Цей багато в чому дивовижний, скандальний та найтриваліший Кубок світу з футболу завершився. На ньому зіграно 104 матчі.
Ще перед фіналом і поєдинком за третє місце ми попросили проаналізувати розвиток подій в турнірі нашого постійного футбольного експерта, викладача тренерських курсів Центру футбольної освіти та лідерства Української Асоціації Футболу Віктора Догадайла.
Франція – Іспанія. 0:2
– Перш за все, збірна Франції, яку майже всі бачили в фіналі, програла в психологічному плані ще до матчу. Французи не витримали тиск відповідальності в день національного свята країни, коли всі французи чекали футбольного подарунка. І головний тренер лебле Дідьє Дешам не зміг своїх підопічних гідним чином налаштувати.
А по-друге, не розумію, чому Дешам вибрав таку тактику на гру. Французи замість того, щоб пресингувати та тиснути на суперників, відразу сіли в низький командний блок і дали можливість команді Іспанії контролювати м›яч. А потім з низького захисного блоку французи починали атакувати. Відомо, що проти Іспанії потрібно грати, щоб була потужна середня лінія. А тут іспанці Родрі, Руїз та Ольмо просто на голову переграли конкурентів. Середня лінія Франції, ну, може, за винятком Рабьо, який швидко отримав попередження, гру провалила. Ставка на те, що свіжий Чуамені, який тільки відновився після ушкодження, зіграє на своєму звичному рівні, не спрацювала. Хоча й Коне, який до цього виглядав чудово, провалився після свого виходу на заміну, не підстрахувавши, коли іспанці забивали другий м’яч. Ще однією тренерською помилкою, на мою думку, була заміна Рабьо в перерві. Він витримував хоч якийсь баланс й протистояв візаві. Але Дешам перестрахувався, побоюючись вилучення свого гравця. Іспанці й так домінували в середині поля, а після цього стали повними господарями простору. Ніхто з французів не контролював, коли крайні захисники Кукурелья та Порро зміщувалися в напіфланги, після своїх підключень, й саме так забито другий гол, який остаточно вбив інтригу в цьому півфіналі. Адже під таким тиском та без вільного простору грізна начебто французька атака виглядала безпорадною.
Перший гол – ну це взагалі просто дитяча помилка Діня, від якого, чесно кажучи, очікували чогось подібного. Його рівень високий, але, мені здається, недостатній для цієї Франції. Гадаю, якби не особиста трагедія в Дешама, коли він втратив маму й вимушено залишав команду, то Дідьє, залучений в тренувальний процес, все ж не спирався б на думку асистентів, а поставив би на лівий фланг захисту Люку Ернандеса. Подивіться, коли стався цей прикрий епізод із пенальті на Ямалі, в нападі було три гравці Іспанії та в захисті шість французів. І як гравець високого рівня в півфіналі світової першості дозволяє м’ячу вдаритися об газон, потім намагається зіграти головою й ще не бачить гравця суперників. Це дуже дивно. Чому Дінь був обличчям до власних воріт, не скануючи простір? Ну він не мав права так зіграти.
І оці індивідуальні та командні помилки наклалися на психологічний аспект, що призвело до того, що збірну Франції взагалі неможливо було впізнати на футбольному полі. Навіть й не згадаю, коли французи грали так погано. Але ж в цьому безумовна заслуга їхніх суперників, які провели видатний із огляду на командну роботу поєдинок. Під тиском постійного пресингу іспанців випав із гри головний мозок цієї Франції Олісе, інші французькі лідери просто загубилися й розгубилися. Атака, яка до цього змітала усіх та уся й просто зачаровувала, зникла.
Іспанці, перш за все нейтралізували найкращі аспекти в грі суперників, а потім вже блискуче скористалися їхніми помилками в захисті. Де ла Фуенте особливо нічого не міняв, але Дешам не зміг цим скористатися. Правда, не можна сказати, що в Іспанії хтось зіграв просто блискуче, але там був єдиний злагоджений механізм, у якому Ямаль виконав свої функції та зробив внесок заради цієї видатної перемоги.
Англія – Аргентина. 1:2
– Що стосується другого півфіналу, то ми до перерви побачили футбольну війну, коли аргентинці включили максимальну агресію. Хоча англійці також відповідали. Так що футболу тут було мало. Якщо говорити про гру Аргентини, то це вона мені дуже нагадує мадридський «Атлетико». Ну й наявність в команді Ліонеля Скалоні , який, не виключаю, радиться з Дієго Сімеоне, таких бійців як Моліна та Ніколас Гонсалес і вихід в старті Джуліано Сімеоне, який від великого бажання був занадто агресивним, трохи підтверджує моє припущення. Тут є 10 бійців та один творець. В «Атлетико» був Грізманн, а тут геніальний Мессі, який включається тоді, коли це особливо потрібно.
А ще нагадаю, що коли ми раніше розбирали Англію, то відзначали при всіх гарних сторонах команди Тухеля відсутність необхідного балансу між лініями. І це призвело до розбалансування. Згадайте, скільки ударів до свого голу завдавав Енцо Фернандес, й кожного разу його ніхто не накривав.
