Побічний ефект

З початком ірано-ізраїльської війни події на російсько-українському фронті на якийсь час взагалі випали зі світової інформаційної стрічки. Ба більше, є серйозні підстави вважати, що так само наша війна може випасти зі світового політичного порядку денного або у кращому разі відійти на третій план.

Ну дійсно ж, коли на Близькому Сході авіація завдає ударів по ядерних об’єктах, коли кількість балістичних ракет у повітрі обчислюється сотнями і будь-якої миті можуть бути знищені найпотужніші нафтові та газові термінали, кому є діло до України?

А тим часом, ще минулого тижня єдину передбачувану новину, що стосується нашої країни, в другому пришесті Трампа, як не дивно, озвучив не він сам, а міністр оборони Піт Хегсет: нинішня американська адміністрація планує скорочення бюджету на безпекову допомогу Україні.

Фактично Піт Хегсет повторив думку свого геніального президента, що Сполучені Штати настільки прагнуть миру в російсько-українській війні, що готові припинити військову підтримку жертви агресії. І чи не єдиною перешкодою на шляху до припинення вбивств і кровопролить є саме Україна, оскільки «перемогу України у війні досі не було чітко визначено, як і шлях до неї».

Коментувати тут нічого – Хегсет, як і міністр оборони будь-якої країни, своєї думки мати не повинен. Та й питання зовсім в іншому: де тепер Україна візьме зброю?

З приходом канцлера Фрідріха Мерца можна сподіватися на реальну допомогу Німеччини, за нею підтягнеться і решта Європи, хоча точно не вся. Та й можливості Старого Світу незрівнянно менші, ніж у Штатів.

Ще зброю можна купити. У кого? Не повірите, у Штатів. Якщо президент Трамп не дасть, то бізнесмен Трамп продасть. Але де гроші, Зін? Тим паче, що допомога США Україні у сфері безпеки не обмежується тільки безпосередньо зброєю. Це і засоби зв’язку (не тільки Старлінки), і розвідка, і логістика, і навчання персоналу, і планування операцій. Словом, війна – це дуже дороге задоволення.

Кредитні резерви МВФ і Євросоюзу не бездон­ні, а бажання допомагати Україні у фінансових донорів і платників податків уже й зараз сильно поменшало. На жаль, ми самі в цьому винні. Ні, не ми з вами, не зрозумійте буквально, але окремі наші співгромадяни – так точно! Ось тільки два приклада із сотень подібних.

Під час повномасштабної війни близькі родичі заступника генерального прокурора Ігоря Мустеци стали власниками вельми дорогої нерухомості і багаторазово збільшили статки. Його батькові вдалося в машині вивезти до Румунії мільйон доларів і 100 тисяч євро, а сестра безоплатно отримала помешкання в столиці: квартиру вартістю 8 мільйонів доларів їй подарував сусід – просто так. Перерахувати всі об’єкти елітної рухомості та нерухомості сімейного клану Мустеців не вистачить колонки, та ви й не повірите: не мені, а своїм очам.

Стати доларовим мільйонером під час війни у нас може кожен – хоч батько заступника ген­прокурора, хоч мати адвоката з Дніпра. Цього непростого служителя Феміди ДБР підозрює в незаконному збагаченні на 33 млн грн. Непростого, бо у своєму доадвокатському житті він служив заступником начальника поліції спочатку в Дніпропетровській, а потім у Кіровоградській областях. За час непорочної служби у 2019 – 2023 роках придбав 21 квартиру (!!!) та два автомобілі. Із джерел, близьких до мінеральних, стало відомо, що йдеться про полковника Сергія Бухінника.

Не потрібно бути фінансовим аналітиком, щоб здогадатися, що ще одним побічним ефектом удару Ізраїлю по Ірану стане різке подорожчання світових цін на нафту і газ. Навіть у короткостроковій перспективі це принесе величезний дохід росії і зведе нанівець весь ефект від економічних санкцій проти неї. Своя енергетична сорочка виявиться ближчою до тіла для світової економіки. Як це позначиться на нашій війні, пояснювати, сподіваюся, не потрібно?

Зрозуміло, що на кошти Мустеци і Бухінника Patriot не купиш, але з дронами реально допомогти можна. Скільки ж іще збирати «на банку» зі злиденних громадян? Давно пора цю саму «банку» наповнити грошима мародерів у погонах і без. Ні, ми не відмовляємось донатити, але владо, почни з себе. Адже з таким обличчям, як казав класик, ніхто нам грошей точно не дасть.