Проліт над літієм…

У зв’язку з енергетичною кризою, зокрема газовою, яка стрімко накриває Європу, Азію й далі по глобусу, а також сплеском на ринку випуску електромобілів, ініційованим відомим інвестором космічного рівня Ілоном Маском, виникли питання навколо покладів літію в Україні. Як відомо, літій називають одним з металів майбутнього, і хоча він найлегший в періодичній таблиці хімічних елементів, схоже, що в Україні його чекає важке майбутнє.

У Кіровоградській області ось уже рівно 10 років звучить тема освоєння Полохівського родовища літієвих руд, але, крім прийняття рішень обласною радою про надання дозволу на дослідження та їх оскарження, широка громадськість нічого про літієві справи не знає, а якщо й знала, то забула. Тим часом Ілон Маск заявляє, що для створюваної ним імперії по випуску електроавтомобілів йому буде потрібно 500 тисяч акумуляторів на рік, для чого не вистачить світових запасів цього металу. Ось вам шанс розпочати активне освоєння покладів нашого літію, які заховалися в надрах біля села Копанки Смолінської територіальної громади колись Маловисківського, а тепер укрупненого Новоукраїнського району.

Кон’юнктура, як кажуть, більш ніж сприятлива, адже тонна цього металу коштує 20 тисяч доларів США, а це родовище – найбільше в Європі. Проте скільки його в нас – невідомо, дані засекречені, але якщо Німеччина декларує свої найбільші на континенті запаси на рівні 2,7 мільйона тонн, то в нас має бути ще більше. За світовими мірками це небагато, оскільки найбільші запаси, близько 50 мільйонів тонн, зосереджені в Південній Америці, але, помноживши вартість тонни літію на кількість тонн, ми розуміємо, яке щасливе життя очікує на мешканців села Копанки та всієї Смолінської громади, якщо там збудують літієву шахту.

Мабуть, ще щасливішими мріють бути розробники родовища, а цим, наскільки нам відомо, у нас займається ТОВ «Укрлітійвидобування», яке в позаминулому році успішно відбило атаки столичної прокуратури на предмет незаконного отримання спецдозволу від Держгеонадр на дослідно-промислову розробку. Шостий апеляційний адмінсуд Києва постановив, що все було по закону. Цікаво, що фірма, яка в перспективі може оперувати захмарними ресурсами, була заснована в 2011 році, зареєстрована в Малій Висці й має статутний капітал… 10 тисяч наших грошей. Наразі кінцевий бенефіціар – громадянин чи то Єгипту, чи то ОАЕ, але якщо погортати офіційні сторінки реєстраторів і спеціалізовану пресу, то в документах і повідомленнях трапляються знайомі прізвища – Табалов, Новінський, Фірташ, Азаров, Аваков та інші. Причому пишуть, що людей Авакова не допустили до літієвого пирога, уявляєте рівень впливовості зацікавлених осіб? Цікаво, що, судячи з розміру статутного капіталу, зацікавленість таких персон має бути чисто символічною, але частки активів постійно переходять з рук в руки. За останніми повідомленнями, 10% нещодавно перейшло львівському бізнесмену Кривецькому, якого назвивають споснором ВО «Свобода» – як бачимо, тема цікава для представників усього спектру українського політикуму та бізнесу. За які насправді гроші купують-продають – нам невідомо, але при таких перспективах справи явно не за 500 гривень, саме стільки вніс у статутний капітал один з засновників, який і продав свою частку в цьому бізнесі.

Свого часу скандал виник і навколо території над покладами, а це 120 гектарів, які отримали 60 мешканців Києва та області, кожному по 2 га. Зараз усі ці ділянки начебто сконцентровані в одних руках, очевидно, у руках найголовнішого в «Укрлітійвидобуванні».

Враховуючи перспективу родовища, часу на розкачку начебто й не залишилося, бізнесмени мали б терміново зайнятися розробкою стратегічного напрямку, який не соромно показати навіть Ілону Маску, але що відбувається на місці, найкраще знає староста села Копанки Олег Чумак.

– Нічого такого поки що не відбувається, але турецька компанія в грудні минулого року розпочала буріння свердловин, і працювали десь до березня цього року. Вони відправили зразки за кордон для підтвердження запасів. Казали, що результати будуть готові через кілька місяців, після чого 4 або 5 бурових будуть працювати, щоб визначити місце будівництва шахти чи розташування шахтних споруд. У нас діє угода про соціальне партнерство, у минулому році нам надали 80 тисяч гривень на придбання будівельних матеріалів, ми в цьому році встановили дитячий майданчик приблизно на таку суму. До свят допомагають продуктовими наборами, ось готуємось відзначити Покрову, будуть подарунки для учасників АТО.

