Цю народну мудрість перевірено століттями, вона годиться практично для всіх життєвих ситуацій. Тож чому б не скористатися нею у пошуку відповіді на запитання, яке хвилює всіх: чи є перспективи закінчення війни? Йдеться навіть не про одну війну, а про дві – в Україні та на Близькому Сході.
«УЦ» звернулася до відомих політичних оглядачів та аналітиків двох країн із «перехресним запитанням»: ізраїльтян запитали про прогнози щодо закінчення війни в Україні, а наших співвітчизників, відповідно, про завершення війни на Близькому Сході.
Віталій Портников, журналіст, публіцист, письменник, телеведучий (Україна):
– Війна на Близькому Сході, як і війна в Україні, перебуває у глухому куті насамперед тому, що ані Росія, ані Іран не бачать ніякої необхідності у завершенні самого стану війни. На Близькому Сході Іран може бути впевнений, що затягування часу допоможе йому сприяти політичному фіаско Дональда Трампа і, так би мовити, вихованню американської політичної еліти у жаху нового конфлікту з Іраном. Тому до реального пошуку домовленості щодо завершення війни може призвести тільки повне вичерпання іранських ресурсів, соціальних насамперед. Поки що Іран буде тягти час, щоб Ормузька протока залишалася закритою якомога довше, а економічна й енергетична криза у світі набирала обертів. Як президент Трамп може примусити Іран відмовитися від такої тактики, поки що не зрозуміло.
Сергій Ауслендер, військовий кореспондент, письменник та блогер (Ізраїль):
– Мені здається, відповідь тут досить проста. Треба враховувати, що вся ця історія з війною – це особиста історія Путіна. Зрозуміло, що в ній бере участь величезна кількість людей і не він сам керує ракетами. Але для нього ця війна стала сенсом життя і стилем управління, і тому, доки він живий, вона триватиме в тому чи іншому вигляді. Можливо, вона буде затихати, можливо, інтенсивність знизиться, можливо, буде так, як сталося свого часу в зоні АТО, коли після 2015 року конфлікт почав згасати, а потім тлів у млявій фазі. Але вона триватиме рівно доти, доки він живий.
Я б тут розглядав корейський варіант, у ньому головним фактором було не згасання конфлікту, не стабілізація лінії фронту, а смерть диктатора. Помер Сталін, війна закінчилася. У 52-му році фронт уже повністю було стабілізовано і він нікуди не рухався, просто крутилася ця кривава м’ясорубка, перемелюючи людей. Якби Сталін прожив до 56-го року, то й війна тривала б до 56-го. Дожив би до 60-го (а він взагалі, був кавказцем і міг жити ще, якби краще дбав про своє здоров’я), то й до 60-го. А так він у 53-му, в березні, помер, а в квітні вже підписали припинення вогню. Отож я ось так до цього ставився б.
Шимон Бріман, журналіст, історик та експерт із питань українсько-ізраїльських відносин (Ізраїль):
- Війна в Україні закінчиться тоді, коли для Росії, як агресора, продовження війни стане важчим, ніж її припинення. Будь-яка війна закінчується — закінчиться і ваша війна, яка для Росії давно стала безглуздою і шкідливою. Швидше за все, восени 2026 року війна перейде у стадію затухання і уповільнення з опцією заморожування бойових дій по всій лінії фронту від Чернігівщини до Херсона. У такому варіанті розвитку подій і РФ, і Україна не досягнуть своїх надцілей цієї війни: РФ не доб’ється руйнування української державності, але й Україна не відновить свою територіальну цілісність. У підсумку такого заморожування по «лінії припинення вогню» в обох країнах будуть незадоволені та спраглі реваншисти. Але загалом для України такий сценарій виглядає позитивним, тому що зупинить війну і дасть народу поштовх для відновлення економіки.
Леонід Швець, журналіст, публіцист та політичний оглядач (Україна):
– Відповісти на запитання «Які перспективи закінчення війни на Близькому Сході?» – дуже просто і не весело: ці перспективи не проглядаються.
