Велике прання

Тільки і досі слуги народнії

Краще хазяїв живуть.

Не щастить Україні на міністрів фінансів: усі грамотні, розумні, професійні – поки мовчать. Як тільки вирішують висловитись і, не дай Боже, з суміжного з фінансами питання – все, пиши пропало. Так було і з Азаровим, і з Пинзеником, і з Яресько, і з Данилюком, і з нинішнім Марченком. Одна Оксана Маркарова зрозуміла, що золото не лише метал, а й мовчання, і зробила кар’єрними сходами крок угору – стала послом України у США.

А Сергій Марченко в інтерв’ю «Радіо Свобода» заявив, що, за його особистими відчуттями, рівень корупції в Україні зараз найнижчий, а «корупція як явище повністю під громадським моніторингом». Не знаю, як у вас, шановні читачі, але, за моїм особистим відчуттям, черговий міністр зморозив чергову дурість.

Зовсім недавно, у липні, нардепу Людмилі Марченко вручили підозру у хабарництві та зловживанні впливом. А простіше кажучи, гроші вона брала за те, що допомогала у перетині кордону внесенням даних до інформаційної системи «Шлях». Оперативне відео, як Людочка в міні-халатику бігла своєю ділянкою і кидала за паркан пакетик з хабарем, викликало у глядачів набагато більший сміх, ніж усі трейлери комедій Юрія Горбунова разом узяті.

А вже 8 серпня під час отримання хабара у розмірі $ 85 тис. затримали народного обранця Анатолія Гунька разом із спільником. Ця сума мала стати першою частиною траншу за передачу в оренду державних земель, які належать Нацаакадемії аграрних наук.

Якщо це низький рівень корупції, пане міністре, то скажіть: скільки конкретно нардепів на тиждень потрібно хапати за руки, щоб мікрокорупція у ваших очах перетворилася на макро?

Ну та Бог із ними, з нардепами, їх ще на років зо два ловити вистачить – це вам не військкоми, яких президент дав команду всіх разом прямо із затишних кабінетів із євроремонтами та портретами  Залужного відправити на фронт. А замість них набрати ветеранів, які повоювали, із загостреним почуттям соціальної справедливості. Здорово? А я не поспішав би радіти. Давайте зачекаємо та підрахуємо, скільки військкомів реально доїде до окопів Бахмута, а скільки виявиться інвалідами першої групи, батьками 4 та більше малолітніх дітей, опікунами інвалідів та студентами першого курсу педінститутів? Не хотілося б вас засмучувати, але…

А ви помітили, що ми з колегами практично зациклилися на одних і тих самих персонажах? На нардепах, міністрах, військкомах, податківцях і митниках. А скільки ще є людей чудових професій, котрі доять нещасну країну, у якої й молока вже майже не залишилося. Бажаєте приклад?

Член Центрвиборчкому Юрій Буглак вже півтора року мешкає у Флориді, неподалік Маямі. І при цьому примудряється отримувати немаленьку зарплатню і навіть матдопомогу на оздоровлення за «дистанційну роботу». Понад півтора мільйони заробив. І вважає, що чистий перед народом: «А яка різниця де бути – в Івано-Франківську, у Вінниці, чи у якомусь закордонному місті? У чому різниця для чиновника, якщо він має право працювати дистанційно?»

У випадку з Буглаком – жодної. Особливо з огляду на те, що у воєнний час жодних виборів бути не може – закон забороняє. Отже, гроші він отримує ні за що. Але ж він не винен, що війна, значить – гони гроші, Україно. Тим більше, що потрібні вони не в Маямі, а в Україні: треба ж охороняти та утримувати 4 ділянки, 2 будинки, 2 квартири, 2 машини…

Якщо міністр Марченко не бачить таких колод, то де вже йому тріску в оці розгледіти. А тріски вже летять, як у пріснопам’ятні роки. Це я про арешт кропивницького депутата Дмитра Терзова. Ми практично не знайомі із Дмитром. Але є не одне, а цілих три АЛЕ.

По-перше, ми з ним давно живемо в одному місті. По-друге, надто багато я знаю історій про «сталінські тріски», щоб безоглядно вірити правоохоронним органам. І по-третє, я вірив і вірю людям, із якими з’їв пуд солі. І якщо доктор Яриніч каже, що Терзов патріот і порядна людина, то я вірю Яринічу, а не безвісному капітанові Мілязі.

З кого почав – тим закінчу. Як заявив пильний міністр фінансів, очищення влади не може статися миттєво. Це процес – упевнений Марченко. Чекаємо. Але не довго.