Щодо землі, то нам провели процедуру відшкодування від втрати земель сільськогосподарського призначення, які перейшли для промисловості, на рахунок сільради прийшло близько 600 тисяч гривень, але це цільові кошти, які можна використовувати лише на вирішення екологічних проблем, ці кошти після утворення Смолінської громади, куди ми входимо, – на рахунках громади. Частина земель резерву були підготовлені для компенсації деяким власникам тих 60 ділянок. Проєкт використання Смолінської шахти для розбудови літієвого виробництва поки що в силі, адже для шахти потрібні будуть спеціалісти, залізниця й так далі. Зараз іде паперова чи організаційна робота, але шахта нам потрібна, як повітря, бо село потроху занепадає, населення все менше, дітей возимо в смолінську школу.

Отже, на Полохівському родовищі щось таки відбувається, але не такими темпами, як нам хотілося би, оскільки буріння свердловин може бути нічим іншим, як апробацією, тобто перепровіркою запасів, яку можна було зробити й по наявним геологічним картам. Очевидно, така розвідка має продемонструвати майбутнім покупцям чи інвесторам рівень достовірності та серйозність намірів «Укрлітійвидобування». Можливих варіантів розвитку декілька – залучення іноземного інвестора для будівництва шахти, але це справа марудна та відповідальна; продаж права власності або залучення коштів держави – українське законодавство легко може зреагувати на побажання лобістів і змінюватися в потрібному напрямку, причому в турборежимі. Головне, щоб в результаті шахту таки побудували, люди отримали роботу, а територія – імпульс до розвитку.

На літієву шахту дуже розраховують мешканці Смоліного й навколишніх сіл, бо Смолінська шахта свій рудно-урановий потенціал практично вибрала, тому гірники могли б стати учасниками будівництва нової шахти та її експлуатації. Проте не потрібно відкидати й варіант використання Смолінської шахти для розробки літієвого родовища, до якого з десяток кілометрів. Голова Смолінської громади Микола Мазура вважає, що перспективи будівництва нової шахти після підтвердження турецьких геологів є, але не впевнений, що справа просувається достатньо швидко:

– Селищна рада зацікавлена в тому, щоб роботи розпочалися якомога швидше, тому що на фоні затухаючої Смолінської шахти для нас це дуже важливо, це інвестиції, це надходження в бюджет та інші чинники. Але використання шахти в якості базового майданчика, мабуть, неможливе, бо це державне підприємство, а тут – приватне. По-друге – відстань. Хоча робоча сила та спеціалісти в нас є. Можливо, на перешкоді стане наш державний бюрократизм, який не дасть приватному бізнесу розвивати справу. Нам поки що по соціальній сфері нічого не обіцяють, крім запевнень у співпраці, і ми цим задоволені, бо в Законі «Про основи містобудівної діяльності» вилучили ст. 40 про пайову участь у створенні та розвитку соціальної інфраструктури, щоб не відлякувати інвестора. Будемо дивитися, але сьогодні ми розуміємо, що проєкт перебуває на початковій стадії, тому ніяких соціальних вимог не ставимо.

Отже, варіант використання Смолінської шахти для видобутку літію не педалюється, але досвідчені гірники кажуть, що при бажанні питання можна вирішити позитивно. Для прикладу, уранову руду для збагачення возять за дві сотні кілометрів, а до літієвої руди з Смоліного рукою подати. Використання Смолінської шахти було по-хазяйському правильним, це вплинуло б на розвиток селища, яке селищному голові вдалося втримати на належному рівні. На новозбудованій шахті має працювати близько півтисячі працівників, але при використанні сучасних технологій кількість людей може бути й меншою. Потрібно зважати, що смолінські геологи теж причетні до літію, оскільки точні дані про запаси та залягання літієвої руди були зроблені ще багато років тому фахівцями ГРЕ-47, а радянська геологорозвідка видавала дуже точні дані – перевіряти немає потреби. Це відомо смолінським гірникам – де були вказані уранові рудні тіла – «лінзи», там їх і знаходили. Люди вважають, що держава мала б активніше втручатися в розвиток стратегічної галузі, навіть боротися за право займатися розробкою таких родовищ, бо це – державна власність.