Його називали Космосом

Звання «Герой України» присвоєно посмертно нашому земляку Андрію Норову. 44-річний офіцер поклав голову, захищаючи Україну від російських загарбників.

Андрій Норов народився у Кіровограді 6 червня 1977 року. Навчався у школі №1. Здобув вищу економічну освіту. 2002 року перебрався в Київ. Брав участь у Помаранчевій революції та Революції гідності. З 2016 року він – у Збройних Силах України. Воював на Донбасі. Коли Росія почала повномасштабне вторгнення, знову потрапив на передній край. Загинув 13 березня на Київщині. Поховали Героя у Кропивницькому. Зосталися без сина мати, без чоловіка – дружина, без батька – двоє дітей. Дочці – 15, синові – 23.

– На жаль, тільки після смерті Андрія я дізнався, що він – земляк, – розповів «Україні-Центр» киянин Микола Ратушний, який разом з Норовим воював у зоні АТО, а нині очолює благодійний фонд «Крапля до краплі». – Я ж – з Богданівки Знам’янського району. На війні не було можливості спілкуватися душевно. А коли трапляється непоправне, задумуєшся і розумієш, яка це величезна втрата. Мені за честь, що я і Космос – земляки.

«Космос» – це про Андрія Норова. На запитання, чому його так називали, Микола Ратушний відповідає:

– Я в батальйон прийшов шістнадцятого року, заступником командира. Андрій уже служив, солдатом. Його усі називали Космосом. Я не цікавився, чому. Сказати, щоб Андрій мріяв про космос, – ні. Мабуть, через те, що душа в нього зоряна. Від нього ішло тепло. Притягував до себе.

За словами Ратушного, Норов у побуті був тихим, спокійним, а в бою – надійним і міцним.

– Надійний на сто відсотків. Людина-залізобетон. Поряд з таким солдатом відчуваєш себе захищеним.

З огляду на ці чесноти Норову дали звання сержанта, призначили командиром роти вогневого забезпечення.

– Це було в сімнадцятому чи вісімнадцятому році. В роті – і мінометний взвод, і гранатометний… Рота висувалася на проблемні ділянки. Наприклад, запобігти ворожому прориву. Космос правильно розставляв бойові розрахунки. Грамотно робив це, без дурного фанатизму. З таким командиром можна йти в атаку впевненим, що тебе не вб’ють. Заступником командира батальйону Андрія призначили пізніше, коли мене вже комісували , за інвалідністю. Загинув він капітаном.

– Я вважав Андрюху своїм другом, – розповів Володимир, який воював на Донбасі в одному підрозділі з Норовим. – За чотири роки Андрій виріс від рядового до заступника командира батальйону, це – серйозна посада. Андрій особистим прикладом показував, як треба діяти – чи то зброю застосовувати проти ворога, чи то колоди тягати. Коли в Світлодарці у нас не вистачало бійців, він виконував обов’язки і командира роти, і рядового.

За словами Володимира, на війні така стрімка кар’єра, як її зробив Норов, – нормальна річ:

– У таких умовах працює природний відбір. Мудаком бути – нецікаво.

Про довоєнне, цивільне, життя друга Володимир не став розказувати:

– Не маю права розголошувати. Спитайте його рідних.

Обов’язково поговоримо з ними при першій можливості.