Ну й, безумовно, мала місце тактична помилка Томаса Тухеля. У такому надважкому матчі твоя команда забиває першою й контролює ситуацію. Адже особливої небезпеки від аргентинців ми до цього не бачили. І тут тренер вирішує сісти в дуже низький блок і майже без контргри намагатися зберегти рахунок. Та ще й руйнує той баланс, який тримався захисними замінами. Фактично англійці відкрили простір на флангах, особливо на проблемному лівому в захисті, звідки пішли постійні загрози. Компактність в оборонній роботі в англійської збірної зникла. Вони почали програвати позиційно навіть у власному штрафному майданчику, й звідси стільки небезпечних моментів біля воріт Пікфорда, який рятував як міг. Але й він виявився не залізним.
Ну й головна помилка: Мессі дали можливість спокійно приймати м’яч й робити все, що захоче. Там були знову великі сумніви стосовно офсайду в Ліонеля під час першого голу, але ВАР його не зафіксував. Та це вже не суттєво. Важливо, що він отримав свободу дій й чудово цим скористався, віддавши дві результативні передачі. Ну скажіть мені, як можна було допустити, щоб майже 40-річний гравець після удару в стійку МакКалістера був першим на підбиранні, отримав неймовірну кількість часу, щоб оцінити ігрову ситуацію й зробити навіс на голову Лаутаро Мартінесу, й чому його ніхто не зустрічав і не блокував? А де ж були всі ті шість захисників, які грали на останніх хвилинах?
Знаєте, можливо, команди вже втомилися, але такі помилки в матчі вищого рівня, чесно кажучи, дивують. Адже й гол англійців забито за елементарної помилки аргентинської оборони, коли просто не встигли за Гордоном, який набігав із глибини. Та для Аргентини захист – це велика проблема на турнірі, а Еміліано Мартінес вже не такий надійний, як раніше. Але вони витягують ці матчі за рахунок неймовірного характеру та помилок конкурентів, які зарано повірили, що їхні й захист упорається. Так було з Єгиптом, і так сталося з англійцями. Ну й не можна не відмітити заміни від Скалоні. Достатньо подивитися на того ж Лаутаро, який провів чудовий сезон в «Інтері», а тут виходить наприкінці матчів і робить свою справу. А Тухель повинен нарікати на себе, бо цей матч можна було виграти. Але знову спрацювала тенденція, що іноземний фахівець ніколи не вигравав ще чемпіонат світу.
Перед фіналом
– Якщо говорити про два матчі, які залишилися, то в бронзовому двобої залишається інтрига: які склади виставлять тренери й чи підуть бомбардири своїх збірних за званням найкращого голеадора. Мбаппе достатньо забити для цього один матч, адже Мессі обійшов його за кількістю результативних передач. У Кейна та Беллінгема також є шанси стати найкращим бомбардиром, але вони мізерні, адже їм потрібні хет-трики. Ну й тут не будемо скидати політичний аспект, враховуючи історичну давню ворожнечу між збірними Англії та Франції. Гадаю, без бою ніхто здаватися не буде. Хоча для Англії, мені здається, ця перемога більш важлива.
Ну а стосовно фіналу, то тут я б поставив 55 на 45 на користь Іспанії. В іспанців на один день відпочинку більше, вони все ж провели легший з точки зору досягнення успіху півфінал, менш енергозатратний. Іспанці більш збалансовані й грають у настільки інтенсивний футбол, що Аргентина може просто не витримати. До того ж команда де ла Фуенте виграє вже 37 матчів поспіль, й до абсолютного рекорду залишилося здолати саме Аргентину. Якщо іспанці позбавлять Ліонеля Мессі м’яча, то аргентинцям буде дуже важко. Та в будь-якому випадкумаємо побачити цікаву тренерську дуель й цікаву боротьбу.
Після фіналу
Як бачите, наш експерт Віктор Догадайло передбачив те, що англійцям перемога в матчі за третє місце потрібніша, й що Мбаппе виграє суперечку бомбардирів. Англія з Францією влаштували суто американське шоу з великою кількістю голів із хет-триком Сака, дублем та результативною передачею Мбаппе й підсумковою перемогою англійців – 6:4.
Стосовно фіналу наш експерт також не помилився. Хоча передбачити таке тотальне за грою домінування іспанців, коли суперники майже взагалі не переходили центр поля, була важко. Навіть Мессі за таких умов чергового дива не створив. Але аргентинці протрималися до додаткового часу, завдяки героїчним сейвам свого голкіпера Емі Мартінеса. Та втримати натиск у додатковий час команді Ліонеля Скалоні не вдалося. Єдиний переможний гол організували номінальні резервісти збірної Іспанії – Ніко Вільямс віддав, а Ферран Торрес забив. І цей єдиний влучний удар абсолютно заслужено приніс титул чемпіонів світу найкращій команді цього турніру – збірній Іспанії, яка переграла усіх найсильніших суперників.
Чи стане Кропивницький модерним містом?