«Щоб мама не плакала»

– Ми – дружна сім’я. Завжди збиралися на свята – чи то Новий рік, чи то Восьме березня, чи то Пасха. І тепер збираємося. Тільки вже без Серьожки. Другий рік пішов, як його немає, а не можемо прийти до тями. Особливо мама. Він же маминим був. З армії телефонував мені: «Дивись, щоб мама не плакала», «Не можу додзвонитися до мами, піти подивися, як вона». Дуже нам його не вистачає, – розповідає жителька Гайворона Марина Хоменко про свого брата Сергія Іванова, рік тому загиблого на війні.

Сергій Іванов – з тих чоловіків, які до широкомасштабного російського вторгнення були дуже далекими від воєнної справи, але коли країна опинилася в біді, не змогли залишатися вдома. Опинившись у пеклі, не жалівся, не нарікав. Недолікований після контузії, продовжив виконувати бойові завдання. Помер на позиції. Так, він – герой. Завдяки таким, як він, Україна встояла в цій страшній війні. А для рідних він – просто дорога хороша людина. Називають його Серьожкою, Серьожею.

– Він на п’ять років молодший від мене, – каже Марина. – Я його й бавила маленького. Братик вдався спокійний, тихий. Мамин помічник. Посуд помиє, вареників наліпить, в житлі поприбирає. Бувало, захищала його, коли хтось кривдив. Навчався в школі посередньо, захоплювався футболом. В футбольній секції займався, у змаганнях брав участь. Двотисячного року батьки поїхали на заробітки за кордон, а Серьожу залишили на мене. Він в СПТУ вчився, а я – вже заміжня, з дитиною. Серьожа й виняньчив нашого Сашу. В садочок водив, із садочка. Був йому за старшого брата. Закінчивши училище, Серьожа подався за кордон, до батьків. Працювали разом. 2015 року повернулися. Мій чоловік взяв Серьожу в свою будівельну бригаду, працювали в Києві. І не було такого дня, щоб брат мені не зателефонував. Хоч дві хвилини, а поговоримо. Дуже близькими були. Незадовго до війни, у січні двадцять другого, Серьожа оженився. У нього з Наташею народився хлопчик, назвали Іллею. Та не склалося їхнє сімейне життя. Брат переживав через це. А дитинку не забував. Ілля дуже схожий на нього.

За словами Марини, наприкінці 2022 року брат вирішив приєднатися до ЗСУ.

– Ми його відмовляли. Мій син – він уже шостий рік служить – теж просив: «Серьожа, не треба». А Серьожа: «Піду». Мама коли проводила, отакими сльозами плакала. До 2025 року Серьожа служив у відносно безпечних місцях. Додому приїздив декілька разів. У січні двадцять п’ятого його кинули на лиманський напрямок. Штурмовий підрозділ. По тижню на нульових позиціях. Брат розповідав мені, що з бліндажа бачив через бінокль російських солдат. У березні Серьожа з побратимами потрапили під обстріл. На них упав дрон. Одного тяжко поранило. Хлопці, щоб зупинити кров, позатикали рани шматками тканини. Донесли пораненого на ношах до бліндажа, сховалися, звідти їх евакуювали. А Серьожу, коли дрон упав, контузило, ще й забій плеча. Відправили у госпіталь у Лимані. Крапельниці ставили. Він звідти телефонував нам. Жалівся мені, що сильно болить голова і болить плече. А мамі ніколи не жалівся. Казав, усе нормально. На шостий день його виписали і – в стрій. 23 березня зателефонував мені, попередив: «Завтра не вийду на зв’язок, нас відправляють». Більше ми його не чули. Наступного дня нам повідомили, що його знайдено мертвим на позиції.

Звичайно, це наслідок контузії. Серьожа за майже сорок років ні разу в лікарні не лежав, ніколи нічого в нього не боліло, крім зуба. Здоровою людиною був. В Гайворон привезли 29 березня. Поховали на Алеї Слави. Військові на похороні були. Я з ними не говорила, не до того було.

Марина каже, що вони, рідні Сергія Іванова, досі не отримали від держави компенсації, причина – відсутність висновку ВЛК.

– Пішов другий рік, а вінницька ВЛК ще не дала висновку. Правда, мамі нарахували пенсію, дитині – теж. На поховання військова частина дала чотирнадцять тисяч, міська рада – десять тисяч.

Не вистачає нам Серьожки. Особливо важко мамі. Серьожині фото поставила в кімнаті, нагороди. Недавно робили поминальний обід – річниця смерті. Ілля з того дня в нас гостює, його мама дозволяє, щоб ми спілкувалися. Хлопчик – викапаний тато. Такий самий голубоокий, світловолосий, худенький. Кажемо: «Ти – Серьожка маленький». А він: «Я – Серьожка маленький».