Минулої суботи збірна України зіграла перший матч у Торонто в рамках турніру Canadian Shield. Хоча зіграла – це дуже гучно сказано. Команда Сергія Реброва за усіма статтями поступилася господарям змагань – збірній Канади.
Якщо канадці, які також грали без декількох провідних виконавців, зокрема й головної зірки – Альфонсо Девіса, діяли розкуто, командно, потужно та яскраво, то «синьо-жовті» виглядали слабо, а часом просто розгублено. Жахливі дії в захисті Матвієнка, Калюжного й особливо Бондаря призвели до того, що вже після першого тайму гості поступалися – 0:3. Шанси забити в нашої команди були, але піжонство Зінченка та розхлябаність Судакова не дозволили це зробити.
У цілому ж на полі ми побачили зібрану та налаштовану збірну господарів та розрізнений набір гравців гостей. І рахунок замість 3:0 міг бути ще більшим. І знаєте, до Трубіна особливих претензій не пред’явиш, як і до Забарного, який більше запам’ятався в організації атакувальної гри. Усі інші просто загубилися, наче не розуміючи, навіщо вони вийшли на цей матч.
По перерві Сергій Ребров замін не зробив. Мабуть, наставника українців усе влаштовувало. Гості стали діяти активніше, та не більше того. Але захист гостей методично продовжував помилятися. Декілька разів «кленові» нас відверто вибачили. Та все ж після штрафного та двох програних єдиноборств у власному штрафному майданчику українці пропустили вчетверте. І тільки після цього господарі розслабилися й надали можливості конкурентам позбавитися абсолютної ганьби. Спочатку Забарний, який, мабуть, таки був найкращим у складі українців, вдало зіграв на добивання після сейву воротаря суперників. А потім арбітр зустрічі призначив пенальті після доволі суперечливої гри рукою захисника канадців. Зінченко влучно пробив із 11-метрової позначки та встановив остаточний рахунок матчу – 4:2. Показово, що востаннє канадці забивали по чотири м’ячі Кубі та Гондурасу. І це було б знову смішно, якби не було так сумно.
Можна говорити про те, що гравці не встигли акліматизуватися, а можна ставити під сумнів взагалі доцільність цього заокеанського вояжу. Але те, що за таку гру національної збірної дуже соромно – це беззаперечно.
Та все ж по закінченню поєдинку була на стадіоні в Торонто людина, яка все сприйняла з позитивом і залишилася задоволеною побаченим. Мова йде про мого гарного товариша та класного фотожурналіста Анатолія Черкасова, який вже доволі давно живе та працює в Канаді. Часом Анатолій все ж має можливості попрацювати на спортивних змаганнях в якості фотокореспондента. Ну й гру національної збірної України в Торонто він просто не міг пропустити й зробив власний фоторепортаж. Ну а ми скористалися можливістю й попросили українського канадця про ексклюзивне інтерв’ю для «УЦ».
– Які в тебе враження від того, що побачив?
– Доброї ночі, Україно. Зараз 17 година вечора. У нас також спекотно, як і у вас. Я можу сказати, що, по-перше, дуже приємні враження від того, що я побачив збірну України тут, у Торонто, в Канаді. На матч зібралося багато вболівальників, серед яких приємно було побачити таку кількість українців із національною символікою. Хвилюючою була мить, коли лунав гімн України. Єдине, що трохи засмутило, – це те, що фотографів чомусь не пустили на пресконференцію. Хотілося б побачити й сфотографувати Сергія Реброва та почути його думку стосовно поєдинку.
– А на тебе гра справила яке враження?
– Ви розумієте, мені важко оцінювати, адже я бачу події тільки одним оком. Я працював за тими воротами, в які українці забили два голи. Але, з іншого боку, канадці в ці ж ворота забили три голи. Так що більшість результативних ударів прийшлася саме сюди. І в мене зараз два відчуття. Грали ж дві мої збірні. Я громадянин Канади, але народився та зростав в Україні, яка залишається в моєму серці. Тому радісно за канадців, і гарно, що українцям також удалося відзначитися. Сама ж гра має статус товариської, і результат не мав такого визначального значення, як на офіційних турнірах. Тому впевнений, що тренери збірної України зроблять належні висновки й наступну гру з Новою Зеландією у вівторок «синьо-жовті» зіграють значно краще.
– Як цей турнір сприймається в Торонто і яке до нього ставлення?
– Дуже-дуже позитивне. Тут взагалі велика українська громада. Вони дуже підтримують Україну, і всі були в захваті від того, що українська футбольна збірна сюди завітає. І ми сьогодні побачили, що команда Сергія Реброва мала гарну й потужну підтримку на трибунах. Можна сказати, що вперше за 3-4 роки я побачив кількість не канадських, а саме українських прапорів. І легендарні заряди сьогодні тут також лунали. Не так гучно, як раніше в Харкові, Львові, Києві, Донецьку та моєму рідному Дніпрі, де я працював на стадіонах, і не так гучно, щоб ви почули, але я це почув.
