Декламація стійкості

Слова, слова, слова.

«Гамлет», Вільям Шекспір.

Ні, в заголовку не описка. І не помилка. Ні, не декларація. І не доктрина. Не стьоб, не глузування, а тільки іронія. Сумна іронія.

Старанна декламація або виразне читання – основне враження від виступу президента України Володимира Зеленського у Верховній Раді з Планом стійкості. На жаль, форма подачі помітно превалювала над сенсами. Барабанний дріб темпового виступу, в якому виділялися окремі тріскучі фрази-гасла з виразними паузами для бурхливих оплесків та вставання присутніх.

Досвідчений актор чітко розуміє, що такий довгий, понад годину, виступ точно зморить зал, не кажучи вже про телеглядачів, і тому читав текст швидко, ковтаючи закінчення слів та паузи між реченнями.

За великим рахунком, від розрекламованого Офісом президента Плану стійкості ніхто й не очікував будь-яких проривів, сенсацій чи відкриттів. От від Плану Перемоги – так, чекали. Але після загального розчарування раптом виявилося, що його написано не для нас, а для західних партнерів. Мабуть, авторам довелося змінювати концепцію на ходу, інакше чим можна пояснити кампанію широкого одобрямсу Плану Перемоги в регіонах? Навіщо Байдену, Макрону та Дуді знати про одноголосну підтримку Плану Перемоги, скажімо, Голованівською райрадою? І навпаки, навіщо Голованівській райраді обов’язково треба схвалити документ, адресований лідерам держав-донорів? Ну хіба це місцевий рівень? Чи підписів президента, прем’єра та спікера недостатньо?

На жаль, План стійкості не виправдав навіть слабких надій. Вода, дуже багато води, приправленої пафосом та банальностями. Слова, слова, слова. Таке враження, що всі десять пунктів плану роздали для підготовки до різних міністерств та відомств, тому вийшло так багато, так банально й погано узгоджено. Але розберемося по порядку.

Пункт перший – Єдність. Чомусь усе змішали в одну купу. Невже на 1000-й день повномасштабної війни ще треба доводити, що єдність народу – це необхідна умова виживання України? Комусь незрозуміло? Але за законом жанру має бути цілий розділ, і обов’язково із забійною фразою: «Можливо, Україні доведеться когось у Москві пережити, щоб досягти всіх своїх цілей… Щоб відновити повну цілісність України». Безумовно, такий девіз додає нам стійкості та оптимізму, особливо якщо пригадати середню тривалість життя кремлівських старців.

Ще одна фраза, яку, мабуть, не було куди втулити, окрім як у Єдність: «Вибори в Україні відбудуться лише після встановлення справедливого миру». Тобто лише тоді, коли Україна переживе когось у Москві? І навіщо ж повторювати в плані те, що закріплене в законі?

Пункт другий – Фронт. Як сказав президент, із зрозумілих причин переважно це – закритий пункт. Із зрозумілих – кому? Запитань до нього дуже багато – у фронтовиків, у військових, у волонтерів, у журналістів та у всіх інших громадян України. І запитання ці давно висловлено.

Днями президент Зеленський в інтерв’ю Fox News заявив: «Якщо Штати скоротять військову допомогу Україні, я гадаю, що ми програємо. Звичайно, у будь-якому випадку ми залишимося, воюватимемо. Ми маємо власне виробництво, але його недостатньо, щоб перемогти. І я думаю, що цього замало, щоб вижити». Певно, що ці слова, як і План Перемоги, для зовнішнього споживання, а точніше – персонально для Дональда Трампа. Ну а нас це ніяк не стосується? Чи для потужної стійкості українців радше не засмучувати?

Третій пункт – Зброя. «Наступного року планується виробництво не менше 30 000 дальнобійних дронів. А також не менше 3 000 крилатих ракет…» Отже, рік ще точно воюємо? Ну та гаразд, зброя не пропаде.

