«Про все що завгодно говоримо, тільки не про війну»

Цього місяця відбулося кілька етапів обміну полоненими, про який сторони домовилися у Стамбулі. Серед військових, які повернулись в Україну, багато тих, хто був у неволі ще з 2022 року. Оскільки у перші тижні після визволення вони перебувають у лікарнях і зазвичай недоступні для ЗМІ, у центрі журналістської уваги – їхні щасливі родичі. У доробку «УЦ» – ціла серія таких інтерв’ю. А як склалися життя людей, визволених рік чи більше тому? Це й спробували ми з’ясувати.

Із жителем Гайворона Олександром Свербиусом кореспондент «УЦ» познайомився заочно у грудні 2022 року. Олександр, повернувшись з російського полону, перебував у лікарні в Сумах. Розповів телефоном, що перед тим, як опинитися в полоні, зазнав тяжкого поранення: їхня БМП наїхала на протитанкову міну, йому перебило ноги. В полоні перебував з 14 вересня 2022 року. За словами Свербиуса, російські військові та медперсонал госпіталю в Сімферополі ставилися до них, полонених, нормально, дотримуючись Женевської конвенції. А от співробітники ФСБ діяли як енкаведисти чи гестапівці.

– На допитах застосовували «тапік» – військово-польовий телефон. Дроти під’єднували до вух, до носа, до пальців, до геніталій, подавали струм. Мені ще повезло – тільки до пальців рук, – розповідав Олександр у грудні 2022-го. І хоча він пересувався на візку, був налаштований оптимістично. Казав, що засиджуватися в лікарні не збирається, бо тяжких хворих вистачає і без нього.

Днями кореспондент «УЦ» зателефонував Олександрові, щоб розпитати, як його справи.

– Ходжу нормально, з однією милицею, – розповів Свербиус. – Вибуховою хвилею роздробило мої п’яткові кістки. У Львові професор сказав, що операцію радше не робити через великий ризик: якщо зачепити нерв, їздитиму на візку. Я погодився: хай буде так, як є. Оформив інвалідність. Все пройшло швидко. Отримав компенсацію за поранення. Отримую пенсію. Все нормально. Мешкаю в Гайвороні. Хочу зайнятися бджільництвом, подавав пропозицію на грант, але безрезультатно. Наступного року спробую знову.

Кропивничанина Микиту Подскальнюка росіяни тримали в неволі десять місяців. У березні 2023 року, у перші дні після його визволення, кореспондент «УЦ» поговорив з його матір’ю.

– Микита брав участь в обороні Маріуполя. 28 лютого 2022 року його поранило. Госпіталізували в маріупольську лікарню. Невдовзі виписали і – в стрій. Продовжив воювати на «Азовсталі». У травні за наказом президента відбулася операція з порятунку військових, які опинилися в блокаді. Так мій син і ще кілька сотень бійців потрапили у полон. Десять місяців перебував Микита у неволі у так званій ЛНР. Там йому виповнилося 22 роки. Зв’язку з нами, рідними, не мав. Нам було дуже тяжко. Усі думки – про Микиту. Коли ставало відомо про черговий обмін, сподівалися, що в список потрапить Микита. І от сьомого березня (2023 року. – В.К.) мені зателефонували з СБУ, сказали, є гарна новина: син – уже на нашій території. Через пару годин подзвонив Микита: «Мамулю, це я…» Зараз він – на реабілітації. Як почувається? Каже, треба прийти до тями. Тобто психологічно важко.

Днями кореспондент «УЦ» зателефонував Наталії Подскальнюк. Вона була небагатослівною:

– Микита звільнився з армії. Проживає з дівчиною. Війна сниться щоночі. Звертається до лікарів. Проблема є.

Житель Созонівки Юрій Іваненко повернувся з полону у лютому 2024 року. Тоді його мати, Ольга Іваненко, розповіла «Україні-Центр»:

– Юра служив у Національній гвардії, у частині, розташованій у Кривому Розі. Велика війна застала його в Маріуполі. Там, на «Азовсталі», із сотнями військових опинився в блокаді. Востаннє перед полоном Юра зателефонував мені 15 березня 2022 року. Після того частина повідомила, що його взяли в полон і перевезли в Оленівку. Я скрізь подавала документи – в Координаційний штаб (з питань поводження з військовополоненими. – В.К.), у Червоний Хрест, куди тільки не подавала. Після теракту в Оленівці (у ніч на 29 липня 2022 року. – В.К.) не знала що й думати. Аж у 2023 році, під кінець січня, дізналася, що він у Луганській області, в Свердловську (теперішній Довжанськ. – В.К.), сидить у колонії. Тобто до цього часу невідомо було, що з ним. А восьмого числа (лютого 2024 року. – В.К.) телефонує Юра: «Мене звільнили!» Така радість!

Днями «УЦ» знову потурбувала Ольгу Іваненко.

– Юра звільнився з армії, – розповіла жінка. – Вчиться на водія. Шукатиме роботу. Ні, ще не оженився. Болить йому. Спина негодна, остеохондроз, початкова стадія. Чи згадує про війну? Про все що завгодно говоримо, тільки не про війну. Може, й сниться йому, але не розказує. Сон поганий, засинає під ранок.