Участь у всеукраїнському турнірі з ампфутболу «Elite CUP» у Черкасах для гравців і тренерів нашої команди, які роблять перші кроки на цьому нелегкому шляху, – це величезний досвід. «Сталеві орли» зустрічалися з більш досвідченими та майстерними суперниками, в яких є злагодженість та розуміння, як діяти на полі, як виходити із захисту та будувати власні атаки. І, судячи з відгуків наших суперників, кропивницькі хлопці багато в чому здивували їх та вразили. Для колективу, якій грав свої перші поєдинки на офіційному рівні, наші воїни дійсно показали непогану гру.
Як і в першому товариському матчі проти черкаського МФК «Дніпро», який, до речі, в цей день виграв обидва свої матчі у «Металіста 1925 – Незламні» (2:2 – основний час, 3:1 – по пенальті) та київської «Оболоні – Прорив» (1:0) й виборював перше місце, у стартовому протиборстві з ковалівським «Колосом» кропивницькі ампфутболісти пропустили три м’ячі, не вразивши ворота конкурентів.
А героєм цього матчу став наш воротар Сергій Остапенко, який демонстрував дива реакції, хоча й пропустив після сумнівного штрафного. І тільки травма руки змусила Сергія залишити пост номер один. Але його колега Олександр Ошурко також не підвів, зриваючи оплески на трибунах. До речі, перші два голи ми пропустили тільки після стандартів, що свідчило й про певну надійність захисту.
Про те, що наші герої прагнуть досконалості, свідчило те, що після стартового матчу вони виглядали так, наче програли фінал Ліги Чемпіонів. І довелося, в тому числі й мені, переконувати хлопців, що це лише початок, що так швидко, тренуючись лише з лютого на маленькому майданчику, з такими потужними ампфутболістами, за плечима яких декілька років тренувань та змагань, на рівних грати надзвичайно важко. Для цього потрібен час. Та певні висновки «Сталеві Орли» після цієї невдачі зробили.
Хоча хвилювання далося взнаки й на початку другого матчу проти команди «Дніпро – Честь», якій після поразки в стартовому турі також відступати було нікуди. І тому розпочали гру вони доволі потужно. І вже в дебюті Олександр Ошурко відбив важкий удар із близької відстані, але захисники не встигли завадити добиванню – 0:1. А згодом дніпряни, скориставшись позиційною помилкою нашої команди, збільшили свою перевагу – 0:2. Здавалося, що на куражі конкуренти просто дотиснуть недосвідчених візаві. Та тут декілька разів просто блискуче зіграв Олександр Ошурко. І ця впевненість передалася польовим гравцям. Підопічні Валентина Олійника вирівняли гру й стали діяти значно сміливіше та агресивніше.
Другий тайм цього протистояння став найкращим у виконанні «Сталевих Орлів» у їх поки що нетривалій історії. І тут ще обов’язково потрібно додати, що й наш третій голкіпер Віталій Онойко також дивував своєю надзвичайно холоднокровною грою. Він грамотно читав дії суперників, діяв на випередження та був непохитним на лінії. Але ж і його партнери вже більше йшли вперед, пресингували та відчули, що здатні проводити комбінаційні дії. І наче не було тієї фізичної втоми.
Для того, щоб остаточно переконатися у власних силах, кропивничанам не вистачало лише першого історичного голу. І він таки прийшов. І це була не випадковість. Наші хлопці виграли важку боротьбу в центрі поля, розіграли комбінацію в декілька дотиків і вивели на ударну позицію Михайла Белю. Промахнутися з такої відстані, коли перед гравцем кровиничан залишився лише голкіпер, він просто не мав права – 1:2.
Ну й ви розумієте, які емоції в самих кропивницьких ампфутболістів, тренерів та чисельної групи підтримки, куди входили дружини й навіть діти гравців, керівники КОАФ та представники генерального партнеру клубу – компанії «Файно», які відчайдушно вболівали за хлопців протягом усього турніру, викликав цей влучний удар.
Але ж апетит приходить під час їжі. І натхненні таким успіхом «Сталеві Орли» побігли відіграватися й змусили суперників серйозно нервувати. Та, на жаль, часу на цей фінальний штурм залишалося лише декілька хвилин. Правда, захопившись атаками, ми ледь не пропустили конрвипад. Та знову не підвів Віталій Онойко. Тож рахунок не змінився – 1:2.