Коли ми говоримо про війну на Близькому Сході, йдеться про сукупність взаємопов’язаних конфліктів. Це наочно простежується на прикладі спроби США завершити війну з Іраном, коли до переговорного поля включаються питання ведення бойових дій між Ізраїлем і ліванською «Хезболлою» та забезпечення перемир’я в Газі з ХАМАСом. Додайте сюди фактор єменських хуситів, які перебувають у ситуації воєнного протистояння з Ізраїлем, Саудівською Аравією, США та їхніми західними союзниками, з коаліцією арабських держав і міжнародно визнаним урядом Ємену. Бойові дії то заморожуються, то поновлюються, але жодного просування до усунення їх причин немає.
Прагнення Трампа одним махом вирішити іранську проблему, яке ґрунтувалося на зневазі до експертних оцінок та переконанні у власній грандіозності, призвело до ще більшого затягування близькосхідного конфліктного вузла. Як під час 12-денної війни 2025 року, військові та економічні можливості Тегерана були значно проріджені, цілком у рамках ізраїльської стратегії «газонокосарки», але відбулася консолідація влади навколо ядра КСІР, яке не схильне до компромісів з ключових питань і відчуло силу диктату за допомогою контролю над Ормузькою протокою, а також втрачені шанси на зміну режиму зсередини, які здавалися реальними напередодні війни. Пам’ятаєте стрімкий, але нетривалий злет популярності сина шаха Пехлеві? Будь-яке врегулювання за цих обставин матиме тимчасовий характер, але поки що, як бачимо, не вдається досягти й його.
Давид Гендельман, військовий аналітик, експерт та публіцист (Ізраїль):
- Російсько-українська війна проходить хвилями: в одній фазі вперед виходить Росія, в наступній – Україна, і так по колу. У теперішній фазі Україна вийшла вперед за низкою параметрів: посилення кількості та дальності дипстрайків по стратегічних тилах Росії, включаючи як військові, так і економічні цілі; посилення мідстрайків по оперативних тилах і логістиці з акцентом на сухопутний коридор і Крим; посилення тактичного вибивання живої сили противника на фронті, що призвело до перевищення втрат ЗС РФ над поповненням уже кілька місяців поспіль. У підсумку ми бачимо досягнення на всіх трьох рівнях ведення війни.
Якщо ця тенденція продовжиться далі і росіяни не зможуть відносно швидко знайти протидію, чого поки що не проглядається, то їм до кінця року доведеться приймати принципові рішення – звісно, якщо вони хочуть знову вийти вперед у наступній фазі. Принципові рішення – це або інтенсифікація, або згортання війни. У плані інтенсифікації насамперед знову постає питання мобілізації – другу хвилю всіляко відкладали через непопулярність такого кроку, але при подальшому перевищенні втрат над поповненням відкладати все складніше.
А в плані згортання – це вже питання не військове, а політичне і психологічне: чи змусить взагалі щось російське керівництво згорнути війну, поки фізично її можна продовжувати і поки не досягнуто багаторазово озвученої мети визволення Донбасу. В ідеалі вони хотіли б саме тягнути далі без різких змін, тому що при такому тягарі вже наявних проблем краще не трясти конструкцією. І як мінімум поки що така фізична можливість у них цілком є.
Михайло Шейтельман, політтехнолог, письменник, відеоблогер (Ізраїль-Україна):
З військової точки зору Росія вичерпала в цій війні всі свої можливості, її становище надалі погіршуватиметься. І якби ми розглядали цю війну лише з точки зору військової та політичної логіки, то для росіян максимальним успіхом було б закінчити війну прямо зараз за нинішньою лінією фронту. І отримати можливість освоювати окуповані території — депортувати звідти до Сибіру українське населення та заселяти території росіянами. Але таке рішення сьогодні може прийняти лише Путін, і, найімовірніше, він не здатний його прийняти через особисту когнітивну обмеженість. Тому війна в різних формах триватиме до падіння Путіна або його фізичної ліквідації.
Чому так важко?