Ще цитата: «Реалізація Плану стійкості забезпечить реальне стратегічне стримування Росії. Навіть без ядерної зброї ми можемо знайти конвенційні інструменти стримування». Приклад цього стримування ми побачили минулої середи, коли вся країна, включно з посольствами різних країн, стала на вуха через фейкову загрозу небувалої ракетної атаки. Яка вже наступного дня перетворилась на реальну атаку Дніпра довбаним «Орешніком».

А ще, виявляється, в оборонно-промисловому комплексі працює понад 600 українських компаній, які забезпечують аж 300 тисяч робочих місць. То це і є економіка на воєнних рейках наприкінці третього року великої війни? Але ж у нас лише заброньованих працівників під два мільйони. Не аргумент? Ну тоді – у Польщі офіційно працює близько 800 тисяч українців. Це, сподіваюсь, аргумент.

Четвертий пункт – Гроші. Президент порадував та заспокоїв – гроші є! Але для кого? Для пенсіонерів, які виживають на 3 тисячі гривень, чи для прокурорів та суддів, які отримують сотні тисяч? Днями після довгих сумнівів звільнився за власним бажанням (!!!) перший заступник прокурора Кіровоградської області Юрій Ковальов, який у 36 років вирішив позиватися до суду задля збільшення розміру пенсії. Звільняючись, задекларував 426 тисяч гривень так званої вихідної допомоги.

П’ятий пункт – Енергетика. Потрібно, важливо, ми це вже відчули. Знову графік відключень, знову робота уривками, а життя – пунктиром. Ще одна ракета, ще одна масована атака, і весь графік полетить до біса. Україна вже пережила кілька блекаутів, і навіть без Плану стійкості. Одні роблять, що можуть, ремонтуючи розбиті підстанції, інші терплять скільки потрібно. А треті… А треті пишуть ось таку …, як би м’якіше сказати: «Україна як енергетичний хаб має стати геополітичною серед перших у Європі» і називають це Планом стійкості. Ну ось на хіба це потрібно?

Шостий пункт – Безпека, сьомий – Громади, восьмий – Людський капітал.

Суцільне бла-бла-бла. За все хороше і проти всього поганого. З конкретики – поліцейські чергуватимуть у школах та на входах поставлять металодетектори. Ну якщо нічого більш своєчасного у міністерстві освіти не придумали і поліцейських у нас подіти нікуди, то хай хоч це.

Для потужної підтримки стійкості передбачено перезапуск (куди?) дипломатичних служб, діалог з усіма релігійними організаціями, окрім московської церкви, множинне громадянство та створення ще однієї годівниці – міністерства об’єднання українців.

Дев’ятий пункт – Культурний суверенітет. Президент з гордістю повідомив про «культурний Рамштайн», мабуть, це його персональна ідея. Ну а чого, є Рамштайн зі зброї, і культурний забацаємо. А потім Рамштайни з кавунів, котів, спорту – обов’язково. Потрібне й своєчасне діло. Семінари, зуми, відповідальні чиновники на броні. І обов’язково – фінансування. А з чим будемо світ знайомити? У нас із мас-культури одна тільки Сердючка на рівні. «Квартал» с «Дізелем» там нікому не потрібні. А в інших жанрах ми відстали на пів століття. Ну і головне: під цими наполеонівськими планами донесення української культури до відсталої Європи та обох Америк потрібно обов’язково поставити зірочку, а внизу виноску: *див. пункт 2. Якщо Штати не перестануть допомагати зброєю.

Десятий пункт – Політика Героїв. Ну хоч тут жодних заперечень та іронії: Героям – слава!

Гадаю, прямо з понеділка з нізвідки (жартую, з ОП, звичайно) з’являться два графіки: перший – черговість виступів відповідальних за кожен пункт Плану стійкості на єдиному телемарафоні та другий – терміни голосування всіх місцевих рад на підтримку Плану стійкості. Роботи – море, голову та зад підняти ніколи.