«Всесвіт» Олега Микитенка

14:43
0
515
views
Олег Микитенко/Фото Олега Шрамка, «УЦ»

На минулому тижні наше місто відвідав легендарний редактор журналу «Все­світ» Олег Іванович Микитенко. Саме за керівництва Олега Микитенка літературний журнал «Всесвіт» став культовим явищем. Його читали всі: старшокласники і професора, украї­номовні і російськомовні. Його шукали. За ним полювали. На нього записувалися в чергу в читальних залах.

Часи змінюються. І сьогодні в Україні літературний журнал просто не може бути масовим. «Всесвіт» ще існує, і його шеф-редактор, до речі, Юрій Олегович Микитенко. Проте сьогодні це, скоріше, видання для україномовної еліти. Олег Микитенко, якому зараз 88 років, і досі працює в журналі, сьогодні він редактор-консультант. Олег Іванович розповів, що він перекладач з польської, чеської та словацької мов. Проте читає і англомовну, і франкомовну літературу.

Взагалі-то Олег Микитенко приїздив у Кропивницький, щоб представити книгу спогадів своєї матері Зінаїди Краян про батька – письменника і драматурга Івана Кіндратовича Микитенка «Я була щаслива з тобою», яка нещодавно вийшла у видавництві «КОД» (про неї –в одному з наступних номерів «УЦ»). Але після презентації нам вдалося поговорити з Олегом Івановичем і про феномен «Всесвіту».

– У сімдесяті-вісімдесяті роки було чимало хороших літературних журналів: «Юность», «Новый мир», «Иностранная литература» тощо. Але «Всесвіт» в Україні читали, мабуть, всі. Чому? Чим він так приваблював?

– Ну, по-перше, тому, що в Україні це був єдиний журнал, єдине джерело для надходження сучасної іноземної літератури українською мовою. Книжкові видавництва «Дніпро», «Молодь», як правило, друкували щось тільки після публікації у «Всесвіті».

– Ви були редактором журналу, мабуть, у найкращий для нього період…

– Виділяти якийсь окремий період існування журналу як найвищій чи найкращий я б не став. Від 1958 року, коли журнал був відновлений, він завжди мав своє обличчя. І при редакторі Полторацькому також. Про Полторацького різні є думки, але він все-таки відновив журнал, який існував в Україні з 1925-го до 1934 року. Навіть створив, бо до війни це був тонкий ілюстрований журнал, який приділяв трохи уваги іноземній літературі. А Полторацький зробив з нього товстий літературний журнал.

Потім був період, коли журналом керував Дмитро Павличко, – прекрасний період з 1970-го до 1977 року. Я при ньому був заступником редактора, і ми дуже добре працювали разом.

Його фактично зняли з роботи. І після нього з’явився Віталій Коротич, який відзначився тим, що намагався підсилити в журналі політичну лінію, друкував критичні статті про українську еміграцію…

А вже після нього, у 1986 році, редактором призначили мене. До 2007 року я був головним редактором, а зараз – редактор-консультант.

У 1986-1996 роках був справді підйом, але це не завдяки мені. Відпала цензура. Це був історичний зламний період, коли ми стали друкувати абсолютно всіх, і тих, хто раніше вважався клерикальним чи реакційним. Ми вперше самі вирішували, кого друкувати!

Якби ви знайшли й потримали в руках бібліографію журналу «Все­світ» за ХХ століття, ви б побачили і історію журналу, і той величезний пласт, який ми змогли підняти…

На жаль, нам не вдалося закінчити розмову з редактором «Всесвіту». Він дуже поспішав у село Рівне, де проходили урочисті заходи з нагоди 120-річчя від дня народження Івана Микитенка.

Проте нам здається, що, оцінюючи власну роль у журналі, Олег Іванович поскромничав. Справа ж не тільки в тому, що в кінці вісімдесятих «Всесвіт» нарешті міг друкувати всіх, кого хотів. Справа ще й в тому, що до 1994 року журнал друкував тільки перші в Радянському Союзі переклади, тобто тільки ті твори, які ще не було надруковано російською мовою.

Тож у той час «Всесвіт» не просто знайомив нас із творчістю зарубіжних письменників, він відкривав для нас цих письменників.

Ольга Степанова

Ольга Степанова

Журналист «УЦ».