Дорогами Анжеліки, Маркізи ангелів

14:12
749
views

Дивне та приємне відчуття – летіти із Лісабону в Тулузу, просто показати в аеропорту паспорт та без перепон вийти у стильну столицю Франції. Європейці користуються літаками так само легко й звично, як ми потягами. Переліт між країнами займає 1,5-2 години й коштує іноді менше, аніж квиток на автобус по маршруту Кропивницький – Київ. Це була одна з причин, чому я вирішила полетіти на вихідні в рожеве місто на кордоні між Францією та Іспанією.

Інша причина, чому мене спокусила Тулуза, ховається в дитинстві. Тоді, у вісімдесяті роки, була надзвичайно популярною серія книжок «Анжеліка – Маркіза ангелів». І коханий головної героїні – граф де Пейрак (пам’ятаю імена героїв досі!) правив саме в Тулузі. Книга описувала середньовічне місто як прихисток поетів та артистів, сповнений ароматами східних прянощів і звуками трубадурів.

Сучасна Тулуза так само захоплює увагу й бере серце в полон. Тут в однакових пропорціях змішалися іспанські, баскські та провансальські традиції. Місто стоїть на античних руїнах римського поселення, а стародавні вузенькі вулички несподівано зустрічаються на невеликих площах під фонтанами й античними скульптурами.

У Середньовіччі Тулуза була одним із найбагатших міст Франції й у спадок з тих часів отримала витончені особняки, готелі та садиби, просторі парки та мальовничі канали. Нині місто є центром авіації та космічних польотів у Франції. Тисячі місцевих жителів працюють у цій індустрії, а компанія Airbus вважається найбільшим роботодавцем у всьому регіоні.

Тулуза – красиве та незвичайне поселення, яке називають «рожевим містом», містом студентів та літаків, а також «містом фіалок». Про все по порядку я й розповім далі.

Рожеве місто

Старе місто – центральна частина Тулузи. Тут чимало як історичних будівель, перетворених на музеї, так і старовинних будинків, в яких і сьогодні живуть французи та гості міста. Більшість будинків у центрі Тулузи зведені із використанням світло-помаранчевої цегли та вкриті теракотовими кахлями, тож, коли місто віддзеркалюється в річці Гаронна, усе виглядає теплим і рожевим.

Що стосується видатних місць, то зверніть свою увагу на Академію Флоралій – найстаріше літературне товариство в західному світі, а ще цікаву галерею у водонапірній башті, яка колись стала першим в світі музеєм фотографії. Гуляючи вздовж Гаронни, ви помітите, що один беріг вищий за інший чи не на десять метрів. Саме тому вздовж набережної збудовані цегляні стіни, які захищають місто від паводків, а у вихідні переповнені відпочивальниками. Загляньте у базиліку Святого Сатурнина – там знаходиться найкрасивіший орган у Франції. Посидьте на галасливій площі Капітолію в одному з численних барів і ресторанів. Кухня цього регіону займає особливе місце в серцях туристів. Знамениті фуа-гра із гусячої або качиної печінки, качине філе, рагу з бобів запечене в глиняному горщику… З усіма цими стравами ідеально поєднується місцеве вино або будь-яке пиво в сотнях кафе із кухнею чи не всіх національностей світу.

Я знімала кімнату в будинку, де мешкає гостинне подружжя Полін та Дюне. У них симпатичний двоповерховий будинок поруч зі станцією метро, привітний кіт і чудова біла кімната із ліжком та столом. Я навіть взяла з собою ноутбук, щоб написати статтю на вихідних (дурненька!), але зрештою пишу ці рядки в аеропорту, згадуючи два чудові вихідні. Дуже раджу під час подорожей наодинці чи вдвох орендувати саме такі кімнати – ви зможете побачити, як живуть місцеві, познайомитись, випити кави й спробувати порозумітися на франглес (суміш french – французської та ingles – англійської). Саме живучи в родині, ви повністю поринете в атмосферу нового міста та країни, що навряд чи станеться, якщо ви зупинитесь у готелі.

Місто студентів

Відразу в трамваї, який стартує від аеропорту й закінчує свій маршрут у центрі міста, я помітила велику кількість молоді. Місто має два десятки вищих навчальних закладів і за показниками безпеки, клімату та якості життя для студентів займає друге місце у Франції після Парижу. Фактично кожен четвертий мешканець міста – це студент (їх понад 100 тисяч осіб, тоді як населення міста складає 400 тисяч).

Береги річки Гаронна, маленькі кафе й великі парки всіяні молоддю, яка читає книжки, спілкується, щось записує, відгородившись від гамірного міста навушниками. Особливо це помітно в головному публічному саду Тулузи, сім гектарів якого навряд чи залишать когось байдужим. Парк складається із ботанічного саду та двох садів, де можна помилуватися безліччю старих дерев, кованими лавками та фонтанами.