– А скажи мені, будь ласка, все ж таки тобі пощастило працювати і на матчах MLS в Канаді, і на баскетболі та хокеї, у вас там наш футбол – це екзотика, розвага чи вже більш серйозне щось?
– Я б не сказав, що більш серйозне. Тому що тут, у Торонто, грають клуби НТХ і НБА – «Мейпл Ливс» і «Репторс». Звісно, що баскетбол більш популярний, а хоккей – то взагалі національна релігія. І конкурувати з ними за популярністю тут надзвичайно важко. Але Канада – багатонаціональна країна, і прихильників футболу тут також чимало. Стадіони, звісно, не заповнюються кожного разу, але на визначні матчі плей-офф чи поєдинки «Майямі», де грають Мессі, Суарес, Бускетс та інші зірки, збирають аншлаги. Але сьогодні я теж побачив майже повний стадіон. Наша арена вміщує 30 тисяч, і було приємно бачити, що вона була майже на три четверті заповнена вболівальниками української збірної.
– Чи є аналог цього стадіону в Україні?
– По відчуттям він схожий на «Славутич Арену» в Запоріжжі – невеличкий та затишний. До речі, серед всіх арен майбутнього чемпіонату світу, який відбудеться в США, Мексиці та Канаді, арена в Торонто вміщує найменше глядачів. І тому після турніру тут планується реконструкція. Ось зараз позаду мене трибуна, за якою за кілометр можна побачити озеро Онтаріо. І до цієї трибуни планується добудувати ще один сектор. А ще один сектор вже закрили на перебудову. Раніше посередині був один екран, а зараз можна бачити два, і ось ця трибуна буде більшою десь на 3-4 яруси.
– Я бачив твоє фото з Русланом Ротанем. Декілька слів про цей епізод і чи бачив ще когось з українських зірок?
– Перед початком матчу я спостерігав за вболівальниками й побачив на трибунах серед них Руслана Петровича. І він не відмовив у спільному фото. Побажав йому подальших успіхів. Думав, що побачу тут і Андрія Шевченка, але ж він тепер по статусу як керівник УАФ, мабуть, був на віп-трибуні. Знаю, що Шевченко був на офіційному прийомі на честь початку турніру, де спілкувався зі своїми колегами.
– Наскільки відчувається в Канаді, що там відбудеться чемпіонат світу, і наскільки це важливо для Канади?
– Зараз ще не дуже відчувається. Ну хіба що, коли такі турніри проводяться. На наступному тижні буде великий захід, де презентуватимуть, здається, офіційний м’яч чемпіонату світу. Але поступово зацікавленість та охоплення людей будуть підійматися. Повторюся, що в Канаді мешкає дуже багато людей, які люблять і розуміють футбол. І на вулицях, коли відбувалися цікаві матчі минулого чемпіонату світу, було дуже багато машин із прапорами тих країн, які грали. Маємо сподіватися, що Україна потрапить на наступний чемпіонат світу й, може, буде грати в Торонто. Тоді шалена підтримка, мабуть, найбільша серед усіх учасників мундіалю, саме тут українській команді гарантована. Та й взагалі в Канаді вміють влаштовувати свята й чемпіонат світу з футболу тут приймуть на найвищому рівні.
– Ти ще плануєш працювати на якихось матчах?
– Так, я залишаюся сьогодні на наступний матч між командами Нової Зеландії та Кот-д’Ивуару. Сподіваюся, що також потраплю на поєдинок у вівторок між збірними України та Нової Зеландії й таки побачу перемогу «синьо-жовтих».
– І наостанок не футбольне запитання. Скажи мені, а там, в Канаді, немає такого відчуття, скажімо так, що люди втомилися від нашої війни, заспокоїлися й сприймають наші жахливі події як щось дуже далеке й неважливе?
– Ні, не сприймається, тому що дуже багато людей приїхали три-чотири роки тому й продовжують прибувати зараз із України. Вони залишились тут і постійно нагадують місцевим організаціям, закладам, яке жахіття продовжує відбуватися в їх рідній державі. Тут дуже-дуже велика українська організація в Канаді. Я не пам’ятаю цифру, але приблизно десь 200 тисяч українців зараз у провінції Онтаріо. І тому сьогодні на стадіоні було так багато українських прапорів і лунали слова підтримки України. Цей футбольний турнір у Канаді – ще одне нагадування світовій спільноті, що Україна жива, вона бореться й вірить в свої найкращі часи.
– Ну що ж, друже, я тобі щиро дякую за те, що погодився поговорити, поділитися своїми враженнями, і сподіваюся на нашу наступну зустріч.
Документи на замовлення