Якщо вірити історику-краєзнавцю Олександру Чорному (а ми йому віримо), то дві співробітниці «УЦ» увійшли у двадцятку людей, які пройшли в його супроводі по всьому периметру нашої фортеці – «валів», як всі називають це архітектурне, історичне, міфічне диво. Не просто пройшли, а роздивилися деталі, на які звертав увагу наш екскурсовод, і почули багато цікавого. Чого, власне, всім бажаємо.
Чому ми наважилися на прогулянку довжиною майже в п’ять кілометрів, яка зайняла дві з половиною години? По-перше, тому що ніколи цього не робили. По-друге, слухати Олександра Чорного завжди цікаво, про який би період з історії нашого міста він не розповідав. По-третє, багато хто вважає, що фортеця не була добудована, і що її роль у становленні міста перебільшена, тому захотілося більш детально про все взнати.
Переказувати почуте недоцільно – варто самим послухати. Для цього створіть групу і запросіть історика прогулятися твердинею – її равелінами,бастіонами, балконами та ровами.
В Олександра був план фортеці Святої Єлисавети, зроблений на основі креслення твердині 1801 року. Час від часу він показував на ньому, де ми знаходимося. Зустрілися ми поряд з «Копілкою», яка розташовані на гласисі фортеці, тобто на її підніжжі. Історик розповів, що поряд з фортецею по обидва береги Інгулу сформувалося цивільне поселення, яке в середині ХVІІІ століття називалося «передгороддям» або «передграддям», або «передмістям», або «форштадтом». В історії нашого міста на форштадті відомі Биківська, Грецька та Солдатська слободи на лівому березі та Міщанська слобода на правому березі Інгулу. Довкола форштадту був зведений захисний земляний вал – ретраншемент. Краєзнавець зазначив, що його розповідь ґрунтується на історичних джерелах, зокрема повідомленнях Йоганна Гільденштедта та планах міста 1770-х років.
– Якщо ми поглянемо на історію нашого краю не так спрощено, як це було вигідно тій чи іншій імперії, ми зможемо стверджувати, що значна частина сучасної Кіровоградської області на 1752 рік була заселена, належала Миргородському полку та називалася Задніпрськими місцями, – розповів історик. – А наприкінці ХVІІ – початку ХVІІІ сторіч це були території старого Чигиринського полку, що окреслився ще за часів Богдана Хмельницького. Місцем для зведення фортеці було обрано локацію на Інгулі, між його притоками Турою, або Грузькою, та Камʼянистою Сугоклеєю. Якщо абстрагуватися й прибрати сучасні будівлі, це буде найвища точка у нашому місті. До того ж обране місце для будівництва було рівновіддаленим до вже наявних земляних твердинь на Синюсі, Великій Висі, Тясмині та Дніпрі, які відігравали важливу роль в житті краю.
Наша подорож периметром фортеці була не легкою прогулянкою. Час від часу треба було піднятися наверх, щоб побачити глибокий рів, а за ним вал, або спуститися вниз, щоб роздивитися ідеально рівні бастіонні дворики, де колись були інфраструктурні споруди фортеці. Увімкнувши уяву, ми побачили троє воріт, які вели до фортеці, церкву, будинок коменданта, будинки для делегацій, для офіцерів, казарми, кухню, навіть банк, який називався «грошовий погріб».
Історик показав, де був встановлений частокол, який простояв недовго і був розпроданий поселенцям з форштадту. Фортеця фактично була військовою частиною. Її гарнізон за штатом складався з 2500 чоловік. Службу, окрім офіцерів та командування твердині несли артилерійська та інженерна команди, митники, а згодом – ще й відставні солдати, яких тоді називали служивими інвалідами.
Уява – це добре. Але є реальність, яку ми побачили навкруги. Сумно, соромно, інколи жахливо. Про кладовище домашніх тварин давно говорять і пишуть. Нічого не змінилося. Хоча ні, додалися свіжі гранітні пам’ятники. В деяких місцях звалене будівельне сміття. Кострища, де смажать шашлики. Багато сухостою, який аж проситься, щоб його прибрали. І висока, густа трава, що здіймається по обидва боки вузької стежки, яка вʼється по всьому периметру валів, і це майже готовий туристичний маршрут.
Деякі містяни «вгризлися» в комплекс, побудувавши приватне житло. Тим самим вони порушили контури твердині. Олександр Чорний вважає, що від остаточного руйнування земляну фортецю врятувало те, що тут облаштували меморіальний комплекс.
Хочеться закликати всіх мерщій йти до фортеці разом з істориком, але зарано. Прогулянка може бути небезпечною. А на суботник, який би організували відповідні служби, піти можна і треба обов’язково. А потім створити маршрут, на основник точках поставити інформаційні щити, як біля будівель в центрі міста, а в центрі фортеці – вказівники до воріт: Троїцьких, Пречистенських та Всесвятських; бастіонів: святих Петра, Олексія, Андрія Первозваного, Олександра Невського, Архістратига Михаїла та Катерини; равелінів: святих Іоанна, старців Печерських, Миколая, Феодора,Анни та Наталії.
Бажаємо всім пережити відчуття захоплення та здивування. Ти наче в одному місці, ходиш по уявному колу, а перед тобою – там, за ровом – «Турист», потім тюрма, потім міськсад, 32-га школа. Неймовірно!
І захотілося, щоб хтось створив додаток – віртуальну подорож фортецею зразка 18-го сторіччя. Щоб з людьми, з їхнім життям, з можливістю вийти у місто, наприклад, на базар, що розкидався по обидва береги Інгулу, поряд з головним містком через річку.
Нардеп Олена Шуляк: Реформа цифровізації дала громадам інструменти прозорого планування та...