І хоча за менталітетом Тулузу називають самим «іспанським» з усіх французьких міст, я не побачила тут очікуваної тривалої сієсти в середині дня. Можливо, тому, що січень – прохолодний місяць, і я помітила тільки пару десятків людей у шортах та футболках, решта ж носили светри й легкі куртки. Багато людей займаються спортом – бігають, їздять на велосипедах, але все ж менше, аніж у Лісабоні, наприклад. Хоча ці два міста приблизно однакові за розміром, я можу привести й інші відмінності. Наприклад, у тому, що стосується громадського транспорту. Плануючи подорож до Тулузи, я прочитала, що в місті дорогий громадський транспорт. Втім, порівнюючи ціни на трамваї-метро в столиці Португалії та стильній столиці Франції, я не можу сказати, що різниця така вже відчутна. Тулуза має дві трамвайні лінії (Т1 і Т2), а також дві лінії метро та велику кількість автобусів. Щоб дістатися від аеропорту до місця проживання, я купила так званий «одинарний квиток» за 1,7 євро, сіла на трамвай (вони ходять чітко за розкладом, який відображається на електронному табло, кожні десять хвилин), доїхала до кінцевої, пересіла по цьому ж квитку на метро й дісталася до потрібного мені району. Якби я взяла таксі, це б коштувало 35-40 євро.

Але найцікавіше в Тулузі не трамваї, а якраз метро. На відміну від багатьох міських підземних потягів світу, тут перон відгороджений від проїжджої частини скляною стіною, в якій є кілька дверей. Потяг ходить без машиністів, і його вагони зупиняться у точно відміряній точці, далі синхронно відкриваються двері вагону та двері у скляній стіні. Люди заходять, обоє дверей зачиняються, і потяг рушає далі. Касирів, у яких можна було б купити квиток, також ніде немає – тільки спеціальні автомати, в яких можна розрахуватися і банкнотами, і монетами, і карткою. За три дні користування транспортом у Тулузі я жодного разу не бачила контролерів, які б перевіряли квитки, а в неділю місцева жителька сказала мені, що на вихідних громадський транспорт взагалі безкоштовний. Так муніципалітет заохочує людей користуватися трамваями та метро замість власних машин. Але я не була переконана, що це стосується й туристів, тож про всяк випадок квиток купила та закомпостувала, щоб гуляти зі спокійною душею.

До речі, виявилося, що більшість музеїв, в які я думала завітати, у суботу закриті, тож я переважно милувалася архітектурою будівель, виточеним павутинням вуличок, каналами та озерами в обрамленні зелені, а також спостерігала за людьми.

Особливо мене вразили два ринки – один продуктовий, схожий на наші передсвяткові ярмарки на площі Богдана Хмельницького, а інший – речовий ринок із сотнями светрів, капців, шарфів – один в один як ряди палаток у Кропивницькому біля Критого ринку. От тільки згадані ринки в Тулузі не є постійними – вони виникають ранками у вихідні дні на кількох площах у центрі міста й діють до обіду. Опинившись в Тулузі в неділю, варто обов’язково побувати на блошиному ринку, який відкривається біля базиліки Сен-Сернен. Зробити вишукану покупку тут навряд чи вдасться, зате ви зможете придбати вінтажний сувенір чи просто провести півгодини, блукаючи між рядами. Любителям екологічно чистих продуктів і домашнього вина сподобаються численні фермерські ринки, які виникають у суботу вранці на площах біля зупинок метро та трамваю. Тут можна купити свіжі овочі та фрукти, вирощені без домішок на власних фермах у Піренеях. Ще одна цікавинка міста – це численні секонд-хенди, а також магазинчики із вініловими платівками, предметами мистецтва, антикваріатом і текстилем – історичним ремеслом тулузців, які вважають своє місто батьківщиною трубадурів, яке зуміло зберегти неповторний середньовічний шарм. І привабити своєю розміреністю десятки тисяч студентів.

Місто літаків

Прямих рейсів із України до Тулузи немає, тому, плануючи свою подорож сюди, вам доведеться летіти із пересадкою в якомусь із європейських міст. Зате вже із аеропорту в Тулузі ви можете відправитися до різних країн світу. І справа не тільки в тому, що в минулому столітті місто стало центром французького авіабудування. Свого часу Шарль де Голль доручив саме тут розмістити Національний центр космічних досліджень, що сприяло підйому як іміджу, так і економіки цілого регіону.

У Тулузі є відразу три місця, пов’язаних аерокосмічною галуззю й цікавих для туристів. По-перше, це тематичний парк «Космічне містечко» у східному передмісті – такий собі інтерактивний музей космічної техніки, технологій та історії освоєння космосу. Центр прийняв перших гостей ще у 1997 році й досі користується великою популярністю в дітей і дорослих. Відвідувачі можуть побувати всередині копії відомих космічних ракет і станцій, у тому числі й радянської станції «Мир», посидіти в кріслах і побачити тюбики з їжею космонавтів. Подорожуючи по парку, цікаво випробувати імітацію сили місячного притягання й подивитися 3-D фільм про знаменитий телескоп Хаббл. Багатьом гостям «Космічного містечка» подобається розглядати в мікроскоп місячні камені та запускати невеликі водяні ракети, а для найменших відвідувачів тут створена цікава зона із атракціонами та інсталяціями на космічні теми.

