Вже кілька років поспіль напередодні Дня вишиванки (відзначається у третій четвер травня) ми домовляємося з відомим колекціонером Володимиром Нагорним про інтерв’ю. Це мало бути не суто інтерв’ю, бо таких записали не одне, а розповідь Володимира про традиції українського вишивання. Тільки зараз знайшли час поспілкуватися. Мова йшла про український стиль.
– Почну, можливо, несподівано – з Вільгельма Габсбурга, полковника Легіону Українських Січових стрільців, відомого як Василь Вишиваний. Зверніть увагу: не Вишитий, а Вишиваний. Ще такий приклад: у Марка Кропивницького в «Дай серцю волю, заведе у неволю» читаємо: «Коли б мене так дівчина любила, то була б у мене й сорочка вишивана, і стьожка шовкова». Вишивана, а не вишита. Мені можуть заперечити, згадавши пісню про сорочку-вишиванку. Вважаю, що це для рими: Іванко – вишиванка.
Люди, які цінять українство, солідарні зі мною з приводу того, що День вишиванки – це неправильна назва. Правильніше було б День вишиваної української сорочки. Бо вишивали різні народи – і балканські, і німці вишивали, і французи. Є фото Пікасо у вишитій сорочці. Це не значить, що вона українська.
До речі, вишивка хрестиком стала розповсюджуватися в Україні у другій половині дев’ятнадцятого століття. До цього вишивали гладдю. Хрестик на деякий час витіснив гладь, і вона повернулася в середині минулого століття, коли у продажу з’явилися нитки муліне. Щодо сенсу, значення візерунків, то в цьому теж багато надуманого. Мені зустрічалися рушники, на яких зображено якорі. Це значить, що в родині хтось із чоловіків був моряком. Здебільшого рушники перешивали: дочка на своєму рушникові відтворювала зображення, яке вишивала її мати.
Для нашого регіону традиційна чорна і червона гладь. Вона прийшла до нас з молдаванами і румунами. І частково з лівого берега Дніпра, з Черкащини. Вишивали щось просте, наприклад, квіти, птахів. Намалювали і вишили. Жодних схем. І ще для нашого регіону традиційним є зображення винограду. Якщо хочете прикрасити свою сорочку місцевим візерунком, вишийте на ній гроно винограду. Якщо це буде гладь – ідеально.
Наш народ багато вишивав. Не тільки сорочки і рушники, а й фартушки, спідниці. На Полтавщині – плахти. І ще про рушники. Були так звані утирачі, з грубої конопляної нитки. А були інтер’єрні, якими прикрашали ікони або портрети. Я часто зустрічав, що в хатах рушниками прикрашали портрет Тараса Шевченка. А ще обов’язково вішали рушник навколо дзеркала, прибитого до стіни. Важливою рисою українського стилю є те, що хата вибілена ззовні і всередині, і кругом зілля. Біля дверей обов’язково мисник.
Предмети меблів розташовувалися по периметру. В основному, на Поділлі, і в нас зустрічалося, був так званий килим під вікно, або обіцята. Ці килимки були вузькими, але довгими, навіть по 8 метрів. Їх чіпляли до стіни трохи вище спинки лави. І красиво, і практично – своєрідне утеплення стін.
Для українських меблів характерне різьблення. Це могло бути не складно, наприклад, пташка або навіть її дзьоб. Якщо скриня, то не просто збитий ящик, а прикрашений. Або лава – також різьблена. Українці прикрашали речі, які їх оточували. Їм хотілося естетики, яскравості. На сволоках малювали, на стінах, на припічках, на дзеркалах. Підставки під комин були фігурні, а не просто обтесані. Заможні селяни замовляли їх у гончарів, це було дорого.
Багато різного кажуть про код нації. Переконаний, що код нашої нації у прагненні творити, оточувати себе красою. Можливо, хтось помічав, що серед сімейних чорно-білих фотографій, які розміщували у рамки під скло, обов’язково була листівка з яскравими квітами. І це показник того, що хотілося яскравості, фарб. І штучні квіти були у вазонах на столах.
Прагнули уквітчати життя. Біля хати вирощували квіти – чорнобривці, майори, мальви. Мальва – моя улюблена квітка. Мрію, щоб наше місто було прикрашено цими квітами. Це могло бути візитівкою Кропивницького. Хоча це лише мрія. Або вітер поламає, або люди, що, на жаль, вірогідніше.
Чи стане Кропивницький модерним містом?