Друге повернення Мадонни

Мова йтиме про майстерно виконану копію картини італійського художника Рафаеля (1483 – 1520) «Мадонна і немовля із святим Іоанном». Вона надійшла до Центральноукраїнського обласного краєзнавчого музею в 1994 році у складі колекції Олександра Ільїна.

«Мадонна делла седжола» (така її справжня назва) – одна із майже пів сотні мадонн італійського художника епохи Високого Відродження. Разом із «Сікстинською мадонною» є найвизначнішим твором митця. Написані вони в один і той же час (у 1510-х роках) із однієї натурниці, довгорічної музи та коханої жінки – Маргеріти Луті. Остання найбільш відома під прізвиськом Форнаріна, яке розшифровується як булочниця. До речі, і значення її справжнього імені особливе та означає «перлина». Цей твір Рафаеля вибивається із усього ряду його творчого спадку і, за твердженнями дослідників, створювався ним без будь-якої участі учнів. Тому-то більшість із них визнають його вершиною римського періоду творчості художника. Написана картина на дереві, у форматі «тондо» із діаметром у 71 см та врахуванням спірального завитка у три із половиною кола – космічної будови зоряних систем Всесвіту. Основну роль у цьому відіграє колона із фіалою (відмінною рисою ренесансу), що розміщена ліворуч на першому плані картини.

Цікаво те, що «Мадонна делла седжола» із 1799 по 1816 роки пережила наполеонівський полон у Парижі та після розгрому Наполеона таки повернулася назад до Італії, у Палатинську галерею палацу Пітті у Флоренції. Вона мала величезний успіх і попит у копіїстів (гарно продавалася), які, починаючи ще із кінця ХVІ ст., створили масу її копій як у графіці, так і у живописі. Будь-яка книжкова глава з історії живопису Високого Відродження не обходилася без розміщення її репродукцій. Вона ж присутня й у картинних інтер’єрах інших маститих художників. У цьому усіх перевершив французький живописець Енгр, який п’ять разів задіяв її у своєму знаному сюжеті «Рафаель і Форнаріна».

Відомою у світі копією на міді з України завжди вважалася робота невідомого художника із Масандрівського палацу в Криму, який зараз захоплений росіянами. Ніби-то путіністам стало замало своїх, зокрема і так званої «шпалери» із царських покоїв на півночі у вітальні імені італійця Карла Россі. Усім, хто відвідував Крим, відома й розповідь про легендарну копію рафаелівської Мадонни із парадної приймальні у Лівадії. Ним не поступається робота невідомого художника із фондів обласного краєзнавчого музею, яка написана на полотні, в розмір трохи більший (на 3 см) за оригінал. Урочистості їй додає помпезна різьблена рама із позолотою у бароковому стилі, яка у деяких рисах суголосна із оригінальною.

Загадка про походження згаданої копії відкрилася нещодавно. Це стало можливим завдяки архіву краєзнавця, мистец­твознавця, журналіста та лауреата декількох премій Володимира Боська, який цього року відзначив свій 75-ий ювілей та почав передавати свої матеріали до музею. У них віднайшовся лист від вченого Фауста Нікітіна, який датований 10 липня 1983 року та розповідає про історію Картинної галереї у Кропивницькому. У цьому листі Фауст Васильович повідомляє і цікаву деталь – подарунок батька (вірогідніше всього у 1926 році) копії рафаелівської Мадонни Картинній галереї. Тепер стає зрозумілим і перебування цієї роботи у музеї до ІІ Світової війни, і зникнення її із музейних залів під час окупацій міста, і входження до депозитарію Олександра Ільїна для нас, які зараз живуть. Ніхто і не здогадувався про її наявність у колекціонера, тому-то Володимир Босько у 1980-х роках і не міг пов’язати отриману інформацію із теперішнім музейним експонатом. На час отримання музеєм цього твору вдруге інформація, як це не банально, просто призабулася.

Ще у листі Фауст Нікітін повідомляв про те, що цю копію твору Рафаеля придбав його дід (батько відомого юриста, українофіла та громадського діяча у нашому краї Василя Олександровича Нікітіна) на одній із п’яти Всесвітніх виставок у Парижі ХІХ ст. (можливо, у 1867, 1878 чи 1889 роках). Саме це і дає тепер нам можливість чіткіше визначати час її створення та припускати країну й руку досвідченого художника-копіїста з Італії, який її створив. Разом із цією картиною галереї був подарований і оригінал шведського художника «Моління про чашу Спасителя», який, за словами Ф. Нікітіна, викликав неабияке захоплення у відвідувачів. Доля цієї картини на фарфоровій основі і понині залишається невідомою.

Так трапилося, що із 2021 року в музеї зберігається і фотокартка першого власника копії роботи Рафаеля – колезького радника Олександра Петровича Нікітіна, коріння якого тягнуться до Полтави. Із досліджень Марини Долгих знаємо і про лейпцігський рояль Buther родини Нікітіних, що зберігся до наших днів. Зараз на ньому концертують учні та викладачі музичної школи № 1 імені Г. Г. Нейгауза міста Кропивницького.

Один із музейних закладів України у тому ж 2021 році отримав унікальну українську ікону ХІХ ст. за мотивами твору Рафаеля. Вона була передана нащадками родини старости церкви-усипальниці останнього гетьмана Кирила Розумовського у Батурині до Національного заповідника «Гетьманська столиця». Це ще раз стало вагомим прикладом поступу нашої держави до Європи, мистецтво якої здавна щільно було пов’язане із європейським Відродженням. І так хочеться, аби слова славетного імпресіоніста Огюста Ренуара «натомість опинився перед найзворушливішою, найціліснішою, найдивовижнішою та найживішою картиною, яку тільки можна уявити», занотовані ним у щоденнику в 1881 році із приводу огляду цієї роботи Рафаеля, хоча б трохи стосувалися і до представленого експоната із фондів нашого музею.

Павло Рибалко, заступник директора Центральноукраїнського обласного краєзнавчого музею.