Три історії одного під’їзду

11:17
1024
views

Наразі в Кропивницькому біля багатьох під’їздів машин з номерами АХ, АР, АА, АІ (Харківщина, Запоріжжя, Київ та Київщина) більше, ніж автівок з нашими рідними буквами ВА. Тисячі «тимчасових переселенців» (бридке ж яке словосполучення…) знайшли притулок у нашому місті. Три таких родини доля звела в одному під’їзді.

Їх усіх можна було побачити в підвалі будинку під час повітряних тривог – «аборигени» вже давно не бігають туди з валізками під завивання сирен, а ці перші добу-дві за швидко набутою в Києві та Харкові звичкою бігли, та потім перейнялися місцевим безтурботним сприйняттям того, що відбувається, і перестали спускатися. Але перші два дні ходили. І дуже відрізнялися від місцевих – у них не тільки тривожні наплічники, але й куртки, де по кишенях батончики, павер-банки, батарейки, складані ножі. У всіх налобні ліхтарики. Це досвід десятка днів у пеклі…

Ірина народилася в Кіровограді, поїхала на навчання до Києва, зробила кар’єру. До війни була директором торговельного центру хоч і не в середмісті столиці, але доволі великого й популярного у напрямку на Вишневе. Була в сестри, приїхала до нас перед 8 березня. Але не всиділа довго, як тільки пішла мова про відновлення роботи підприємств, повернулася до столиці працювати, заклад вже відкрито, хоча запрацювало менше половини колишніх орендарів площ, але все ціле.

Родина Пархоменків з Харкова – четверо: чоловік, жінка та двоє дітей, пробули в нас три дні. Хоча машина їхня так і стоїть біля під’їзду. Вони її полишили на добрих знайомих, щоб доглядали, а самі поїхали безкоштовним потягом з Кропивницького на захід країни. Чому? Люди небагаті, паливо коштує дорого… З тієї ж причини не поставили авто на стоянку – повернутися планують, але коли це буде – через місяць, два, шість, – ніхто не знає.

Двоє киян, чоловік та жінка, живуть вже три тижні в Кропивницькому. Жінка звідси родом, тож все знає. Виїхали з квартири на Нивках у Києві 8 березня. «Рішення прийняв ще 26 лютого, коли неподалік нашого складу в районі метро “Берестейська” побачив російські танки, як вони рознесли автосалон японських авто. Але одразу не було можливості, закривали питання по роботі. Як тільки змогли – поїхали. Вимкнули все в квартирі, частину харчів з холодильника та морозилки віддали родині двоюрідного брата, вони лишилися. На 8 березня подарунок зробив дружині – відвіз туди, де не стріляють», – сумно жартує Юрій. Поки що приходять до тями й не можуть визначитися з подальшими планами. Обидва працювали в столиці в невеликих комерційних структурах з продажу будматеріалів, обидва не працюють. Прилаштуватися десь тут на роботу – фантастика (треба ще й розуміти, що киянин на нашу, «нормальну» за нашими мірками зарплату в 10-12 тисяч гривень не піде. – Ред.) Дуже сподіваються, що по закінченні війни буде будівельний бум, і вони будуть затребувані по своєму профілю. А поки через день (щоб не нагнітати) телефонують сусідам по будинку – як там? Поки будинку везе.

Живуть у квартирі родичів, які самі давно в Польщі, на умовах сплати за комунальні послуги. Ні за що ще не платили, бо рахунки за комуналку ще не прийшли, а квартиру буквально розконсервували – усе було вимкнено.

 

Paypal:

marmer.st@gmail.com

 

Приват 24:

5363 5426 0288 7912