом. Планував перебратися в Харків, та почалася велика війна. Сергій Мигалатій став на захист країни. Починав служити старшим лейтенантом у складі 121-ї окремої бригади територіальної оборони на посаді командира взводу. Далі – начальником розвідки батальйону, начальником штабу. 2024 року Сергій Мигалатій прийняв командування військовою частиною. Нагороджений медаллю командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України «За вірну службу», нагрудним знаком – почесною відзнакою командира 120-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України, медаллю «За хоробрість в бою», нагрудним знаком «Захисник рідної землі», медаллю «Хрест Свободи» Православної церкви України.
Як одного з найкращих командирів охарактеризував Сергія Мигалатія голова капеланської служби «Південь» ієрей Вадим Гончаренко, який відправив панахиду.
Були військові, зокрема й ті, з якими Філін визволяв Херсон. З ними поспілкувався кореспондент «УЦ».
– Він був нашим першим командиром взводу. Ще старшим лейтенантом був. Йому було важко, усім було важко, але він учився, прислухався до хлопців з бойовим досвідом.
– А ще він вірші писав.
«Ми в Krophub Kropyvnytskyi втратили не просто друга, однодумця, побратима – ми втратили одного з тих, хто робив таку країну, про яку ми мріємо. Він був із тих людей, які створюють. У нашому просторі Сергій завжди мав щось цікаве – свої унікальні “рубрики”, щиру віру в те, що навіть маленька дія здатна змінити світ», – написала у Facebook заступниця начальника ОВА Катерина Колтунова.
Знав Сергія Мигалатія й кропивничанин Сергій Копотієнко – разом служили.
«Філін… Я більше ніколи не поговорю з тобою – ні про війну, ні про політику, ні про літературу. Я ніколи не прочитаю твого найкращого роману. Я ніколи не зустріну тебе в новинах – як провідного письменника, генерала чи президента цієї змученої держави. Страшна правда війни – вона завжди, завжди забирає найкращих… Спочивай у вічності, Герою… Честь!» – написав Копотієнко у Facebook.
Віктор Іваненко, «УЦ».
Держава дає гроші на навчання: хто зможе отримати