На що тепер нам сподіватися?

Наше життя, а війна – це теж життя, пішло по новому колу від надії до розчарування. Сьогодні багато хто каже, що анітрохи не вірив в закінчення війни до 9 травня, як не вірив в нього і в інші знакові дати всі ці три з гаком роки. Вкотре ми дійшли до критичної точки і… пішли далі. Добре бути песимістом: не справдилися надії – я ж казав! Справдилися – приємна несподіванка.

Щоб визначитися з нашими новими надіями (без них жити неможливо), потрібно осмислити, в якій ситуації перебуває сьогодні Україна. Тим, хто віддає перевагу простим відповідям, легко: країна глибоко в дупі, а сподіватися можна тільки на себе. Але прості відповіді рідко стають вирішенням складних завдань.

Світ явно втомився від війни в Україні. Його увага пультом від телевізора легко перемикається на інші події: арабо-ізраїльський конфлікт (теж набрид), індо-пакистанський інцидент (отакої!), вибори нового Папи Римського (що ж так швидко?), черговий епатаж Трампа (навіть не смішно), Євробачення (прости, Господи). Щодня щось трапляється, і наша країна вже давно не в першій трійці новин.

Дедалі частіше країни колективного Заходу використовують російсько-українську війну як фактор у внутрішньополітичній боротьбі, а не як реальну загрозу Третьої світової. Міжнародні структури безпорадні й безглузді, незрозуміло, навіщо ми витрачаємо бюджетні гроші на утримання українських делегацій і представництв. Точніше, зрозуміло – даремно витрачаємо. Сьогодні наші біженці в Європі вже нічим не відрізняються від мільйонів африканців, азіатів, арабів, курдів і решти емігрантів. Четвертий рік війни – нам поки що допомагають. Ключові слова – поки що…

Нещодавно зі Штатів повернулася делегація, яка їздила на переговори з МВФ щодо нашого бюджету на 2026 рік. Так, уже час. Судячи з усього, нас не послали, але й не обнадіяли. Запропонували підняти податки, зокрема ПДВ, і продовжити боротьбу з тіньовою економікою. Виконати другу рекомендацію нашій владі не вдається, тому вона, напевно, зосередиться на витисканні податків із тих, хто їх ще платить.

Дуже показова думка про економічну ситуацію в країні голови парламентського Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данила Гетманцева, одного з тих, хто цю ситуацію і створив. «Люди біднішають, і це – факт, який не можна заперечувати, – зазначив Гетманцев. – Продовження війни зумовлює подальше зростання бідності, а для економіки та її розвитку однозначно необхідний мир».

З нардепом важко не погодитися, але було б добре, якби він і його колеги у Верховній Раді та Кабміні зрозуміли, що підвищення податків тільки прискорить процес нашого зубожіння. На жаль, весь досвід млявих спроб влади перевести економіку України на воєнні рейки – це невдалі експерименти і недоробки. Єдине, на що вони здатні, – це ще раз спробувати закрутити гайки, хоча для криворуких і це – непосильне завдання.

Пафосні заходи, проведені кремлем з нагоди 80-річчя підписання акта капітуляції нацистської Німеччини, наочно продемонстрували, наскільки наші країни та народи різні. Виявилося, що сьогодні росіянам ближчі китайці та инівські корейці. Та й хрін би з ними, якби не війна.

Перші тижні травня стали періодом бурхливої політичної активності й роздоллям для конспірологів і диванних експертів. Як кажуть шахісти, позиція розкрилася. Виявилося, нічого нового.

Знову «росіянин з китайцем брати навік» – Сі очікувано підтримав Пу. І навіть прикрив його своєю парасолькою від українських безпілотників.

Те, що наші не стріляли по Красній площі та Керченському мосту, – напевно, заслуга особисто Трампа і Марка Рубіо. Човникова дипломатія працювала цілодобово. Про її результати ми дізналися під час візиту до Києва «чотирьох мушкетерів» – Стармера, Макрона, Мерца й Туска. Новий канцлер Німеччини прозоро натякнув: «Є велика ймовірність, що цими днями домовляться про припинення вогню в Україні на 30 днів». Вп’ятьох з Володимиром Зеленським вони зателефонували Дональду Трампу та узгодили позицію.

Реакція путіна була очікуваною: 15 травня, Анкара, без перемир’я. Відповідь Володимира Зеленського виявилась миттєвою: четвер – так четвер, Анкара – так Анкара…

Надія на закінчення війни, як і раніше, дуже примарна, бо поки що непримиренність сторін переважає прагнення до миру. Тому ми знову поділимося на оптимістів і песимістів. Таке життя.