Друге обов’язкове місце для відвіду­вання – це завод однієї із найбільших літакобудівних компаній світу Airbus, який знаходиться на околиці Тулузи, у містечку Бланьяк. Це справжнє місто в місті зі своєю транспортною системою, зонами й секторами. Дістатися сюди складно: автобуси не ходять, тільки таксі з аеропорту, тому я рекомендую приїхати в музей «Аероскопія», про який я розповідаю далі, і звідси вже поїхати на завод, перед входом на який стоять два колись популярних пасажирські літаки: французька «Каравела» і «Конкорд». Поруч із цивільними літаками розташувався військовий транспортник Airbus A400M. Туристи відвідують складальний цех компанії, дізнаються про тестування аеробусів, а також відвідують ангар, де зазвичай стоять два-три майже зібрані лайнери. Також гостям показують змодельовані салони літака А380, внутрішній устрій економ- і бізнес-класів двопалубного лайнера.

Третє обов’язкове місце для відвідування – це авіаційний музей Aeroscopia. Він відкрився біля року тому й досі є не в усіх путівниках для туристів. Знаходиться музей на протилежній від космічного містечка околиці Тулузи, поруч із останньою зупинкою трамваю №1. Музей розташовується поруч з лінією збірки А380, і з цеху видно літаки, які стоять там. На вулиці виставлені перший А400М, Конкорд F-BVFC MSN209, Фуга Магістр (Fouga СМ.170 Magister) та Caravelle-12 (F-BTOE). Частина експонатів була передана музею компанією Airbus, частина була зібрана волонтерами місцевої авіаційної асоціації Ailes Аnciennes, яка існує в Тулузі з 1980 року та об’єднує любителів авіації різного віку й професій. Всередині ангару можна побачити три десятки моделей різних літаків та гвинтокрилів, від найперших літальних французьких апаратів, таких, як Bleriot XI, до символів цілої епохи, таких, як Concorde, і навіть зайти всередину кількох із них. Цікавий експонат – дерев’яний тренажер для льотчиків зразка початку двадцятого століття. Крісло встановлене на хиткій півсфері, і пілот повинен штурвалами тримати рівновагу. Тоді їх було два, а не один, як зараз.

Крім літаків, у музеї є кілька інтерактивних майданчиків. Зокрема, тренажер, сидячи в якому й керуючи віртуальним літаком за допомогою джойстика та педалей, потрібно потрапити в десять кіл, що виникають на екрані то вище, то нижче горизонту. Щоправда, це вже за окрему плату у кілька євро (вхід до музею загалом коштує 14 євро). Також у музеї представлений макет аеропорту Тулузи з заводом Airbus, а навколо стоїть чотири монітори із екранами тачскрін. Ви можете власноруч «зібрати літак», розмалювати його, підписати власним ім’ям, запустити в небо й подивитись, які він злітає над Тулузою. Що я, власне, і зробила. Подумала, що це класний «тренажер» для тих, хто боїться літати й вірить у забобони. Зробив так – і, значить, політ пройде нормально. Та й на мене якраз вже чекав аеропорт, магазинчики дьюті-фрі та переліт назад у Лісабон.

Місто фіалок

Як не дивно, але тільки в аеропорту, перед відльотом із Тулузи, я дізналася про те, що культ фіалки у цьому місті просто неймовірний. Половина магазинчиків із сувенірами терміналу заповнені сувенірами у фіолетовій обгортці, і зупинитися, шоб не купити щось собі чи близьким на пам’ять, просто неможливо.

Тулуза – одне із двох найбільш «фіалкових» міст світу й поступається в популярності тільки Пармі. За легендою, цю квітку привіз сюди наполеонівський солдат для своєї нареченої. Фіалка – бонапартистський символ. Кажуть, що Наполеон у своєму останньому зверненні до солдатів після капітуляції Парижа обіцяв повернутися «з фіалками», тобто ранньою весною. Історія також свідчить, що на початку минулого століття саме Тулуза поставляла свої фіалки по всій Європі. Тож навіть зараз, коли йде мова про те, що привезти як сувенір із Тулузи, відповідь однозначна – що-небудь із фіалками! Тут є бісквіти з екстрактом фіалок, хліб із фіалками, джем із фіалок, чай та зацукровані пелюстки фіалок, фіалковий сироп і льодяники. До речі, якщо сучасному французу сказати «тулузька фіалка», то він подумає саме про льодяники, а не про квітку.

Не пам’ятаю, чи в книжці про Анжеліку – Маркізу ангелів говорилося про фіалки, але після візиту до Франції мені захотілось знов перечитати цю повість, адже поезію й літературу в Тулузі шанують вже багато сотень років. Саме графи Тулузи підтримували трубадурів і вручали у XIV столітті одну із найстаріших літературних премій – у вигляді золотої фіалки. Думка про це, як і мішечок із висушеними фіалками, грітиме моє серце й викликатиме в пам’яті спогади про візит у сонячну Тулузу.

Вікторія Талашкевич.