Фактично ця колонка – продовження попередньої, її цілком можна було б назвати «Як ви дістали-2», але є нюанс. Ганебна політична криза, викликана міндічгейтом, – історія настільки тривала і багатосерійна, що, побачивши колись колонку під заголовком «Як ви дістали-35», ви просто проігноруєте її. А цього дуже не хочеться.
На відміну від класичного дуету «дурні і дороги», у нинішньої України три біди: війна, корупція і кадри. Здавалося б, найгірша з них – війна, але в реальності три наші біди, як три ефіопських стаєри, виступають однією командою і постійно міняються місцями. Зараз у «забігу» лідирує корупція, але її ось-ось змінять кадри.
Зміни в усіх гілках української влади конче необхідні, і це розуміють усі – і друзі, і партнери, і вороги. Так, час обрано вкрай невдало, але виходу немає – пити «Боржомі» вже запізно. Дві структури – Кабінет міністрів і Офіс президента – остаточно втратили довіру суспільства, а ще дві – президент і парламент – її сильно похитнули.
2019 року після виборів, якщо пам’ятаєте, було модно згадувати прем’єр-міністра Сінгапуру Лі Куан Ю з його легендарною фразою: «Хочете побороти корупцію? Почніть з того, що посадіть трьох своїх друзів. Ви точно знаєте за що, і вони знають за що». З великою натяжкою можна припустити, що Володимир Зеленський – приблизно на півдорозі до виконання поради творця сінгапурського дива. Чому з натяжкою? Тому що підозра – це ще не суд, а СІЗО – ще не строк.
При всій несхожості з п’ятьма попередниками №6 примудрився точно повторити їхні окремі провали. Особливо в кадрових питаннях. Чим в очах пересічних українців відрізняються Андрій Єрмак, Дмитро Табачник і Віктор Медведчук? Ті ж посади, ті ж функції, те ж зосередження влади в одних руках, дозування інформації і контроль за допуском до президентського кабінету. Та ж сама демонізація образу «тіні президента». І ті ж результати.
Показник кадрової неспроможності нинішньої влади – той факт, що за шість років кілька десятків топ-чиновників отримали підозри від правоохоронних органів. Ще стільки ж, якщо не більше, пішли по-тихому.
А почалося все, як у класичній філософській дилемі, з яйця. Того самого по 17 грн. Після гучного скандалу, який невміло намагалися зам’яти, пішов з посади міністр оборони, а його підлеглі, в тому числі два заступники, отримали підозри. Слідом за ними підозри отримали заступники керівників Мінагрополітики, Мінекономіки та Мінсоцполітики. На хабарі в розмірі 400 тисяч доларів взяли заступника міністра розвитку громад, територій та інфраструктури Василя Лозинського. Колишній глава МОЗ Максим Степанов 2023 року отримав від НАБУ підозру в розкраданні понад 450 млн грн. В цілому ж, за підрахунками руху ЧЕСНО, з 2019 року підозри оголошено сімом міністрам та сімом заступникам міністрів. Ймовірно, і Галущенко з Чернишовим могли стати просто черговими фігурантами розслідувань, які мають тенденцію до згасання. І якби в їхні справи не вляпався близький друг президента Тимур Міндіч, були б тепер десь в Іспанії або Швейцарії. А то й залишилися б на своїх посадах.
З цієї ситуації потрібно терміново виплутуватися. В першу чергу Володимиру Зеленському. Відмовчатися, відсидітися або перекрити всю цю ганьбу надважливими подіями (навіть роботою над мирним планом Трампа) не вдасться. Люди не забудуть й не вибачать. Найгірше рішення в умовах політичної кризи – нічого не робити. Але не менше шкоди від непродуманих, поспішних рішень, які можуть зруйнувати країну зсередини.
І ця сентенція стосується не тільки президента, а всього нашого політичного театру.
Для адекватних людей алгоритм виходу з кризи очевидний. В першу чергу – створення у Верховній Раді коаліції національної єдності. Потім – відставка Кабміну і доручення Свириденко (Шмигалю, Федорову – вибір є) сформувати новий склад Кабміну – технократичного (не політичного) уряду національного порятунку. І не потрібно боятися гучних слів на кшталт «єдність» і «порятунок» – нехай розуміють свою місію.
22-го року, на самому початку великої війни, я прийняв для себе і газети кілька принципових рішень, в тому числі:
– називати російсько-українську війну частиною Третьої світової;
– писати «росія» і «путін» з малих літер;
– всіх, хто так чи інакше краде бюджетні гроші у воюючої країни, вважати підвидом мародерів.
Чотири роки потому бачу, що частково помилився тільки в третьому пункті: всі, хто збагачувався на війні і крові українців, – не просто корупціонери, не тільки мародери, а й справжнісінькі зрадники, які поставили Україну над прірвою.
Зрадники: головна прем’єра осені