Займатися аналітикою в таку спеку – безнадійна справа. Не хочеться ні читати, ні писати. Але треба. Хоча більшість воліє ковзати по бурхливій і каламутній інформаційній хвилі, не замислюючись ні про течії, ні про рифи, ні про глибину.
Все ж таки не щодня в країні звільняють прем’єра разом із усіма міністрами. Хотілося написати «не щороку», але за час незалежності України змінилося 24 прем’єри. Ось і Юлія Свириденко й року не відпрацювала – президент не дотерпів усього три дні.
Юля! Юля!
Зазвичай український народ без жодного співчуття прощається з топ-чиновниками. Якщо хтось і висловлює жаль, то не на публіку, а тихо й особисто. Але цього разу вдячні підлеглі та підлеглі підлеглих влаштували справжній квест «Хто найкрасивіше подякує Юлі?», а парламент зустрічав і проводжав її оплесками та стоячи. Все це з боку сприймалося яке пафосне й неприродне.
Настільки неприродне, що президент, ніби просячи вибачення, нагородив Свириденко орденом Ярослава Мудрого V ступеня. А заодно – і Дениса Шмигаля, який пропрацював понад п’ять років прем’єром, але пішов з посади без ордена. Тепер цю несправедливість, мабуть, усунуто.
Сама ж Свириденко у відповідь зворушливо дякувала всім за високу честь, надану на цілий рік, але не тільки. Ще Юля відзвітувала перед Верховною Радою про виконану роботу, чим підтвердила свою репутацію правильної дівчини та старанної виконавиці.
Звіт Свириденко, на мій погляд, так собі – радше політичний і піарівський, ніж економічний і технократичний: збільшили, підтримали, підвищили, посилили, залучили. Ну і «дякую» – п’ять разів. Депутати проголосували «за» якраз між декриміналізацією порнографії та повітряною тривогою. Загалом, розійшлися красиво.
Що далі?
Юля пішла, а запитання залишилися. Головне з них – риторичне: чи стало українцям за рік прем›єрства Свириденко жити легше й безпечніше? Нагадаю, риторичне питання не потребує відповіді, вона – очевидна.
Інша справа, як продовжиться кар’єра Юлії Свириденко? Чи поїде вона послом до Вашингтона або Брюсселя? Чи повторить шлях інших колишніх фаворитів Володимира Зеленського й зникне з медійного простору? Не виключено, через півроку в НАБУ несподівано виникнуть запитання щодо справ давно минулих років. Таке в нас буває. Втім, доля іншої Юлії цілком може стати для Свириденко прикладом. Ні, я не про Тимошенко, а про Мендель. Ображена жінка – страшна сила.
І все ж
І все ж, чому Юлію Свириденко відправили у відставку? Найбільш імовірною видається версія, що це зроблено для того, щоб безконфліктно замінити кількох міністрів. Невже хтось не впорався? Але таких випадків були десятки – чиновника просто звільняли без жодних сентиментів. Чи хтось розікрав кошти? Та чи він перший чи останній – Чернишов та Галущенко не дадуть збрехати. Або цей хтось став настільки популярним, що почав дратувати Найголовнішого?
Так, йдеться про тепер уже колишнього міністра оборони, а раніше – «цифрового» міністра Михайла Федорова. Фактично повторилася історія генерала Залужного. Улюбленець народу в країні має бути лише один.
Міша! Міша!
Федоров – не просто розумний і симпатичний хлопець, він топ-менеджер нового покоління, здатний вирішувати найскладніші завдання. Та все ж не будь-які, а в межах своєї компетенції.
Вперше думка про те, що Федорова «зливають», виникла ще тоді, коли його призначили міністром оборони. У нашій ситуації це, насамперед, міністр постачання армії. І міністр мобілізації військовозобов’язаних ухилянтів. А вже потім усе інше.
Під керівництвом Федорова створено «Дію» та безліч додатків, він згуртував навколо себе не лише ІТ-фахівців, а й розробників дронів. Але міністр оборони в системі влади України – це зовсім інша оперна партія! Людина, яка добре розуміється на програмах та алгоритмах, у нас повинна займатися «яйцями по 17 грн» та наскрізь корумпованими ТЦК і МСЕКами. Навіть якщо це не груба підстава, то авантюра – напевне!
Федоров і Сирський – несумісні із самого початку, про це треба було думати ще під час призначення Федорова на посаду міністра оборони. Але, на жаль, кадрова політика – слабке місце шостого президента України.
Що далі-2
Ось тільки не варто робити з Михайла Федорова другого Залужного! Хороший хлопець і крутий менеджер – це далеко не завжди успішний політик. Просто його мозок влаштовано інакше, ніж у нас з вами, і він апріорі не вписується в нашу стандартну схему «Розумний? Значить, зможе керувати країною».
Федоров теж виклав свій звіт про діяльність. Дуже сильний документ, який складається з переліку вирішених завдань (їх 22) та трьох невирішених і викликає велику повагу. Добре для країни, якщо Володимир Зеленський знайде або створить Михайлу Федорову робоче місце, де він буде максимально ефективним. Розкидатися такими людьми під час війни – більше ніж помилка. Але якщо ні, то Федоров точно не пропаде.
Кабмін №5
Він зі старту не вселяє довіри й надій. Залишились архаїчний Сибіга, лікар-мученик Ляшко, Бідний міністр спорту і айронмен фінансів Марченко. Інші, включно з прем›єром Корецьким, взагалі ноунейми для переважної більшості пересічних українців – то ж чого від них можна очікувати?
Не здивуюся, якщо першим у черзі на звільнення в Кабміні, який ще не розпочав працювати, виявиться аграрний міністр Тарас Висоцький. Недолік той самий – занадто популярний.
Та найголовніше – це не персоналії і навіть не особистість нового прем’єра. Фактичним керівником Кабміну був і залишається президент України. Усі призначення, усі великі проєкти проходять через нього. Про жодну самостійність у прийнятті рішень навіть не йдеться. Війна та безстрокова влада повністю позбавили Володимира Зеленського бажання передавати комусь будь-які управлінські функції – усе робить сам. І з огляду на завдання, які стоять перед владою, це дуже погано.
Завдання на осінь
Лише найголовніше:
– захист інфраструктури та населення від ударів з повітря;
– мобілізація без «бусифікації» та демобілізація;
– справедлива пенсійна реформа;
– відновлення енергетики до зими.
Що може почекати:
– усі 100500 свят, дат та ювілеїв;
– пам’ятники, гімни, меморіали, пантеони, закони мирного часу, стратегії до 2050 року включно, ментальні конференції тощо.
Чи реально виконати такі завдання? Гадаю, ні. Навіщо я це пишу? Побачимо, що зміниться за пів року. І чи зміниться взагалі?
Чи стане Кропивницький модерним містом?