З припискою: написаному – не вірити

Усі події та персонажі вигадані, будь-які збіги випадкові – таких приписок не зустріти в авторських передмовах до літературних творів, які є плодами бурхливої уяви письменників. А от колишній високопосадовець МВС Денис Фомічов, змалювавши в своїй книжці «Поцілунок Іуди» цілком реальну історію – як українські правоохоронці спільно із закордонними колегами розшукували картину Караваджо, викрадену 2008 року з Одеського музею західного та східного мистецтва, – попередив в анотації: його повість – це вигадка від першого до останнього слова. Чого саме побоювався, вдаючись до цього застереження, про події, які лягли в основу сюжету, а також навіщо йому письменництво, Фомічов розповів нещодавно кропивничанам, які прийшли в бібліотеку імені Чижевського на презентацію його книжки.

Розпочав з короткої автобіографії: 46 років, родом з Миколаєва, починав правоохоронну кар’єру в 1990-х в «спецназі» внутрішніх військ, 10 років працював у службі протидії економічним злочинам, закінчив службу 2015-го заступником начальника управління кримінальної розвідки МВС. Брав участь у розшуку картини Мікеланджело Караваджо «Поцілунок Іуди, або Взяття Христа під варту».

– Система сигналізації в музеї була трохи слабшою, ніж в тютюновому кіоску, – описав літератор порядки в Одеському музеї західного та східного мистецтва до того, як у липні 2008 року звідти зникла картина великого італійця. Також зазначив: – У сусідньому залі висів «Святий Лука» Гальса. Чому його не вкрали – загадка.

Звісно ж, Денис Фомічов згадав радянський кінотрилер «Повернення святого Луки» – про те, як у 1970-і роки було викрито злочинців, які вкрали полотно Франса Гальса з виставки в московському музеї.

Що стосується шедевру Караваджо, його розшукано в Німеччині. Картину понівечено – її складали вшістнадцятеро й везли в нутрощах автомобіля.

Замовник злочину – приватний колекціонер. Та, за словами Фомічова, зникнення картини спричинило такий великий резонанс у світі, що замовник відмовився брати її у виконавців. Власне, через це ті й попалися. У розшуку картини брали участь співробітники поліцейських та розвідувальних органів вісьмох країн.

– Моя роль у цьому – достатньо скромна, – запевнив автор книжки, хоча з інших його висловлювань випливало: саме він, таємний міліцейський агент, втерся в довіру до злочинців, став нібито одним з них і врешті-решт викрив їх. Також Фомічов зауважив: йому прикро за колишніх співробітників, які з ніг збивалися, два роки розшукуючи картину, і яких не винагороджено по заслугах. Неувага суспільства до правоохоронців і героїзація в масовому мистецтві злодіїв у законі та інших бандитів й спонукали його до написання книжки.

Це – четверта презентація повісті, у перших трьох (під егідою Міжнародної поліцейської асоціації!) брали участь прототипи персонажів – і злодії (вони, провівши пів року під вартою, вийшли на волю й чекають завершення суду, який затягнувся в Києві на десять років), і ті, хто їх викрив.

– Під кінець презентацій обидві сторони частувалися разом шампанським. Це був соціальний експеримент – як сторонам конфлікту не залишитися ворогами на все життя.

На запитання, хто ж вони – підсудні у справі про крадіжку картини Караваджо, Фомічов відповів:

– Професійні злодії. Ні разу не попадалися раніше. Дуже опосередковано пов’язані з організованою злочинністю. Багато років займалися крадіжками. Їх судять не тільки за крадіжку картини Караваджо.

За словами Дениса Фомічова, у цій справі видно й російський слід. Тому, коли полотно розшукали, Ермітаж і репетував: «Підробка!».

У тому, що картина – справжня, Фомічов впевнений «на 128 процентів» – є відповідні висновки спеціалістів. Її реставровано, але в музей Одеси ще не повернуто – правоохоронці не віддають як речовий доказ до завершення суду.

На запитання, з якою метою зроблено застереження «Усі події і персонажі вигадані», Фомічов відповів, що його непокоїла стаття Кримінального кодексу про розголошення державної таємниці. Хоча інформація про його таємну місію була опублікована на… сайті МВС, яке тоді очолював Луценко.

– Ми розшукали картину в червні 2010-го, а наступного місяця на сайті МВС з’явився наказ про те, що мені за участь у спец­операції з розшуку полотна Караваджо присвоєно позачергове звання. Серьожа Князєв – він тоді начальником карного розшуку Київської області був, потім очолював Національну поліцію – одразу мені зателефонував: «Приїзди, на дачі в мене поживеш». – «Я все життя на дачі в тебе житиму?» Не знаю, читали бандити той наказ чи ні. А коли спецоперація тільки починалася, Юрій Віталійович на брифінгу в МВС на запитання журналіста про успіхи міліції в розшуку картини Караваджо відповів: «Все нормально, мы внедрили сотрудников в банду».

Геніальним письменником Денис Фомічов себе не вважає й у творчі спілки не вступає. Про «Поцілунок Іуди» каже: всього-навсього хороша белетристика.

– Коли я тільки почав працювати над повістю, показав написане письменнику-професіоналу. Той сказав, що це – маячня, і порадив не займатися цим.

І все-таки Фомічов завершив повість, видав своїм коштом, тепер продає. Каже, на цьому можна заробляти. У планах – написати книжку про хабарництво в судах. Сподіваємося, й вона вийде із припискою, що написане слід сприймати як чисту вигадку.