Воювати й співати

Дізнавшись, що у Катеринівці, селі під Кропивницьким, виступатиме бард Володимир Бурко, я вирішив, що не можна знехтувати такою нагодою побачитися з давнім приятелем, який з весни – у ЗСУ. У Катеринівці застав ще й одного відомого гостя – артиста обласної філармонії Владислава Бурагу. Владислав нині теж – військовослужбовець. Обох запросив у Катеринівку тамтешній вчитель Сергій Вітряченко, також мобілізований. Від пісень Володимира Бурка – про теперішню війну, на початку якої, 2014 року, загинув його син Євген, – жіноцтво плакало. Усіх зачарував своїм баритоном Владислав Бурага, він співав про Україну, про її захисників. Місцеві аматори теж постаралися.

– Немає чого тобі розказати. Я ж не на передовій, – спробував ухилитися від інтерв’ю Володимир Бурко. Але я наполіг. Перше запитання до Володі: як потрапив у військо?

– 26 лютого отримав повістку. У нас, у Новій Павлівці (село в Кропивницькому районі. – Авт.),їх розносив старостат. З односельцем поїхали на призовну дільницю. А там таких, як ми, – сотні. Стали в чергу й собі. Того дня залишили на призовній ділянці свої телефонні номери. Нам наказали чекати виклику. Повернувся я додому. Заходилися блокпости організовувати. У Новій Павлівці три блокпости спорудили, чергували. А військ­комат все не викликає. Я не витримав і поїхав туди. У військкоматі мені пояснили, що беруть у першу чергу тих, хто воював в АТО. Кажу, я – батько Євгена Бурка, загиблого 2014 року в АТО. Дали повістку. Зарахували в тероборону. Стояв на блокпостах. На Рівненській дорозі, біля Федорівки. На блокпосту написав пісню про тероборону.

– Ви, тероборонівці, добре були забезпечені харчуванням, амуніцією?

– Добре. Бачиш, поправився. Коли в Федорівці стояли, фермери стільки всього привозили! І Кадигроб, і Яценко, й інші. Вони й на госпіталь давали. Там я опинився через проблеми зі спиною. Згодом мені операцію на хребті зробили, вже в іншому місті. Потім – післяопераційна реабілітація. Зараз продовжую службу.

Володимир не каже, де розташовується його підрозділ, а я й не цікавлюся – про такі речі не заведено питати. Але хочу дізнатися, які люди з ним служать, про порядки в теперішній українській армії.

– Служать різні. І начальники, і різноробочі. Багато механізаторів, трактористів. Із сіл багатьох мобілізовано. З Нової Павлівки – майже всіх чоловіків. Усі розуміють, що від них вимагається. А робота солдатська важка: і копати окопи, і пиляти дерева для бліндажів.

– А якщо хто в чарку загляне?

– За це карають. Під час лікування один напився, так з нього сто тисяч зняли.

Володя припускає, що хвороба його спини – це наслідок і того, що тривалий час тягав гуманітарні вантажі, доставляючи їх військовим на Донбас.

– П’ять років в зону АТО їздив. По п’ятницях, суботах і неділях виступав з піснями по селах області, збирав продовольство. Зібране возив бійцям, два рази в місяць. Командир частини, де служив мій син, дав мені машину. А починав я волонтерити з Медведем (Володимиром, керівником «Кіровоградської сільгоспхімії». – Авт.). Жалко його, помер зарані. Вболівав за військових. Більше двадцяти машин віддав в АТО.

Гітара, з якою Бурко прибув у Катеринівку, – та сама, з якою їздив протягом декількох років Кіровоградщиною.

Владислав Бурага охоче погодився приділити трохи часу пресі.

– Мені 23 роки. Закінчив мистецький факультет ЦДПУ. Потім чотири роки роботи в обласній філармонії. Я – соліст-вокаліст у «Зорянах». Багато дала мені в професійному плані Антоніна Миколаївна Червінська. А співаю з дитинства. Як батьки, бабусі, дідусі, – розповів коротко про себе.

– Не розумію, з яких міркувань тебе мобілізували.

– Я підготовку на військовій кафедрі пройшов у льотній академії. Мої батьки – військові. 24 лютого вони виїхали на позиції. Я зі своєю дівчиною й молодшим братом вдома залишився. Совість гризла: батьки воюють, а я – вдома. 8 березня звернувся у військову частину.

– Як служиться?

– Супер. Почуваюся на своєму місці. Це моє – і музика, і військова справа.

– Але ж військова служба – важка.

– Так, і копати, і пиляти, і в окопах… Ще й документацію оформляти. Але хлопці викладаються на 99 відсотків.

– Співається на службі?

– Коли є час, з побратимами.

– Буваєш удома?

– Буваю. У філармонію заходжу, обіймаємося. Можемо й заспівати, якщо є час.