«Мамо, не малюй собі кіно!»

Родина Гасанових жила в квітучому Маріуполі до початку повномасштабного вторгнення. Не одразу виїхали, сподівалися, що війна їх омине. Але син Марат наполіг на переїзді. Це був кінець березня 22-го року.

– Він був добрим хлопчиком. Його любили всі вуличні собаки та коти, і він їх любив, годував і додому приводив, – згадує мама захисника Наталія Володимирівна. – Займався боксом, але виникли проблеми із зором, і йому заборонили цей вид спорту. Після дев’яти класів вступив до училища, вивчився на кухаря-кондитера. Згодом закінчив курси матроса, ходив у море. Казав, що треба мати міцні нерви, аби працювати коком, бо в кожного свої смаки, і всім не догодиш. Тому став матросом. З екіпажем ходив і в Китай, і в Туреччину, і в Штати.

У лютому 22-го, коли все почалося, Марат був вдома, не встиг вийти в рейс. Над містом літало так, що хлопець став вмовляти батьків виїхати.

– Він нас врятував, – каже мама. Наступного дня після виїзду прилетіло в помешкання Гасанових.

Спочатку приїхали в Запоріжжя. Пані Наталія з вдячністю згадує людей, які їх прихистили. Майже місяць в Маріуполі жили без світла, газу, води. Їжу готували на вогнищі. А тут всі умови плюс добре ставлення. Дізналися, що переселенців приймають в Гайвороні, туди й поїхали.

– Нас тепло зустріли. Здається, що рідних не зустрічають так, як нас. Це люди такої великої душі! Поселили, нагодували. Ми наче приїхали в родину. Живемо тут вже четвертий рік, з багатьма товаришуємо, – розповіла Наталія Володимирівна.

Згодом переселенці поїхали в санаторій в Рівненську область – була така можливість у ВПО. Там Марата мобілізували. У травні 2022 року він став навідником 1-го десантно-штурмового відділення 1-го десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти військової частини А1965.

На численні запитання про службу, на хвилювання за його здоров’я та життя завжди відповідав: «Мамо, не малюй собі кіно!» Подробиць уникав, заспокоював рідних, переконував, що все добре, немає приводів для переживань.

Воював на донецькому напрямку. Був поранений, лікувався в госпіталі в Кропивницькому. І там говорив мамі, яка його відвідувала, щоб не малювала собі кіно. Ну, поранення, але це випадково сталося, взагалі все нормально. Оберігав рідних від подробиць війни. Після госпіталю повернувся до своїх хлопців.

Матрос Марат Гасанов героїчно загинув під час бою з російськими окупантами 10 березня 2023 року біля населеного пункту Сєверне Донецької області. Йому було 29 років. Дівчина Марата не могла до нього додзвонитися, зателефонувала його другові та побратиму Олексію. Той сказав, що Марат загинув. Ворог обстріляв групу наших хлопців хімічними снарядами, один влучив у Марата. Льоша намагався його врятувати, але не вдалося.

Гасанов Марат Ельхан огли похований на Алеї Слави в Гайвороні.

– Ми звідси вже нікуди не поїдемо, – сказала мама Героя. – Син витягнув нас з Маріуполя, врятував нам життя, а сам загинув. Він мав зробити більше в своєму житті. Живемо пам’яттю.