Може, й будуть з нього люди

09:54
590
views

Засісти за книжки зобов’язав наш Кіровський райсуд 19-літнього харків’янина, який, рятуючись у Кропивницькому від війни, публікував в Інтернеті антиукраїнські заклики, схвалював російську агресію. Згідно з вироком, юнак має вивчити напам’ять гімн України, розділ Конституції про територіальний устрій держави, вірш Сосюри «Любіть Україну», пісню «Батько наш – Бандера, Україна – мати», прочитати повість Гоголя «Тарас Бульба» та роман Дімарова «І будуть люди». Вирок постановила суддя Ірина Загреба.

Нам стало цікаво, чи вважає суддя такі заходи ефективними і чому в список творів, які має прочитати харків’янин, включила епопею Анатолія Дімарова – письменника чудового, але все-таки віднесеного до «другого ешелону» (чи не є це свідченням її власних читацьких уподобань?).

Суддя розповіла, що харків’янина було обвинувачено у вчиненні дій, передбачених частиною 2 статті 109 Кримінального кодексу України («Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій»). У березні нинішнього року вона, Ірина Загреба, розглядала угоду про визнання винуватості, укладену між обвинуваченим і прокурором. Обвинувачений погоджувався відбути дворічне ув’язнення у разі, якщо не виконає обов’язків, покладених на нього як на особу, яка звільняється від покарання з дворічним випробуванням. Ці обов’язки мав визначити суд, затверджуючи угоду. Суддя Ірина Загреба не обмежилася стосовно харків’янина традиційними обов’язками (періодично з’являтися в службі пробації, повідомляти про зміну місця проживання), призначила ще й штудіювання літератури.

Ірина Загреба згадала про резонансний вирок, постановлений торік одеським суддею (і вихідцем з Кіровограда) Олександром Гарським – той зобов’язав двох молодих чоловіків, які промишляли крадіжками автомагнітол, читати Марка Твена, Джека Лондона, Тараса Шевченка. Ухвалюючи це рішення, суддя зважив на те, що хлопці сьорбнули лиха в дитинстві (від одного навіть відмовилася мати), а крали через безвихідь. Як пояснив Гарський пресі, «в англосаксонській системі правил такі рішення ухвалюються дуже часто, треба якусь правову традицію запроваджувати і в Україні».

За словами Ірини Загреби, вона з колегами теж обговорювала вирок Олександра Гарського. Одні висловлювалися за, інші – проти. Незгодні запитували: а як проконтролювати виконання таких обов’язків? Автор цих рядків теж поцікавився: це ж у службі пробації мають прочитати Дімарова?

Суддя Загреба не бачить у цьому великої проблеми:

– Вони кажуть, що із задоволенням перечитають. Але й пробація потребує удосконалення. Потрібно більше пробаційних програм, які застосовуються до осіб, звільнених від покарання з випробуванням. Щоб людина перевиховалася, соціалізувалася. І щоб не тримала образи на державу. У службі пробації кажуть, що ухвалений мною вирок може бути початком нової програми стосовно колаборантів – людей, які не усвідомили себе громадянами України. Час покаже, наскільки ефективно зобов’язувати правопорушника читати книжки. Було б неправильно відразу відмовитися від таких заходів через припущення, що, мовляв, не спрацюють. Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини українські суди теж не відразу почали застосовувати. Україна ратифікувала Конвенцію 1997 року, а її застосування судами почалося приблизно 2005-го. Пам’ятаю навчання, семінари, які проводилися із суддями з цих питань…

І – про літературу та її благотворний вплив:

– У моїй родині всі читають. Дідусь був учителем. І я читаю змалку. Дімаров – з улюблених письменників. «Сільські історії», «Містечкові історії» – для дорослих, але полюбила їх у дитинстві. Там немає радянського пафосу. Описується життя звичайних людей. Нелегке життя. Дуже вразило оповідання «Лунохід і Квазімодо» – про двох Іванів, хлопчика-дошкільняти й літнього чоловіка, учасника війни. У кожного – своя трагедія. Хочу, щоб і харків’янин, котрого визнано винним у публічних закликах до повалення конституційного ладу, порівняв своє життя з життям персонажів роману Дімарова, які, зазнавши страшних випробувань, залишилися людьми, патріотами України.