На День Незалежності центр Кропивницького прикрасив мурал, присвячений цьому святу – стінопис заввишки 27 метрів. На картині зображена українка – Україна з синьо-жовтим прапором через плече, яка запалює вогонь. «Там є напис про те, що я вкладаю у цю роботу, – говорить автор твору, художник Олександр Брітцев. – Україна – це свобода, незалежність, незламність, воля й прагнення до демократії».
«УЦ» поспілкувалася з митцем, який зараз мешкає на Кіровоградщині, звідки коріння його дружини.
– Чому ви зобразили Україну як Статую Свободи у Нью-Йорку? Трохи прямолінійна аналогія для когось.
– З огляду на те, що сьогодні відбувається, мені так це бачилось. Свобода для нас зараз головне, незалежність, воля. Тому такий вийшов образ. Колись у Донецьку, коли було нормально, я створив з друзями на набережній Кальміусу фантазію, так би мовити, на тему жовто-блакитного прапора довжиною у 120 метрів. Кожна нова робота – новий задум.
– Як довго працювали над муралом?
– Два тижні. Це дуже швидко, зазвичай процес триває довше. Але терміни піджимали, тому доводилося працювати швидко. Та мій великий досвід дозволяє таку роботу.
– Скільки балончиків з фарбою пішло, пам’ятаєте?
– Аякже! Рівно 200! Це не так багато. Наприклад, у Дніпрі я створив роботу на шістнадцятиповерхівці, так там пішло більше 600 балончиків.
– Давно по стінах малюєте?
– Ще з тих часів, коли ніхто не чув слово «мурал». Почав ще у шкільні роки в Донецьку, де народився, тоді це називалося «графіті», незалежно від розмірів. Приємно було, що, побачивши десь мої «проби пера», прогресивний директор нашої школи дозволив мені прикрасити одну із стін. Захоплення переросло в професію: я закінчив художню школу, потім художнє училище в Донецьку, потім Академію дизайну та мистецтв у Харкові. За чималий час моєї роботи в такому форматі я зробив вже кілька десятків муралів у багатьох містах.
– Велика різниця між звичайним станковим живописом і стінописом?
– Звісно, масштаб накладає багато своїх моментів. Зі стіною простіше у тому сенсі, що тут пропрацювання деталей не таке, як у картині на полотні, простіше. Важливо, аби картина «читалася» здалеку.
Ну й мені складніше, ніж декому, бо я не переношу фото на стіну, я створюю унікальну картину. З фото все простіше, робиться розбивка на квадрати, але це не моє, я ціную творчість і якість.
– Є пропозиції щодо подальшої співпраці, нових робіт у Кропивницькому?
– Так, і багато. Крім того, мені пропонують роботу в Києві та на Західній Україні, але я вирішив поки обмежитися Кропивницьким. Зараз йде підготовчий процес, обговорення, розробка кошторисів, це не такий швидкий процес, але він іде.
Як для міста у самому центрі України, у вас такого роду творчості дуже мало, тому роботи вистачить.
– Вже після відкриття муралу у вас відкрилася ще й виставка робіт в Олександрівці.
– Так, спільно з Неллі Кірман ми презентували виставку під назвою «Військовий стан», 13 робіт. Усі вони, як зрозуміло з назви, створені нещодавно, навіяні відомими подіями. Усі створені в Бірках, де ми живемо. Не думайте, що там тільки воїни чи розриви снарядів. Ні, є й натюрморти, і пейзажі, але всі вони навіяні війною, на жаль, і це помітно. Я б краще малював пшеницю, поля пшениці, з якими в мене завжди й асоціювалася Кіровоградщина.
Про призначення / поновлення виплати пенсії особам, які виїхали з тимчасово...