З війною без війни

09:40
1146
views

Ніколи не забувайте, що тили мислять себе фронтами. 

Станіслав Єжи Лец

 

Важко, навіть якось нечесно, писати про події на передовій, перебуваючи у тиловому місті. Залишимо це воєнним кореспондентам та небагатослівним свідкам. І поговоримо про різні аспекти життя в тилу.

Насамперед треба підтвердити правильність слів Еріха Марії Ремарка: так, воїни, які потрапили з передової в «тихі місця», відчувають сильний дискомфорт від того, як безтурботно поводяться оточуючі. Не виконують команд, не окопуються, гуляють юрбами, дуже голосно спілкуються, годинами просиджують у переповнених кафе. Ніби війни зовсім немає…

І проблеми в нас, тилових, докорінно відрізняються від фронтових. Ось одна з останніх – зникла з магазинів сіль. Народ метушиться, перешіптується з продавчинями, купує втридорога й тягне, тягне, тягне.

Спеціально хочу звернутися до своїх однолітків: дівчата (тобто бабусі), ну ми ж з вами вчили в школі – людині на день потрібно п’ять грамів солі. Усього п’ять! Самі підрахуйте, на скільки днів вам має вистачити пачки. Ми ж не олені – сіль лизати? Навезуть її з Польщі чи Німеччини за місяць – лежатиме. Дорожче, звичайно, але на своїх 5 г на день грошей вистачить.

Аналогічно з бензином. Його вже везуть з Європи. Нові бензовози – як іграшкові – на всіх дорогах. Ціна, щоправда, європейська, на відміну від наших зарплат. Але подивіться, які величезні черги до заправок, – тобто народ купує. Цікавий нюанс: у цих чергах  – переважно бюджетні машини, крутих тачок зовсім не видно, де вони заправляються, цікаво?

А ще цікаво: ковід – він є чи його війна вбила? Не повірите, з 1 червня знову карантин продовжили. Навіщо? Бюджетні бабки ділять – іншого пояснення в мене немає.

Незважаючи на карантин, народ маски носити перестав сам, без цінних вказівок міністра Ляшка. На тих, хто доношує накопичені запаси, дивляться як на потенційних шпигунів – від кого обличчя ховаєте? Інколи повідомлення: помер 94-річний чоловік від ковіду. А міг би жити та жити… І з бустерами 2-3 рівнів що робити? Іти чи не йти? Іти, звісно, – треба ж рідну медицину підтримати. А то знову їх на мінімалку переведуть. До наступного разу.

До речі, напасті, згідно з біблійною історією, повинні йти одна за одною: типу, ковід закінчився – війна почалася. А тут на нашу голову поза всякою чергою мавпяча віспа з’явилася! І вже розповзається по всьому світу. Але тим, хто народився до 1980 року, ця гидота не страшна – ми надійно щеплені радянською вакциною. Навіть ті, хто зараз декомунізацією в тилу активно займається. А ті, кому менше сорока і радянської вакцини не пробували, – будьте обережні.

Ще одна прикмета фронтів у тилу: релігійні війни за парафію. Ну, начебто це не моя справа, та й ніхто не питає, але висловлюся, хоч і не тієї конфесії. Так от, у нашій нинішній ситуації все, що ще зберегло в назві слово «московський» або «російський» (патріархат, вулиця, горілка, ковбаса, сир тощо), треба негайно ліквідувати або як мінімум перейменувати. І робити це спокійно, впевнено, без істерик та вандалізму.

А то що тільки нашим тиловим активістам на думку не спадає! Днями на сайті президента України зареєстрували петицію, в якій просять Володимира Зеленського заборонити аборти у країні. Мовляв, гине генофонд нації та за кордон валить. Хлопці, не лізьте краще в жіночі справи, вам же гірше буде.

І наостанок – про наболіле. Ви звертали увагу, як багато на наших вулицях з ранку до ночі вештається молодих хлопців і чоловіків? Їх стало на порядок більше, чи це мені одному здається? На ринку, за столиками кафе, у супермаркетах, у дорогих авто. А воює тоді хто? Сільські дядьки та міські роботяги?

Мені пояснюють: мовляв, не вистачає для них озброєння, обмундирування та грошей на утримання. Цілком можливо, але тоді давайте швиденько відтворювати ДТСААФ (Добровільне товариство сприяння армії, авіації та флоту) і вчити тилову молодь із кавовими стаканчиками, як Батьківщину захищати. А заразом – і як любити.