«Не розводити руками, а знайти можливість»

Після абсолютно вбитої знам’янської об’їзної дороги Олександрія здалася містом зі старої Європи, а не з нової України. Нормальні дороги, доглянуті парки та море квітів. Про війну нагадувала лише велика кількість чоловіків у формі на вулицях та сигнали повітряної тривоги.

Наша розмова з мером Олександрії розпочалася з невеликої екскурсії містом – по ходу Сергій Кузьменко перевірив, як йдуть роботи в Театральному сквері та зазирнув у величезний намет ЮНІСЕФ на площі Соборній, де юрмилися батьки та носилися діти.

– У це важко повірити, але вже чотири місяці триває війна…

– Так, і мені було важко повірити в те, що це стало можливим у нашій країні, у теперішній час, що це не страшний сон, а реальність. Війна змінила наше життя, змінила наші завдання, зламала купу планів, перевернула світогляд багатьох, у тому числі й мій. Але ми сьогодні підтримуємо одне одного ще з більшою силою й відчуваємо єдиний національний дух.

І коли ти пройшов етап несприйняття того, що відбувається, усвідомив реалії, тоді розумієш, що треба жити далі й робити те, що можеш і вмієш. Ми виконали величезну роботу – і фінансову, і організаційну, і емоційну для того, щоб сьогодні Олександрія жила. Наші воїни, Збройні сили України, дали нам можливість працювати. А про те, що ми зробили для них, для фронту й для Перемоги, розповім після Перемоги.

– Перший шок від війни пройшов. Усі інститути влади працюють, і парламент також. Яких змін до законів і ухвалення яких нових законів потребує місцеве самоврядування?

– Я стою на позиції, що і українці, і влада, у тому числі місцеве самоврядування, – усі повинні бути об’єднані, тому не говоритиму, хто що не виконав, бо кожен зробив те, що міг, або те, що вважав за потрібне. Можу тільки подякувати уряду України, адже сьогодні люди старшого покоління отримують пенсію, лікарі та вчителі – заробітну плату.

– Як працює депутатський корпус Олександрії? Чи всі на місці?

– Двері міської ради відкриті. Так, у нас заходи безпеки вживаються, але містяни можуть вирішити свої питання, а депутати – проводити робочі консультації, наради й публічні сесії. Ми, звісно, орієнтуємося на сигнали повітряної тривоги, але працюємо.

Багато ресурсів перенаправили з фонду розвитку на соціальні напрямки. Наприклад, виділяли кошти на підтримку лікарів, щоб вони своєчасно отримували заробітну плату, а також на підтримку вчителів, бо скоротилася освітня субвенція. Крім того, кошти йдуть і на Збройні сили та нашу територіальну оборону. Депутати ці ініціативи підтримують, бо зараз це найголовніші питання.

– «УЦ» постійно публікує матеріали про біженців, у яких вони не тільки дякують містянам та владі за прихисток, але й нарікають на різні негаразди. А що можете сказати про гостей, чи завжди їхні претензії справедливі?

– Не чув претензій до влади Олександрії. Очевидно, що є люди різних можливостей і характерів, але вважаю, що Олександрія та олександрійці – дуже гостинні для тимчасово переміщених осіб. Вони або отримали соціальне житло в наших гуртожитках, у дитячих садках, або винайняли квартири. Близько десяти тисяч людей зі сходу країни живе сьогодні в Олександрії. Спочатку міська влада, а потім мій Благодійний фонд «Турбота» сто днів безкоштовно готували для переселенців гарячі сніданки та обіди (відомий факт, що на це пішли мільйони гривень, міський голова витратив і власні кошти – більше пів мільйона гривень. – Ред.). Мою ініціативу, що переселенців варто перший час годувати, підтримали компанія «АгроВіста» та депутат міської ради Андрій Давидовський. Таким чином близько семисот людей протягом ста днів мали сніданки й обіди.

Міська влада продовжує налагоджувати співпрацю з різними міжнародними організаціями, які у воєнний час надають вагому підтримку місту. Я особисто мав зустрічі з їхніми представниками, ми спільно з ними провели велику роботу.

