Ми знайомі заочно. Про цього чоловіка розповіли знайомі – вони в Гайворонському територіальному центрі соціального обслуговування побачили виставку картин, серед яких були роботи художника-початківця, якому 67 років. Сергій Мірошник з числа ВПО. У Гайворон приїхав з Сєвєродонецька. Поспілкувалися телефоном.
– Пане Сергію, коли ви виїхали з Сєвєродонецька?
– Я жив у Сєвєродонецьку, але з 2007-го по 2014-й працював у Луганську. З 15-го по 20-й – у Києві. Потім звільнився з роботи і повернувся у Сєвєродонецьк. За фахом я інженер-хімік-технолог, працював на заводі. Потім був підприємцем, працював на різних підприємствах на управлінських посадах. Був директором філіалу «Агросоюзу» в Сєвєродонецьку. І очолював земельну службу різних агропідприємств.
– Вас щось пов’язувало з Кіровоградщиною? Чому ви приїхали саме сюди?
– Коли почалася велика віна, ми були вимушені залишити рідне місто. Батьківський будинок в Кремінній, ми його ремонтували, планували там жити. Але 30 березня 2022 року виїхали. Страшно було залишатися. Спали в підвалі, приліт за прилітом.
Спочатку ми поїхали до мого товариша в Черкаську область. Я помоніторив ринок праці, знайшов вакансію в Гайвороні, і ми сюди переїхали. Нам з дружиною дуже сподобалося місто. Хоч я вже не працюю, але три роки ми тут.
– Ви винаймаєте житло?
– Так. В нашому віці жити в притулках чи гуртожитках, очікуючи на краще життя, вже незручно. Життя треба жити, а не чекати. Воно в нас одне.
– Очевидно, що ви своє життя живете активно, дієво. Чим займаєтеся у вільний час?
– Тут є дуже цікава фундація – Університет третього віку. Ми з дружиною приєдналися до групи студентів, де нас більше 50 чоловік. У нас є хор, танці, психологія, йога, англійська мова, скандинавська ходьба, різні цікаві зустрічі.
А ще я долучився до дитячої школи малювання. Вчуся на рівні з десяти- й навіть п’ятирічними дітьми. Завжди заздрив творчим людям, які вміють малювати, писати музику, грати на інструментах. Давно мав бажання навчитися малювати, але не було часу. Зараз до бажання додався вільний час. Все співпало.
– Що ви малюєте? З натури? Ходите на пленери?
– Малюю поки що з фотографій. Зробив собі мольберт. Пленери поки що ні. Але в Гайвороні навкруги така краса: вийдеш за поріг – і вже можна малювати. Ми кожного дня ходимо до річки, до неї півтора кілометри. Птахи літають, трави пахнуть. Відпочиваємо душею.
Ми майже все навкруги об’їздили. Були в Солгутовому, Соломії, Заваллі, Хащуватому, Ставках. Навколо такі краєвиди! Я цікавлюся історією цього краю, цікаво.
– Природа Донбасу відрізняється від гайворонської?
– Моя робота передбачала поїздки, я об’їздив всю Україну. Природа різна, і люди різні. І організація житла відрізняється. Дуже нам сподобалася Гайворонщина і її люди. Комфортно нам тут жити. Все в місті влаштовано зручно. І базар шикарний. Ми кожної неділі йдемо туди за сиром, сметаною, овочами.
І Буг тут неймовірний. Я був з ним знайомий раніше, він різний. Цікава річка. Прикро, що ми так ставимося до природи, що перетворюємо її на смітник. Місцеві розповідають, яким Буг був прозорим раніше, скільки в ньому було риби. Попри все, річка красива.
– Що зараз в Сєвєродонецьку? Ваше житло вціліло?
– Наша квартира ціла. Чи повернемося туди, залежить від багатьох чинників. Ми зараз відчуваємо, що живемо повним, насиченим життям. Це завдяки Університету третього віку та прекрасній, гостинній Гайворонщині. Не виключаємо, що тут залишимося.
Теща напрокат