Ви спитаєте, а чому стільки захоплення викликала поразка? Та тому, що потрібно було бачити щасливі обличчя гравців, які зрозуміли, що вони таки здатні отримувати насолоду від гри й дивувати себе й вболівальників. Та й оцінка фахівців із інших команд, які відзначали, що для першого разу це виглядало більше ніж пристойно, говорила про те, що за належних висновків та цілеспрямованої тренувальної роботи ця команда має гарні перспективи. Зокрема один із наставників київської «Оболоні–Прорив», легендарний Валентин Щербачов, який давно займається реабілітацією воїнів, відмітив, що з такою сміливістю, натхненням та бажанням «Орли» здатні високо злетіти в майбутньому. А наразі головне зберегти командний дух, налагодити взаємодію і отримати задоволення від самої гри.
І правда ж, що кожним новим поєдинком наша команда додавала. У третьому вже стиковому поєдинку проти суперників із київської «Оболоні-Прорив» кропивничани володіли ініціативою створювали реальні гольові моменти, не боялися більш досвідчених конкурентів. Та ось реалізувати свої стовідсоткові моменти Максим Оівчик та Руслан Беля не змогли. Чудово зіграв воротар «пивоварів». Це був той випадок, коли не забиваєш ти й забивають тобі. Маючи неймовірне бажання забивати, підопічні Валентина Олійника тричі «потрапили в полон». І прикро, що це ж були чи не єдині реальні загрози нашим воротам.
Цей неприємний рахунок 0:3 переслідує нашу команду. Із чотирьох зіграних матчів три завершилися саме з таким результатом.
Та, якщо подивитися на те, що грали ми з переможцями цього турніру – черкаським «Дніпром» у товариській зустрічі за тиждень до цього та вже на офіційному рівні проти срібних призерів «Elite CUP» з ковалівського «Колосу – Буревій», які є представниками еліти «Ліги Дужих», то для абсолютних дебютантів це не виглядає катастрофою. З колективами першої ліги все виглядало значно перспективніше. Але тут трохи не дотисли нічию з дніпрянами та не забили оболонцям, які зіграли на досвіді та використали супершвидкість своїх лідерів. Так що нічого страшного не сталося.
Як відмітив , підбиваючи підсумки турніру, головний тренер «Сталевих Орлів» Валентин Олійник, це неоціненний досвід, який надав багато інформації для аналізу та висновків. У нас же до війни лише один гравець реально грав у футбол. Всі інші навчаються практично з нуля. Фактично зараз аматори протистояли професіоналам. Звісно, що кропивницькій команді потрібні тренування в умовах, наближених до бойових, а не на маленькому майданчику, потрібно більше грати, потрібно шукати підсилення серед ветеранів, які додадуть якості в організації гри.
Звісно, хотілося хлопцям і тренерам виступити значно краще і є певне незадоволення результатами. Та це наразі відповідний реальний рівень наших можливостей. Найкращими моментами, на думку Валентина Олійника, були перші десять хвилин проти ковалівців, друга частина другого тайму з «Дніпром – Честь» та вся гра проти «Оболоні – Прорив», де, попри прикру поразку, хлопці вже грали першим номером і забагато створювали. Так що додому «Сталеві Орли» повертаються з позитивним налаштуванням і розумінням того, як потрібно рухатися далі.
Що стосується загальних підсумків, то третє місце посів «Металіст 1925 – Незламні», який розгромив «Дніпро Честь» – 7:1. А в фінальному матчі ковалівці були попереду 2:0, наче виглядали краще й мали шанси закрити гру до середини другого тайму. Але господарі спочатку скоротили відставання до мінімуму, а за дві хвилини до фінального свистка відновили рівновагу дальнім ударом – 2:2. Серію післяматчевих 6-метрових краще пробили черкащани – 3:2, які стали переможцями змагань.
На урочистій церемонії нагородження найкращим у кропивничан визнали Михайла Белю, який забив наш єдиний гол на цьому турнірі. Також пам’ятні подарунки отримали всі тренери, а Кубок – переможці, а медалі призери й всі учасники турніру.
Узагалі ж турнір пройшов на найвищому рівні в усіх організаційних аспектах. За що велика подяка черкаським ФК «ЛНЗ» та МСК «Дніпро». Ну й дякуємо нашій групі підтримки, яка створювала неймовірно емоційну атмосферу на трибунах. А «Сталевим Орлам» бажаємо зробити висновки й продовжувати свій політ від участі до перемог. Все одно ви – найкращі!
Чому так важко?