Антиквар із «Аполлона»

У багатьох детективах одним із головних персонажів є антиквар. Зазвичай в нього є свій антикварний магазин чи салон, до нього звертаються за оцінкою предмету, йому продають або в нього купують раритет, з ним консультуються. Є ще багато стереотипів, сформованих після побаченого в кіно чи прочитаного в книжках.

Ми познайомилися із сучасним антикваром Антоном Петушинським, що працює в салоні «Аполлон» на Пашутинській, і поставили йому кілька запитань.

– Антоне, ви антиквар чи колекціонер?

– Антиквар. В мене великий досвід, я цією темою займаюся з 1999 року. Колись стояв на ринку, скуповував старовинні речі. Намагався колекціонувати монети, ікони, але колекціонером не став. Мені подобалася тема старовини, вона азартна, міг трапитися якийсь раритет.

– На цьому треба знатися. Як ви цьому вчилися?

– По-перше, поїздки до Києва на зльоти колекціонерів. Коло знайомих з кожною поїздкою збільшувалося. По-друге, я навчався в Державній академії керівних кадрів культури і мистецтв, закінчив магістратуру. Маю кваліфікацію експерта-мистецтвознавця, оцінщика. А основне – це досвід.

– Як визначити, що предмет антикварний? Він має бути певного віку?

– Хтось вважає, що предмету має бути не менше 50-70 років. Для когось 30 років – це вже старожитність. Для мене антикваріат – це період до Другої світової війни.

– Що саме ви оцінюєте і купуєте?

– Багато чого. Це картини, ікони, монети, прикраси, книги, годинники, порцеляна, фотоапарати, нагороди, статуетки, іграшки, листівки, фотографії, меблі та інший антикваріат. Якщо потрібні спеціалісти специфічної теми, я до них звертаюся. Наприклад, хтось знається на античних монетах краще, ніж я, можу порадитися. Все я оцінюю безкоштовно. Якщо людину влаштовує ціна, і вона має намір продати, ми купуємо.

– Яка подальша доля предметів, які ви придбали? Що ви з ними робите?

– В «Аполлоні» на другому поверсі антикварна лавка. Будь-яка людина може тут придбати те, що їй потрібно або сподобалося. Часто приходять колекціонери, які збирають або книги, або фотографії, або ікони, або монети. В нашому салоні все це є. Іноді ми з ними обмінюємося предметами.

Багато речей ми доводимо до ладу, реставруємо. В нашому місті є чудовий реставратор, ми з ним співпрацюємо. В нас є скульптура, яку знайшли на металобрухті, вона була порізана болгаркою десь на сім частин. Це кінець дев’ятнадцятого століття. Спеціалісти її зібрали, поновили. Вона дуже красива.

– Все це ви вважаєте своєю роботою чи вам цікаво?

– Дуже цікаво. Дають річ на оцінку, мені така ще не траплялася, я починаю її вивчати, читати про неї, моніторити подібні речі. Якщо картина – дізнаюся все про художника, про його стиль, вивчаю і порівнюю його підпис.

– Судячи з фільмів антиквари часто пов’язані з криміналом.

– Не бачу в цьому сенсу. Зараз же все оцифроване. Припустимо, принесли мені Ван Гога з музею, він мені не потрібен навіть за сто доларів, коли його вартість сто мільйонів. Його знайдуть, і все це сумно закінчиться. Будь-яка така ситуація зазвичай закінчиться погано.

Траплялося в нас таке, що людина приносить предмет, каже, що він дістався йому у спадок. А потім знаходиться власник, підтверджує своє право, ми вимушені віддавати. Хоча з роками я навчився розпізнавати людей. Навіть по зовнішньому вигляду людини видно, де вона взяла раритет. З такими ми намагаємося не мати справи. І в нашому салоні встановлені камери відеоспостереження, це певний захист співробітників.

– Що вас вразило найбільше за 27 років роботи в цій сфері?

– Доволі часто щось вражає. Нещодавно трапився старовинний Будда XVIII століття. Це велика рідкість. Було таке, що людина знайшла скарб під підлогою будинку, принесла кілька золотих монет на продаж. В принципі, багато чого вражає.

– Чи існує спілка антикварів?

– Я заснував громадську організацію «Спілка майстрів України». Є багато планів щодо неї. Є сайт, на якому люди, які займаються творчістю, можуть безкоштовно зареєструватися, публікувати свої роботи і напряму спілкуватися з потенційними клієнтами. Хочу об’єднати якомога більше майстрів.