Нам вдалося організувати спів­працю з ООН, ЮНІСЕФ, «Лікарі без кордонів», World Central Kitchen, Федеральним Агентством Сполучених Штатів Америки з міжнародного розвитку (USAID).

ООН завезла 160 тонн вантажу для харчування переселенців. Близько семи тисяч людей отримали продуктові набори по 17 кілограмів.

Організація World Central Kitchen вдруге надає нам допомогу по 2600 продуктових наборів.

Незалежна міжнародна медична організація «Лікарі без кордонів» провела навчальні тренінги для лікарів та військових, а також завезла медикаменти.

Нашому місту пощастило, адже з USAID ми маємо меморандум, згідно з яким отримали близько 6 мільйонів гривень. На ці кошти агентство придбало побутову техніку – холодильники, телевізори, мікрохвильові печі, які ми передали у гуртожитки та дитячі садочки, де зараз проживають переселенці.

ЮНІСЕФ облаштувало на площі Соборній мобільну дитячу точку «ЮНІСЕФ Спільно», а організація USAID планує встановити дитячий спортивний майданчик.

Вважаю, що ми добре зробили свою домашню роботу – прихистили, нагодували, одягли й залучили світові організації, які допомогли нам підтримати переселенців.

– Ви казали, що міська рада переформатувала бюджет.

– Так.

– Але в багатьох сусідніх містах з’явилися сліди занепаду. Комунальним службам катастрофічно не вистачає грошей. В Олександрії – зовсім інша картина. Місто – в абсолютному порядку. Навіть є такі локації, де зараз ведеться робота над новими проєктами.

– Ну от дивіться, у вівторок відзначаємо День Конституції. Відзначаємо, а не святкуємо, бо настане час, коли зможемо святкувати, а поки відзначаємо. І в цей день в Олександрії на наші вулиці виїдуть сучасні європейські нові автобуси. Хтось скаже, що під час війни говорити про це не дуже коректно, але я говоритиму саме під час війни, тому що коли не робити це й не говорити, то є питання: «Так за що ж ми тоді воюємо?» Таку ж відповідь дав великий Вінстон Черчилль, коли його запитали, чи не багато під час Другої світової війни виділяється коштів на культуру та освіту. Сьогодні наші хлопці гинуть, щоб нашим дітям краще жилося. Хтось виконує свою роботу й захищає країну, а ми робимо свою справу та даємо новому поколінню нові знаки, нові сигнали. Показуємо родинам захисників, яким буде життя після Перемоги. Сьогодні показуємо, яке можемо будувати майбутнє, щоб вони вже зараз розуміли, за що бореться Україна.

Ви бачили, що ми справді велику увагу приділяємо тому, щоб місто було прибране, квітуче, охайне. І площа Соборна, і Театральний сквер, який ми нещодавно відкрили, щоб олександрійці могли там відпочивати, – це знов-таки те, яким повинне бути наше місто.

Ми не виняток, зрозуміло, сьогодні не можемо витратити бюджетні кошти ні на що, окрім захищених статей. Але наше завдання – не розводити руками й казати: «Ну що ми можемо зробити? Війна», а знайти можливість. Я переконаний, що нашому місту треба робити потужні кроки в напрямку міжнародної співпраці, нам потрібні креативні люди зі знанням мов і вмінням швидко знаходити комунікацію з закордонними партнерами, вмінням презентувати місто. І наша мета очевидна – збудувати європейське місто, комфортне для життя.

– І наостанок. Вам чи не щотижня доводиться брати участь у похоронах олександрійських героїв. Чи можна якось звикнути до цих втрат? Як знайти правильні слова?

– Очевидно, що неможливо до цього звикнути, для мене особисто це щоразу – трагедія. Я знаю кожного поіменно, знаю, скільки в кого дітей, скільки їм років, знаю, як звати їхніх батьків чи дружин… Ми переживаємо біль разом із ними. І його неможливо ніякими словами забалакати.